У перші 100 днів, якби я був на місці пані прем’єр-міністерки, я б зосередився не тільки на тому, що визначає поточну стійкість країни. Одразу варто думати про майбутню субʼєктність України.
Для мене, як для людини, яка майже 30 років опікується освітніми проєктами та книговиданням, нагальними напрямками були б — освіта, культура та сенси. Щоб відновлюватись, Україні потрібна молодь, яка вміє критично мислити та розумно діяти, працювати у команді. Сьогодні ми маємо шанс не латати старі діри, а побудувати нову рамку для гуманітарної політики.
Нам потрібна цільова програма підтримки української книги.
Це означає, що доступ до української книги має бути всюди. Бо у війні перемагає той, хто перемагає в інформаційному просторі. Наразі ситуація така, що мільйони російськомовних книжок у бібліотеках були списані, а нові — україномовні — відсутні. Книжкові фонди треба поповнювати у публічних та шкільних бібліотеках, у військових бригадах, у центрах допомоги дітям. Книга — прямий інструмент повернення сенсів і довіри. Це доступ до слів, які надихають, заспокоюють, повертають віру в себе і свою країну.
Має діяти державна програма закупівлі нових книжок у публічні та шкільні бібліотеки. За підрахунками не менш як 2 мільйони книжок на рік — це мінімальний показник, який допоможе наповнити фонди та дати можливість відвідувачам читати різну літературу. Це про рівний доступ до книжки в першу чергу в маленьких містечках, а не тільки у столиці. Шкільні бібліотеки мають бути в центрі уваги.
Україні потрібна національна програма популяризації читання, яка б задіювала всі ланки — від дітей і підлітків, до освітян і батьків, як агентів змін. Я готовий детально розписати, які конкретні пункти вона має охоплювати. Це і регулярне поповнення бібліотечних фондів, і доступ до електронних підручників, і системне дарування книжок малюкам. Це також запуск електронної державної бібліотеки у партнерстві з видавництвами. І насамкінець потужна кампанія з промоції читання на рівні держави. Є необхідність розширювати обізнаність суспільства в літературі та культурі незалежно від віку та соціального статусу.
Ще одне важливе завдання — повернення культурної інфраструктури на деокуповані території: відновлення і поповнення бібліотек, відкриття культурних центрів, книгарень. Створення просторів для спільнот, куди можна прийти, поговорити, почитати, згадати себе.
І головне — нам потрібна послідовна державна політика у сфері книговидання. Така, де буде місце і для ринку, і для стратегічних рішень в інтересах країни. Бо книжка — це не товар другого плану. Це — інструмент довіри, ідентичності та відновлення. Це найдешевший інструмент мʼякого впливу у світі на рівні держави. Ніхто, крім нас, не зробить українську книжку доступною, зрозумілою, сильною.
Нагального вирішення у галузі книговидання потребують 2 проблеми.
Перше — нерівний доступ до книги. Через війну зруйновано сотні бібліотек і книгарень. Ця проблема є нині як в столиці, так і в регіонах. Тільки в перші місяці повномасштабного вторгнення наші партнери — мережа книгарень «КнигоЛенд» втратила 7 книгарень. Пізніше значного пошкодження зазнали друкарні видавництва «Тріада-Пак» та «Фактор-друк». 12 липня ураган зруйнував дах складського приміщення наших колег у Харкові. Відтак тисячі книжок стали непридатними до використання, сотні замовлень на друк книжок — не стали реальністю. Це втрата, яка матиме наслідком культурну руїну. Необхідний механізм адресної підтримки постраждалих підприємств, які працюють у сфері креативних індустрій.
По-друге — маємо забезпечити стабільність у виробничому ланцюгу для креативних індустрій. Це грантові програми на кшталт чинних програм для переробної промисловості плюс державне страхування військових ризиків. У Харкові, який близько до лінії фронту і де друкується левова частка українських книжок, банки не видають кредити без страховки, страхові компанії відмовляються страхувати. Розірвати замкнуте коло допоможе державне страхування військових ризиків.
Якщо держава хоче інтелектуально сильної України — їй потрібна сильна книжка.
Джерело: Книжка як зброя: чому новому уряду не обійтись без гуманітарного фронту
