Вийшла шоста серія документального серіалу “Спалах”, який розповідає про нову українську культуру. Кожен епізод серіалу присвячений одній важливій темі: від феномену української попмузики до кіновиробництва, вуличного мистецтва та місцевих брендів одягу.
Цього разу темою стало створення музичних кліпів в Україні. У новій серії герої та героїні розповідають про кліпи 1990-х та чим вони відрізняються від кліпів 2000-х, роль телеканалу M1, як Україна отримала визнання світових режисерів і стала місцем свободи.
Спеціально до прем’єри Суспільне Культура разом з творцями проєкту підготували цитати героїв та героїнь про те, як Київ став Меккою для світових зірок.
Віктор Придувалов, режисер
“Для мене спочатку все, що зав’язано на візуальному мистецтві — це кінематографічно. І так вийшло, що я чомусь став першим, хто підійшов до кліпів саме кінематографічно. Тобто я почав ставити перед собою завдання — до кожного кліпу підходити, як до короткого метру.
Поштовх всередині професії стався після моєї роботи “Холодно” для “Океану Ельзи”. Тому що ось тільки після цієї роботи почали з‘являтися режисери, які принаймі намагалися уважно ставитися до музичного матеріалу. Вони створювали продукт на базі цієї пісні. Це був цілісний твір”.
Алан Бадоєв, режисер
“Після “Л.М.Л” дзвонили всі протягом років двох. Ми стали виробляти 60% усіх кліпів на території СНД. Москвичі всі повалили до нас знімати, і Київ у цілому тоді став таким всесвітом кліповиробництва”.
“Надивленість дала більше смаку й слухачеві, й глядачеві. Надивленість дала можливість запиту. Коли людина хоче бачити в кліпі тенденції, складність — це, безумовно, дуже сильно впливає на виробництво. Це новий виток”.
“Музичне відео — це завжди суміш абсолютно всіх трендів часу. Це настрій людей, які живуть у даному часовому відрізку. Те, що вони люблять, те, що сприймають, те, що вважається модою. Це і є те, з чим працює кліпмейкер. Це людина, що створює відбиток часу.
Сьогодні ми глобалізовані й не можемо (це буде дуже провінційно) говорити винятково про український шоу-бізнес”.
Леонід Колосовський, режисер
“В цьому симбіозі, в синергії західної і української культур все одно, як не крути, в пострадянській, виходив якийсь абсолютно новий продукт. Плюс можливості. Всі ми знаємо прислів‘я “Біда всього навчить”. Звісно ж, тут кліпмейкери не мали таких можливостей, якими володіли кліпмейкери в усьому світі, і тому з поліетилену й 4 палок мутилася якась декорація, якийсь дим. І все-таки ця біда таки чомусь вчила, тобто розвивалася фантазія”.
“Українське кліпмейкерство стало потужним, стало гідним, я б так сказав, з початку нульових. Це той час, коли ще була плівка, коли почалася епоха гламуру, і в цій епосі ми потужно зарядили по всьому СНД, ми стали реально найкращими. Усе почалося з бабла. З‘явилося багато грошей. Епоха гламуру змусила знімати добре, знімати дорого, і у творців з’явилися бюджети”.
Валерій Бебко, креативний продюсер і музикант The HARDKISS
“У нас дуже класні кліпи, саме в Україні. Дуже класно, що Україна старається бути на рівні. І я вважаю, що моментами, навіть не моментами, а дуже часто себе перевершує”.
“Артисти знають, що за великим рахунком, щоб залишатися на плаву в Україні, треба випускати принаймні три кліпи на рік. Є багато класних, талановитих артистів, у яких уже п’яті альбоми виходять, але про них ніхто не знає, тому що вони не підкріплюють усе це візуалкою”.
Таню Муіньо, режисерка
“У нас все можна. Просто в усьому світі зараз нічого не можна, а у нас ніби повна свобода. І дешевше, що теж важливо. Я була в ЛА, і всі там говорили: “Ой, ти з Києва, ми там знімали, там просто супер, бо можна робити все, що хочеш. Немає ніяких обмежень”. Всі такі: “Київ — це клас”.
Євгенія Яцута, співвласниця компанії Radioaktive Film
“Отримати дозвіл на якісь речі, наприклад, щоб ваш каскадер стрибнув з 10 поверху — в нашій країні це все ще можливо. У тій самі Америці це дуже складно”.
