Культовий американський інді-режисер Джим Джармуш («Кава й сигарети», «Виживуть тільки коханці», «Патерсон») зняв одну хорошу й дві посередні історії в новій стрічці «Батько, мати, сестра, брат». Фільм-переможець Венеційського кінофестивалю вийшов в український прокат 26 лютого.
Це антологія з трьох не повʼязаних між собою історій – принаймні, так може здатися, на перший погляд. У головних ролях – завсідник фільмів Джармуша Том Вейтс, Адам Драйвер, Кейт Бланшетт, Шарлотта Ремплінг і Вікі Кріпс. На Rotten Tomatoes фільм має 81% «свіжості» від критиків й усього 53% – від глядачів.
Джармуш «любить негативні відгуки», розповідав він в інтервʼю IndieWire: «Можливо, не те щоб люблю, але саме їх я хочу читати. Якщо не сподобалося, значить у нас різний погляд на речі, а це – цікаво […] Якщо фільм сподобався занадто багатьом людям, то я щось зробив неправильно». Джим Джармуш точно зробив усе правильно.
На відміну від «Кави й сигарет», герої пʼють чай або воду, а дія всіх трьох історій відбувається не в хіпстерських кавʼярнях, а в батьківському домі. Яка з цих трьох історій хороша, а яка прохідна – не так важливо. Чому? Усі три розповідають одну й ту саму історію, де завжди є: червоний колір, що символізує спільну кров персонажів; одні й ті самі проблеми між батьками й дітьми; автентичні (але не завжди) годинники Rolex; раритетні автомобілі й розмови про наркотики, знаки зодіаку та воду. Коли ж це переливання води з пустого в порожнє між відчуженими дітьми й батьками стихає, то саспенсу наганяє монотонний цокіт годинника або краплі води з поламаного крана.
Крім того, у всіх історіях зʼявляються скейтери у слоу-мо. «Я люблю скейтерів», – казав 72-річний Джармуш у тому ж інтервʼю IndieWire. – «Їхні анархістські тенденції й відчуття свободи […] Вони небінарні, вони не слухаються авторитетів. Вони – дивні». Іноді здається, що ці скейтери в «Батько, мати, сестра, брат» належать якомусь іншому фільмові, утім, у цьому, мабуть, і суть – показати «заручників» стосунків батьки – діти й «вільних» скейтерів у відповідь.
Перші дві історії – «Батько» й «Мати» – майже ідентичні. У першій персонажі Маїм Бялік («Теорія великого вибуху») й Адама Драйвера («Патерсон») їдуть у гості до батька (Том Вейтс) у Нью-Джерсі. Здається, що той живе бідно: кран на кухні протікає, одна зі стін – впала, а на вулиці стоїть ледве цілий пікап Chevrolet. Днями він сидить і дивиться у вікно на озеро, а в руках тримає пошарпаний журнал Beaver Enthusiast. Син, який частенько переказує йому гроші, привозить оберемок продуктів: паста, соуси та навіть віскі. Адам Драйвер грає так, щоб викликати відразу, а Том Вейтс – жалість. Утім, наприкінці історії ролі перевертаються. Виявляється, він не дарма цитує Діогена, батька цинізму. Ніяка стіна в будинку не падала, а гроші, які йому переказував син, пішли на годинник, автівку BMW, костюми та чайові для секс-працівниць.
Усе це знято у класичному джармушівському стилі, де нібито нічого не відбувається: тільки розмови, розмови та ще раз розмови. Ця медитативність та іронічність жартів, які відпускають персонажі, – найкращі моменти в цьому фільмі. Найгірші ж – бажання Джармуша зробити з історії триптих, що не підсилює меседж історії, а тільки його розмиває, на відміну від «Кави й сигарет» чи «Ночі на Землі».
У другій історії персонажка Шарлотти Ремплінг («Нічний портьє», «Басейн») чекає на двох доньок. Тім (Кейт Бланшетт) – старша дочка, бореться за збереження історичної спадщини в Дубліні, а матір завжди лагідно називає «мамочкою». Молодша Ліліт (Вікі Кріпс) – бунтарка з яскраво-рожевим волоссям, яка давно зустрічається із жінкою, але боїться сказати про це матері. Як і в першій історії, троє ніяковіють від зустрічі одне з одним, говорять про воду, «ролекси», а також намагаються розʼїхатися й не бачити одне одного якомога швидше.
Пісня Spooky, з якої починається фільм. Це – кавер від співачки Anika на Дасті Спрінґфілд
«Чому антологія? […] Не знаю, мені просто подобається. Я хотів закумулювати ці речі й підвести до чогось у такий спосіб, щоб ви не помітили. Так, щоб у третій історії вони сягнули емоційного моменту», – каже Джармуш.
Третя історія – «Сестра, Брат» – дійсно сягає емоційного піка. Кінокритик The New York Times погоджується, що останні пів години фільму змушують переосмислити перші два куплети цього твору. Біллі та Скай – близнюки, які приїжджають до Парижа, щоб востаннє поглянути на квартиру батьків, які загинули в авіакатастрофі. Біллі та Скай – єдині в цьому фільмі, хто пʼє каву в хіпстерській кавʼярні, а також із відривом найцікавіші серед персонажів-дітей у «Батько, мати, сестра, брат». Мабуть, тому годинник Rolex, що кочує із серії в серію, тут має найбільшу цінність: його не придбали за гроші, які мали піти на ремонт будинку, і це не підробка з місцевого ринку, – це сімейна реліквія, що перейшла від діда до батька й сина.
Біллі та Скай майже нічого не знають про своїх батьків, які мали цілий стос підробних документів, але впевнені в одному: ті точно були круті. Їхня історія завершується піснею, з якої фільм і починався – кавера співачки Anika на трек “Spooky” від Дасті Спрінґфілд. Персонажка в пісні сумнівається, чи варто їй піти в кіно.
Якщо ви любите кіно Джима Джармуша, – не сумнівайтесь. Якщо ні, «Батько, мати, сестра, брат» – не найкращий фільм, щоб почати відкривати для себе фільмографію американського режисера.
Джерело: Джим Джармуш зняв одну хорошу й дві посередні історії з «Батько, мати, сестра, брат»
