Передісторія AntiDote
Влад Троїцький, ідейний засновник фестивального руху ГогольFest, а також театру ДАХ і проєктів dakhabrakha, Dakh Daughters і DakhTrio (його учасниця Софія Баскакова відкривала конференцію виступом), разом з командою багато років організовував фестивалі сучасного мистецтва. В основі була міждисциплінарність і гостре відчуття часу: що актуально, що заважає розвиватися? Ще з 2016-го ГогольFest вийшов за межі Києва. Фестиваль поїхав у Івано-Франківськ. Назва Porto Franko підсилювала один із сенсів міста як брами до Європи ( і до Карпат). Далі фестиваль став фактично мандрівним і за кілька років до повномасштабного вторгнення охопив різні українські міста: Вінницю, Маріуполь, Херсон, Запоріжжя, Дніпро. Це був час децентралізації, тож виникла потреба поєднати регіони через культуру. Пам’ятаю, як у 2019-му зі сцени маріупольського фестивалю співачки Dakh Daughters казали: «Ви наш форпост, наша фортеця». А вже за два роки все тотально змінилося.
У західному інформаційному полі закріпився термін «постправда» — так описують нашу епоху, де не так важливо, чи щось відбувалося, як радше те, як це подадуть і скільки уваги в соціальних мережах здобудуть. Нові можливості й кількість аудиторії отримали і фейки з маніпуляціями, наприклад, довкола повномасштабної війни в Україні.
Конференцію «AntiDote.Єднання» ініціювала команда ГогольFest через потребу об’єднуватись. Саме слово «антидот» означає «протиотрута» — протидія маніпуляціям, якими керує Росія в спробах знищити українську ідентичність на всіх рівнях.
Влад Троїцький, засновник GOGOLFEST
Під час конференції одна панель була присвячена питанню, яким має бути новітній міф України, як він має змінитися у зв’язку з війною. У розмові взяли участь професорка й експертка з міфодизайну Рена Марутян і Влад Троїцький.
«Я почав думати про те, що роботи з маніпуляцією, дезінформацією, яка руйнує як західне суспільство, європейський світ, так і нашу країну зсередини. Бо ці маніпулятивні практики, на жаль, дуже дієві, а якісної протидії не розроблено. Коли ти прямо спростовуєш цю маніпуляцію, дезінформацію, ти тільки підсилюєш її. Тому пряма протидія не працює. Ідея в тому, що ти можеш робити вакцинацію, щеплення через мистецтво. Воно проявляє і спростовує такі маніпуляції, даючи можливість включитись критичному мисленню», – розповідає Троїцький.
За його словами, небезпека в тому, що маніпулятивні практики в принципі девальвують цінності, а це основа людської природи. І це поширюється по всьому світу. Допоки крайні праві та ліві розхитують світ, центр лишається відстороненим.
Українці за кордоном як ресурс
Згідно з різними оцінками, за кордоном перебувають шість-вісім мільйонів українців (приміром, Національний банк України каже про майже сім мільйонів станом на квітень 2025 року). Троїцький, рефлексуючи про минулі проєкти, каже, що не розумів, яким великим ресурсом насправді є українські спільноти за кордоном.
«Ми в проєктах концентрувалися на комунікації із закордонним глядачем: американці, німці, різні країни. Але головне завдання було — прокомунікувати, додати емоційний зв’язок, а потім додати якийсь меседж. А коли були українці, то вони радше були як додана вартість. Зараз я зрозумів, що, на жаль, у мене не було відчуття, що є якась стратегія, як об’єднувати українців за кордоном».
Влад Троїцький і професорка Рена Марутян
Мільйони наших людей по всьому світу — це велика сила, яка може і адвокатувати українські інтереси, і нагадувати про права людей, і створювати зовсім іншу новітню історію України. Та важливим тут є питання, як об’єднати цих людей, які меседжі доносити і як комунікувати?
«Ми майже три роки використовували поняття жертви. На жаль, воно перший рік працює, другий — уже менше, третій майже не працює, четвертий стовідсотково не працює, тому що жертв переважно не люблять. Люди намагаються сторонитися цього», — продовжує Троїцький.
Новий міф України
«Міф неможливо призначити — це не авторитарна країна, як Росія, яка призначає цей міф і просто втілює його. Це не працює. У нашій традиції це неможливо. Маємо розуміння, що це принципово вільна країна. Можливо, для мене — як би це пафосно не звучало — це майже останнє місце дійсної демократії, дійсного розуміння свободи, енергії людяності і гуманізму. Але є відчуття, що суспільство українське і в Україні, і за кордоном, воно вже вагітне. І треба зараз зробити коректні пологи, щоб народити нарешті дитину, яку показати світу, — випрацювати цю стратегію», — каже Троїцький.
З його тезою погоджується експертка з міфодизайну Рена Марутян: на її думку, Україна вже готова будувати новий міф про себе. І він не має виходити з жертви й образу країни, яка завжди з простягнутою рукою. У науковій площині Марутян з колегами вже не перший рік працює з різними аудиторіями: військовими, чиновниками, волонтерами, митцями, освітянами.
Рена Марутян
«Мистецтво — це найпотужніший гравець на полі формування ідей, продуктів, ідеологічних впливів на суспільну свідомість. Воно має чутливий характер, який впливає на нашу свідомість. Наратив — це факти, емоції, судження. Питання — що ми вкладаємо? Які емоції? Які судження? Ціннісні. Основи цього наративу мають впливати на емоції людей, які його сприймають. Бо мета міфу і наративу — щоб ти приєднався до нього. Щоб ти став його частиною», — розповідає професорка.
Вона залишається в команді тих, хто вважає, що новий міф України має бути успішним, переможним, стверджувальним, що потрібно шукати нові канали донесення наших меседжів як усередині країни, так і за її межами.
Прикладом, як інакше можна впливати на емпатію європейського глядача, Марутян вважає документальний альманах «Війна очима тварин» режисерів Святослава Костюка і Дмитра Тузова, де оповідь про війну вибудувана через долю тварин. І якщо очима військових далеко не всі у європейських країнах готові дивитись і сприймати Україну, то домашні улюбленці є у всіх. Рена Марутян згадувала, що часто після показів люди хотіли лишати донати для України, вони емпатично переживали події, дивилися на них з іншої оптики.
Як наголошували спікери/ки, найчастіше ефективно працює саме сфера інтертейменту. Але йдеться не про розваги як такі, а про креативніші канали донесення смислів. Також це не спростовує потреби й серйозніших дискусій, воршопів й аналітики.
«Художники можуть додати чуттєві образи, які зворушать громадськість. Бо розумієте, методи інтертейнменту — це вже давно не просто розвага. Це метод комунікації. Так легше достукатися до людини, до її ситуації, до її емоцій. Коли ми включаємось у якусь розважальну програму, навіть серйозну, ми активуємо не лише раціональне мислення. Ми відкриваємось емоційно. І це шлях до співпереживання, до співдії», — продовжує Рена Марутян.
І Влад Троїцький, і Рена Марутян наголошують, що потрібна система, яка поєднує культурну дипломатію, освіту, медіа, митців, аналітиків, комунікаційників, активістів і, найголовніше, саму громаду — людей, заради яких усе це відбувається. «Бо жодна держава, навіть із суперпотужним бюджетом, не може вигадати справжній живий наратив без людей. Без того, щоб чути, що вони кажуть, як відчувають, у що вірять».
Про гідність мовою мистецтва
Одним з партнерів конференції виступила Zenyk Art Gallery. Кураторка галереї Христина Береговська вважає, що настав час говорити про гідність і культурне багатство України. Також важливо повернути українцям культурну спадщину, яку довгі роки присвоювала Росія. Зокрема, в просторі галереї є один з оригіналів картини Іллі Рипіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (за життя художник створив кілька версій).
учасник гурту dakhabrakha Марко Галаневич, засновниця Zenyk Art Gallery Христина Береговська
«Власне повага світу починається з поваги до себе. Міф, який має бути для українців в Україні, — це один інструмент. Для українців у світі — інший. І для світу про українців — ще інший», — каже Береговська.
Засновник Ya Gallery Павло Гудімов нагадує, що митця неможливо вписувати в рамки й наказувати йому, що творити і з яким посилом. Він згадав сучасного художника Дмитра Молдаванова (один з лідерів так званого нового наїву), який узагалі не працює з пропагандою, але висловлюється про війну зі своїм розумінням, часто в іронічному стилі.
«Коли звучить фраза “мистецтво як інструмент”, то в мені вмикається протест. Мистецтво — це органічний процес висловлювання окремої творчої одиниці. Ми дуже часто плутаємо креативність, маркетинг і мистецтво. Іноді вони можуть зливатися в щось одне, але загалом є надзвичайно різними», — каже Гудімов. Він також нагадує: що Україна справді може зберегти, то це творчу свободу, бо «управлінь культурою» не існує.
Павло Гудімов під час виступу
«Культура ніким не керується, це живий організм, який проростає і може навіть діяти всупереч нашим бажанням, у тому числі й усупереч бажанням держави, державної політики. І це не означає, що це має бути щось, що розвалює зсередини, але це точно розхитує всі системи», — додає він.
Спільні напрацювання культурної спільноти
Після конференції AntiDote її учасники випрацювали спільний робочий план, який можуть рекомендувати Мінкульту.
Робочі групи на конференції
«За підсумками дискусій і практичної роботи в мінігрупах окреслено низку ключових напрямків, які потребують системної підтримки й подальшого розвитку. У центрі багатьох з них — потреба в новій рамці українського міфу. Цей міф не повинен бути одномірним. Він має об’єднувати без уніфікації, залишаючи місце для складності, різноманіття, болю і любові.
Ми бачимо Україну як поліфонічну територію, де немає єдиного центру, але є багато точок сили; землю останніх романтиків, які все ще вірять у сенс, навіть у найтемніші часи; країну перших воїнів, які борються не лише за територію, а й за цінності; простір натхнення, який живе попри все», — йдеться в документі.
А серед головних викликів учасники/ці виділили:
— фрагментованість українського суспільства і між регіонами, і між тими, хто в Україні і хто за кордоном;
— відсутність спільної сучасної рамки ідентичності, яка поєднувала б цінності, сенси, дії та уявлення про спільне майбутнє;
— недостатня інтеграція культури, освіти, громадської участі як систем, що мають формувати і підтримувати спільноту;
— слабкість координації між інституціями, ініціативами й лідерами думок, які працюють у дотичних сферах.
Конференція «AntiDote.Єднання» стала лише першим кроком у формуванні спільного кола культурних середовищ. Далі присутні визначили, що планують:
— створити комунікаційну платформу й інформаційний бот, який надаватиме поради ініціативним українцям за кордоном: з чого почати, як зібрати спільноту, де шукати підтримку, до кого звертатися;
— оперативно збирати дані й реагувати на запити громад;
— співпрацювати з Міністерством закордонних справ (зокрема у частині рекомендацій для дипломатичних установ);
— ініціювати комунікації між локальними громадами, будувати мости взаємодії між регіонами;
— поширювати кейси досвіду співпраці та розбудови локальних ініціатив, які вже працюють в Україні через досвід GOGOLFEST Inaculation;
— створити комунікативні алгоритми і втілювати практики роботи з пам’яттю в Україні у взаємодії Культурних сил України.
Конференція «AntiDote.Єднання» відбулася в партнерстві Українського католицького університету і Центру Шептицького, ГогольFest, Фонду Козицького, Zenyk Art Gallery і Київської школи державного управління ім. Нижного.
Джерело: AntiDote.Єднання: новий український міф і наша сила за кордоном
