За останні півроку ми мали успішні приклади звільнення медійників – цивільного Нарімана Джеляла та військового Максима Буткевича. При цьому в російських тюрмах досі залишається принаймні 30 українських медійників. Ірина Данилович із Криму, Дмитро Хилюк із Київщини, Максим Рупчов із Мелітополя не становили жодної військової загрози, але їх ув’язнили і тримають в тих же умовах, що й комбатантів.
Але як не парадоксально, не тільки етнічні українці та українки страждають за свою роботу в медіа. Російських “журналістів” або поглинає пропаганда, або вони змушені працювати десь далеко за межами РФ. Втім, у тюрмах їх не так багато. Чого не скажеш про представників інших народів, яких ув’язнив режим. Наведу кілька реальних прикладів.
Наталія Філонова: незаконно ув’язнена за громадянську позицію
Наталія Філонова, журналістка та громадська активістка з Бурятії, стала жертвою репресій російського режиму через її активну позицію. Вона виступала за права місцевих мешканців, незалежність Бурятії та проти примусової мобілізації до війни в Україні. Через свою принциповість та журналістську діяльність Наталія потрапила під тиск з боку влади. Фактично вона – це одночасно представниця медіасектору і поневоленого народу. Намагалася боротися в обох напрямках.
Її затримали у 2022 році під час мирного протесту в Улан-Уде, попри те, що вона не використовувала гасел чи плакатів. Суд засудив її до 2 років і 10 місяців позбавлення волі. Пізніше умови її утримання посилили, перевівши на більш суворий режим. Наталія відмовилася визнавати провину та приймати помилування. Зрештою її дитину з інвалідністю відправили до дитячого будинку, а будинок Філонової підпалили невідомі.
Наталію та багатьох інших представників поневолених народів переслідували за бажання правди та справедливості. Її ув’язнення є прикладом порушення прав людини та придушення свободи слова в країні, що систематично знищує будь-яке інакомислення.
Айрат Дільмухаметов: вільний голос Башкортостану
В січні цього року я з особливою увагою спостерігав за подіями в Башкортостані. Справа в тому, що Баймацький районний суд у Башкортостані 17 січня засудив місцевого екоактивіста, колишнього голову забороненої в Росії організації “Башкорт” Фаїля Алсинова до чотирьох років колонії загального режиму у справі про “розпалювання ненависті або ворожнечі”. І ви не повірите, але це спричинило реальне повстання в РФ.
Одразу після оголошення вироку Алсинову в Башкортостані почалися масові протести. На площі перед будівлею суду зібралися сотні людей. Вони скандують “Фаїль”, “Свободу”, “Своїх не здаємо”. ФСБ блокувало новини про це з усіх сил, але всього не сховаєш. Цей виступ і не тільки дають зрозуміти: серед НЕросіян в Росії протестний потенціал є.
Доказом цього є й журналіст Айрат Дільмухаметов. Його сміливі заклики до свободи і критика місцевих та кремлівських чиновників зробили його небезпечним для влади.
За свою активну громадянську позицію та прагнення до справедливості Айрат неодноразово потрапляв під репресії. У 2019 році його заарештували за “екстремізм” і засудили до 9 років колонії суворого режиму. Насправді ж його провина полягала в тому, що він наважився говорити про незалежність Башкортостану і протистояти системі.
Айрат Дільмухаметов — не тільки політичний в’язень, а й символ незламності для свого народу, який може бути вільним. Але російським режим робить усе, аби в Башкортостані та на інших історично неросійських землях не було голосу свободи.
Асан Ахтемов: ціна свободи слова в окупованому Криму
Кримські татари – це окрема історія. Адже це наші люди, за яких дійсно болить. Зараз я окремо працюю в напрямку звільнення незаконно ув’язнених українських журналістів та поневолених імперією народів. В особі Асана Ахтемова ці дві історії сплелися в одну.
Асан Ахтемов — кримськотатарський журналіст і активіст, який своєю діяльністю сприяв збереженню мови, культури та пам’яті свого народу. Учасник громадських ініціатив і помічник редактора газети “Авдет”, завжди був відданий боротьбі за ідентичність і права кримських татар.
3 вересня 2021 року Асан був затриманий окупаційною владою Криму за сфабрикованими звинуваченнями у “підриві газопроводу”. Його катували, били, застосовували електричний струм і погрожували розстрілом, змушуючи підписати вигадані свідчення. Навіть у суді, попри тиск, він розкрив фальсифікацію справи та відмовився від свідчень, отриманих під тортурами.
21 вересня 2022 року “суд” у Криму засудив його до 13 років суворого режиму. Асан Ахтемов — приклад того, як російський режим карає тих, хто бореться за правду, і одночасно символ спротиву для кримськотатарського народу.
Роман Борщ: журналіст, військовий і заручник пропаганди
Якщо про перебування в полоні вищезазначених журналістів відомо не так багато, то з Романом Борщем зовсім інша історія. Українець із медійним досвідом потрапив у полон в Маріуполі, будучи захисником міста. Представники так званої “ДНР” дали йому можливість повідомити сім’ї про полон.
Ба більше, до Романа у в’язницю привезли російське телебачення, аби він сам на камеру повідомив, що з ним усе “добре” і взагалі він нібито задоволений умовами перебування за ґратами.
Для Москви такі, як Роман мають надзвичайно високу “ціну” на обмін. Адже саме полонені з медійним досвідом можуть найкраще розповісти про жахи, які вони пройшли у російських тюрмах. І тому росіяни не квапляться з поверненням Романа додому.
Чому журналісти стали окремою ціллю для російського режиму?
Коли ми говоримо про обміни, то “ціна” обміну одного журналіста зіставна з “ціною” обміну військового. Чим довше я працюю з цією проблемою, тим більше в цьому переконуюся. Одним із прикладів, чому РФ не хоче звільняти та віддавати журналістів на свободу, є звільнений цієї осені Максим Буткевич.
ФСБшники не хочуть, аби витікала правда про жахи російського полону. Безумовно, про російські тюрми та тортури можуть розказати не тільки журналісти, але так потужно, емоційно та чесно про нього говорять саме медійники. Максима повернули додому лише в жовтні, а він уже дав чимало інтерв’ю, виступив на конференціях, де поділився своїм болем. Тому що нести правду, доносити свої меседжі – це професійний обов’язок справжнього журналіста. І саме цього боїться російський режим.
Саме тому, світова спільнота має чути меседжі звільнених медійників. І сприяти їхньому звільненню. Найбільш показовий приклад – коли в 2020-му році на свободу повернули Олега Сенцова. Тоді на його підтримку виступали у багатьох столицях світу, про нього згадували на міжнародних конференціях та кінофестивалях, у тому числі відомі на весь світ актори, а хештег FreeSentsov став масовим. Схожа історія спрацювала із Максимом Буткевичем, звільнення якого теж вимагали тисячі людей, зокрема громадяни інших країн.
Розголос – найкращий друг у звільненні незаконно ув’язнених журналістів. З України і не тільки.
Джерело: Журналіст на вагу військового: чому Путін не хоче віддавати на обмін медійників
