Працює й довга рука, углиб — той самий удар по стрільбищу в Шостці, по полігону НГУ, міг би бути кривавішим, але пощастило — під рукою не було касетної голови, вдарили ОФС.
Причому дрон-коригувальник засікли, пролунала команда зайняти укриття. Прикордонники встигли, а Нацгвардія — ні.
Бо це все взаємодія — і команди з аналізаторами радіочастотного спектру; і умовного відділу на програмі «Дамба», куди стікається інформація від РЕБ, РЕР тощо; і операторів дронів-перехоплювачів, які ще треба підняти в повітря. Складні нові ВОС, їх не вистачає, а взаємодія кульгає.
І питання не лише у близькості до кордону — природно, підтримувати настріл штатної зброї треба, ніхто не возитиме бійців за сотні кілометрів, а укриття були.
А в тому, що не встиг пройти сигнал, що є індикація БпЛА і пости раніше засікли крило.
Бо всі ці оператори цифрового зв’язку, станцій РЕБ, відділів оповіщення загрози з повітря повинні мати певні знання та досвід.
На сотню організмів усе це як снігова куля: помилки накопичуються, взаємодія сповільнюється, нестача людей і велика кількість роботи ще більше знижують ефективність.
Військові навчання Нацгвардії на полігоні під Києвом
Управління має туманне уявлення про нові технології, а ті, хто здобув досвід, не мають навичок управління — не завжди хороший ротний, це гарний комбат. Час — це критичний ресурс, якого не вистачає зараз найбільше.
У противника ініціатива через чисельну перевагу, перевагу в снарядах за добу, він масштабував дрони на оптоволокні і сконцентрувався на логістиці на останньому кілометрі, без загрози РЕБ.
Накопичує в першому ешелоні операторів БпЛА на оптоволокні, щоб діставати далі, углиб, не зважаючи на втрати — наступного місяця підготують нових.
Обвалюється логістика — обходять вузли опору на багі, мотоциклах, цивільних автомобілях завдяки перевазі в людях.
Так, з дикими втратами — така картина скрізь, де застосовували мотоцикли, їх узагалі придумав Корпус вартових Іранської революції для атак людськими хвилями.
Російський військовий мотоцикл ‘Урал’
Але якщо це влаштовує російських матерів і дружин (які на інтерв’ю з полоненими більше цікавляться, як тепер з грошима, а не своїми синами й чоловіками), то чому це має хвилювати Кремль?
Доводиться ремонтувати літак на льоту — затягувати дороги з тилу сітками й організовувати пости з аналізаторами, помповими рушницями і ПЗРК, робити укриття з капонірів із сітками через певну відстань, натягувати групи боротьби з оптоволокном у глибині, поки вони ще не висунулися в перший ешелон, там є нюанси не для загалу.
З цим запізнюємося, ворог підходить до рубежу пусків оптоволокна (а це вже 25–30 км) — і вести роботи за допомогою важкої техніки (кранів, екскаваторів) стає практично неможливо.
Незакінчені лінії оборони ізолюють, обтікають легкою піхотою флангами і через розриви лінії, логістику вибивають з неба, а під вогнем дороги сітками не затягнеш. Відхід з мішка, як і ротація, пов’язані з втратами від БпЛА.
Знову починаємо боротьбу у третьому вимірі, відійшовши на пару кілометрів й уникнувши оточення.
Ворог, наприклад, зрозумів, що САУ в капонірі прямим влучанням дістати важко, і почав використовувати термобаричні заряди в БпЛА, щоб підпалювати сітки й маскування, або викурюючи розрахунок, або провокуючи детонацію боєприпасів на ґрунті.
Тому металізовані сітки, складні системи укриттів нижче за рівень землі, з поворотами, з ходами між боєприпасами поруч і віднорками для розрахунку.
Але все це ресурси, техніка, час і люди — у десятках нових бригад із цим туго.
Капонір для САУ DANA-M2
Війна — це еволюція як вона є. Або ти розвиваєшся, або згинеш.
При цьому чистими ПРО/ППО — з російською зв’язкою безпілотних систем на оптоволокні, ОТРК, КАБ, артилерії та накатами піхоти — закрити питання важко.
Тут навіть питання не чистої протидії дронам, що можуть робити й оператори СБС у глибині, і лінія дронів у перших лавах, і команди малого ППО в нашому тактичному тилу. Це радше комплекс заходів: мінування, надовби, касети проти людських хвиль, сітки, затягування логістичних шляхів захистом, легкі снаряди (60 – 82 – 105 – 120), важке піхотне, контрбатарейна боротьба й полювання на ворожі екіпажі.
Усе це може працювати тільки разом: спробу об’їхати опорник на мотоциклі треба припинити дистанційним мінуванням, з дронів чи РС; спробу штурму піхотою придушити мінометами, до яких вітчизняні міни привезли по затягнутій сіткою дорозі; а оператора оптоволокна виявити своїм дроном за скинутими кабелями і знищити західним високоточним.
Звісно, це продукція заводів у тилу, причому не лише військових: подвійне призначення, різні цивільні ремонтні для сільгосптехніки, обробка металу, автохімія, перешиті під потреби фронту добрива.
Металізовані сітки, протипіхотні міни, бетонні легкі конструкції, інженерні боєприпаси для швидкого окопування, гаражне складання дронів, що переїжджає під землю, українізація запчастин і електроніки, а не лише конструктор з Китаю за валюту. Без промислової мобілізації не буде нічого.
Американський зенітно-ракетний комплекс Patriot на оборонній та аерокосмічній виставці у Бухаресті, Румунія, 22 травня 2024 р.
Заводи, звісно, добре було б прикривати від ударів «іскандерів» і «шахедів», незважаючи на розосередження, постачання з коліс і переведення у важко вразливі місця.
Недарма ж ми були готові придбати 10 батарей Patriot за живі гроші: створення районів, недоступних для малої балістики — стратегічне завдання.
Але той самий Рубіо чітко дав зрозуміти, що США не мають нових боєготових комплексів Patriot— хоч десятки PАС-2 стоять на зберіганні.
Не встигають модернізувати; потрібні в Тихоокеанському регіоні; хочуть, щоб ЄС купував за гроші та передавав в Україну — потрібне підкреслити.
І що нові поставки можливі лише через партнерів з ЄС — мовляв, Вашингтон ще має відшкодувати комплекси Німеччини й Румунії.
Можна хоч спитати, як вони тоді хочуть протистояти Китаю — поки ми, а не союзники США в Тихому океані, потребуємо нових комплексів.
ЄС передасть третю батарею SAMP/T — Італія працює над питанням, термін передачі в новому пакеті десь приблизно осінь 2025 року.
Але те, що були проблеми з постачанням ракет для перших двох, каже нам, що ЄС цих питань на 100 % поки що не вирішить.
Поки масштабуватиме двигуни, голови, керма, мине як мінімум ще рік, судячи з темпів закупівель у минулому та фінансових планів на майбутнє.
Тому вкотре приємно читати і писати, що ЄС зробимо нам те і передасть нам це. Це факт — допомога наростає і буде наростати.
Пошкоджений російський FPV-дрон, на апараті видно котушку з оптоволоконним кабелем.
Але основний тягар ляже на Україну: боротьба з оптоволокном; створення доріг, захищених від дронів; інженерно правильна оборона з урахуванням третього виміру; напруга тилу для легких боєприпасів, БпЛА-перехоплювачів, мисливців за «шахедами»; розосередження заводів і промислова мобілізація.
Поки ми стримуємо ворога на добре підготовлених лініях оборони на Донбасі, здається, що це може тривати безкінечно. Що просування на 30–50 км — це все, що може показати нам супротивник. Але він небезпечний, вчиться і масштабує вдалі рішення.
Тому це ілюзія, і необхідно визнавати очевидне: допоки РФ надірветься, буде ще багато крові і страждань. І лише нам на цілій планеті важливо, щоб їх було менше, а також де саме зупиниться агресор.
Зараз, коли США точно не поспішають з новими санкціями (правда, ще є надія на Сенат) і постачаннями, плани на швидке припинення вогню через перемовини летять з вітром, а подальша мобілізація в Україні стає все менш популярною, Москва все ще має ілюзію, що може нас дотиснути. Позбавити її цієї ілюзії — одна з наших стратегічних цілей.
