Куяльницьке козацьке кладовище вважають найстарішим в Одесі. Для міста це не лише історична пам’ятка, але й приклад народного мистецтва. Однак пам’яткоохоронний статус кладовища Мінкульт не може погодити з 2016 року. Це рішення може зберегти цвинтар та запобігти його знищенню. У якому стані перебуває кладовище та які в нього перспективи – з’ясувало Суспільне.
Куяльницький козацький цвинтар заснували наприкінці XVIII століття неподалік Хаджибейського лиману. Воно займає 16 гектарів на схилі Шкодової гори та розташоване на території колишнього поселення Куяльник, звідки й походить назва. На початку XIX століття поряд побудували молитовний будинок, а згодом – Вознесенську церкву. Наразі від будівлі не залишилося навіть фундаменту, як і старих фотографій. Церкву знищили в радянські часи, однак записи метричних книг збереглися. Документи частково допомогли історикам зрозуміти, хто населяв цю територію та звідки вони прибули.
Першим на Куяльницьке кладовище як на предмет культурної спадщини звернув увагу археолог та директор Одеського історико-археологічного музею Михайло Болтенко. У 1920-х роках в районі Шкодової гори він проводив розкопки пам’яток Усатівської культури та почав фіксувати цвинтар.
Далі інтерес до кладовища відновився у 80-90-ті роки ХХ століття завдяки роботам краєзнавця Романа Шувалова. Він не лише проінспектував цвинтар, але й видав у 1992 році брошуру з описом могил, малюнками та позначками з розташуванням. Чоловік був переконаний: на цвинтарі хоронили спочатку вихідців із Запорізької Січі, які тут оселилися після її ліквідації, а згодом і чорноморських козаків.
У метричних книгах із 531 запису про поховання 347 мали суто українські прізвища. Історик припускав, що це прізвища нащадків запорозьких полкових старшин, гетьманів, генеральних осавулів.
За даними брошури Шувалова, у 1992 році на території кладовища нараховувалося 205 старовинних надгробків. З них 33 збереглися з написами, які зроблені змішаною мовою – церковнослов’янською та українською. Хрести виготовляли з суцільних брил ракушняка. Найстаріший датований 1791 роком, тобто встановлений за три роки до офіційного заснування Одеси. Останнє поховання було в 1965 році, згодом кладовище закрили.
Як розповів Суспільному історик Тарас Гончарук, з кінця XVIII і до середини ХІХ століття мешканці передмістя Куяльника здебільшого займалися добуванням каміння в катакомбах для розбудови Одеси. Цим жили як козаки, так і їхні нащадки. У каменярнях працювали не лише чоловіки, але й цілі сім’ї. Робота була важкою та виснажливою, через що смертність була високою, особливо серед дітей та жінок. Найчастіше люди гинули під час робіт у катакомбах – внаслідок обвалів.
Надгробки Куяльницького цвинтаря, за словами Гончарука, є унікальними пам’ятками історії та народної культури, які вражають різноманітністю форм. Тут більше трьох десятків видів. Найпопулярнішим є “лапчатий хрест”, який завжди був на козацьких знаменах. На думку історика, оскільки ракушняк достатньо пластичний та м’який матеріал для різьблення, місцеві каменярі могли змінювати форму надгробків і втілювати в них запорозькі традиції.
“Були традиції козацьких кам’яних хрестів – їх робили в центральній Україні з твердого та міцного матеріалу, з пісковика. А тут почали використовувати наш ракушняк, з якого можна було випилювати набагато легше і більше форм. Тому крім суто традиційних козацьких хрестів, врізаних, тут є десятки інших форм. Це дійсно унікальні пам’ятки народної архітектури та найстаріший цвинтар Одеси. Бо на жодному іншому міському цвинтарі немає поховань, датованих раніше 1791 року”, – додав Гончарук.
Серед похованих є ті, хто у 1837 році постачали каміння для будівництва сучасного символу Одеси – Потьомкінських сходів. Конструкція складається переважно з місцевого каміння і тільки зверху встановлено граніт, запевнив Гончарук. Одними з каменярів, які видобували ракушняк для сходів, були брати Іоанн та Григорій Шмигори, поховані на Куяльницькому кладовищі в середині XIX століття. Їхні могили збереглися донині. Також збереглися могили сім’ї козака Сотниченка, через це кладовище інколи називають Сотниківським.
За словами керівника Південного регіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергія Гуцалюка, в 1990-ті роки цвинтар міг зникнути, адже на його місці планували облаштувати будівельні склади. Каже, саме завдяки Роману Шувалову і небайдужим містянам територію вдалося відбити від забудови. Після того громадськість систематично за ним доглядає.
“З кінця 1990-х почалося обговорення того, щоб надати йому статус археологічної чи історичної пам’ятки місцевого або національного значення. Цей процес досі триває. Зараз питання винесено на загальнодержавний рівень, бо були звернення і від громадськості, і від вчених. Останні роки місцева влада підтримує це. Зокрема міське управління охорони культурної спадщини підготувало відповідні документи і далі передало їх до відповідних інстанцій”, – пояснив Гуцалюк.
На його думку, краще буде, якщо цвинтар отримає статус пам’ятки культури національного значення. Це підвищить рівень історичних і туристичних місць Одеси та дозволить витрачати на відновлення кладовища державні кошти.
Як пояснив Суспільному спеціаліст обласного департаменту культури Дмитро Пєтков, Куяльницький цвинтар наразі має статус нововиявленого об’єкту культурної спадщини. Таке рішення відомство прийняло у 2016 році. За його словами, це перше кладовище в Одеській області, яке прийнято під охорону держави саме як об’єкт культурної спадщини.
Того ж 2016 року, каже Пєтков, департамент виготовив облікову документацію на цвинтар та відправив її до Міністерства культури, аби там вирішили – вносити його до Державного реєстру нерухомих пам’яток чи ні. Спеціалісти пропонували зафіксувати кладовище як пам’ятку історії місцевого значення. Однак за п’ять років остаточної відповіді з Києва так і не отримали, зазначив посадовець.
“Мінкульт кілька разів повертав нам документи на доопрацювання та оновлення інформації, після чого ми знов відправляли їх до Міністерства. Поки що в нас немає точної інформації, прийняв якесь рішення Мінкульт чи ні”, – додав чоловік.
Також Дмитро Пєтков розповів, що станом на 2021 рік Куяльницький цвинтар не перебуває на балансі у жодного органу влади. Та оскільки воно розташоване на території Одеси, то, перш за все, це зона відповідальності міської ради, додав Пєтков.
“Кладовище перебуває в підвішеному стані. Останні поховання там були в 1960-ті роки, наразі воно зачинено. Цілком ймовірно, саме тому не перебувало та не перебуває на балансі у жодного органу міської ради. Зараз вони відмовляються брати його на баланс, поки не буде вирішено остаточно щодо памяткоохоронного статусу”, – пояснив спеціаліст.
Він додав: якщо Міністерство культури винесе позитивне рішення і включить кладовище до реєстру, обласне управління культури розпочне процедуру укладання охоронного договору з балансоутримувачем. Найбільш імовірно – з підрозділом міськради “Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування”, яке опікується міськими кладовищами.
