«Девід Лінч був дуже-дуже талановитим і неконвенційним [режисером]. Він міг зробити що завгодно. Але він не зробив [фільм про Кафку], тож… [сміється]», – відповідає Аґнєшка Голланд на запитання, чи вдався би Лінчу байопік про чеського письменника. Польська режисерка («Зелений кордон», «Ціна правди») й номінантка на «Оскар» якось розповіла Variety, що Кафка їй «як брат» – те ж саме казав і Девід Лінч, на якого вплинув «Процес» (і з якого врешті вийшов сюрреалістичний сайфай-горор «Голова-гумка»).
«Мені здається, я знаю про Франца щось, чого інші [режисери] не знають, коли беруться за адаптації», – каже Голланд в інтервʼю Віледжу. Мисткиня, яка, зокрема, навчалася у Празі, прочитала «Процес» у підлітковому віці й «зачарувалася силою та крихкістю [Кафки] одночасно».
Погляд Аґнєшки Голланд на Кафку – це не класичний байопік, а рвана калейдоскопічна історія, де постійно перетинаються часові лінії, і де немає відчуття, ніби Кафка – це персонаж фільмів Тіма Бертона. У її фільмі Кафка часто жартує – а ще в цій стрічці багато голих тіл і сексу.
У фільмі «Франц. Історія Кафки» звучить фраза: пропорція слів, написаних Кафкою й про нього, – один до 10 мільйонів. У такий спосіб Голланд критикує комерціалізацію образу письменника, а також визнає іронію цієї фрази: «Іронізую з цього й водночас роблю те саме», – відповідає режисерка.
Віледж поговорив з Аґнєшкою Голланд і поставив їй найважливіші запитання про нову стрічку «Франц. Історія Кафки»: імовірну нейровідмінність письменника й тики у стилі тенісиста Рафаеля Надаля, а також гумор і секс у його житті та текстах.
Кафка був нейровідмінним?
Я не ставлю йому жодного діагнозу й не можу сказати, чи він був нейровідмінним, чи мав розлади аутистичного спектра, синдром Аспергера чи РДУГ. Коли я аналізувала його листи й писала сценарій до фільму, побачила багато того, що зараз описують як «нейровідмінність».
Це також маленькі деталі, які описують його друзі, як-от тики [мимовільні скорочення мʼязів або звуки – ред.]. Але важливо інше – те, що він почувався інакшим, вразливішим. Ідан Вайсс [виконавець головної ролі] не тільки візуально схожий на Кафку, а й також одночасно вразливий і сильний. Думаю, утілити Франца було нескладно для нього.
Я просила Ідана Вайсса звернути увагу на тенісиста Рафаеля Надаля, який також має цю щиру соромʼязливість і багато тиків [зокрема, ідеться про ритуал перед подачею].
Виконавець головної роль Ідан Вайсс разом із режисеркою Аґнєшкою Голланд і командою на зніманнях фільму «Франц. Історія Кафки»
Цікаво, що жодного разу під час знімань не проговорювали той факт, що Франц Кафка може бути нейровідмінним – обговорювали тільки його поведінку [факти про яку зібрали з листів і творів письменника]. Під час першого показу стрічки у Варшаві до мене підійшов хлопець і сказав: «Ви зробили кіно про найвідомішу аутичну людину у світі».
Будь-який стереотип зводить людину до плаского образу, який легко комерціалізувати. А насправді він був складною й багатогранною особистістю, і я хотіла дати йому життя.
Кафка був соромʼязливим, мав страх близькості із жінками. Але це не означає, що він не був із ними близьким сексуально. Так, це було для нього проблематично, але все було для нього проблематично. Якщо почитати його листи, то [стає зрозуміло], що він завжди все ускладнював.
Про «Кафку» Содерберґа та візуальний стиль
Це був експериментальний досвід, бо інші мої фільми мають звичнішу драматургію – хоч і не завжди лінійну. З таким типом сторітелінгу [як у «Франц. Історія Кафки»], ти нічого напевно не знаєш, бо без «скелета» все може розпастися.
Ми вирішили, що це варте ризику. Ми знали, що найважливіша частина життя Кафки – це те, що відбувалося між його головою й рукою. А це нелегко екранізувати. Водночас він жив життям сповненим драми. Тож ми шукали, як показати це на екрані без зайвої драматизації – терпіти не можу того, що в байопіках десь 60% енергії йде на те, щоб драматизувати події.
«Кафка» Стівена Содерберґа [фільм американського режисера 1991 року – ред.] – це кіно зовсім не про Кафку. Якась детективна історія, що лише прикидається Кафкою у Празі. Нерелевантно для мене, хоч і красиво візуально.
Джеремі Айронс у головній ролі «Кафки» Стівена Содерберґа. У 2021 році режисер перемонтував стрічку й показав на кінофестивалі у Торонто “Mr. Kneff” – «німе кіно зі звуком»
Адаптувати Кафку важко. Я бачила «Процес» Орсона Веллса («Громадянин Кейн»), «Замок» Міхаеля Ганеке, декілька коротких метрів, але мені не сподобався жоден [із цих фільмів].
Я адаптувала «Процес» для польського телебачення в 1980 році, і це найкраща стрічка з тих, що я бачила. Мені здається, що я знаю про Франца щось, чого інші [режисери] не знають, коли беруться за адаптації. Це претензійно, адже кожен може поглянути на це під іншим кутом.
Є дуже гарний короткометражний анімаційний фільм мого польського колеги Пьотра Думали [“Franz Kafka” 1991–1992 років]. Це красива [але стеоретипна у візуальному сенсі історія], як сон або кошмар – я приймаю такий підхід, але водночас думаю: «Ні, тільки не знову». Я хотіла дати життя Кафці – він же не воскова фігура з музею.
Кафка був одержимий словами. Що це говорить про зростання популістських сил у світі?
Слова втрачають свою вагу, особливо у світі інтернету, алгоритмів соціальних мереж і штучного інтелекту. Можуть бути дві опозиційні політичні сили, які використовують одні й ті самі слова. А якщо вони нічого не означають, комунікація стає неможливою.
Франц був одержимий словами. Сцена із жебраком [де Кафка дає йому гроші, а потім вимагає здачі, бо той її пообіцяв – ред.] взята з одного з листів – здається, Мілени [Єсенської, коханої Франца]. Тобто він не міг прийняти ситуації, коли хтось не відповідає за свої слова. І ми чудово знаємо, що сьогодні [слова] нічого не важать.
Я переживаю, що те, що відбувається у США [прихід до влади Трампа], віддзеркалює ситуацію в Польщі. Я навіть жартувала, що Польща в авангарді цього, адже Ярослав Качинський [експремʼєр-міністр Польщі] давав ідеї Трампу, а тепер це робить Кароль Навроцький [президент Польщі].
Зараз у Польщі намагаються відновити роботу Конституційного суду для людей, а не політиків [ідеться про протести під трибуналом, який опозиція називає «державним переворотом» – ред.]. Але це складно, адже закони були «заражені» всі ці роки. Можливо, суд просто буде знищений. Можливо, кілька сміливих суддів добʼються успіху.
Качинський і Навроцький – найгірше, що ставалося з Польщею із часів відновлення незалежності. Вони – нарциси, їм начхати на наслідки, моральність їхніх дій.
Велику частину польського суспільства залякують, щоб нею маніпулювали «праві» радикали, Путін, MAGA [праворадикальне крило американських республіканців Make America Great Again]. Ще й раптом зʼявилася ненависть до українських біженців.
Чи війна знайде нас усіх [фраза одного з персонажів фільму – ред.]? Ми живемо в часи, коли складно знаходити оптимізм. Ми можемо тільки вірити, що, як це завжди буває в історії, після воєн знову сходить сонце. Паралельно є також інші загрози: кліматичні зміни, ядерна [небезпека], штучний інтелект.
обкладинка й фото: Marlene Film Production
Джерело: Кафка був нейровідмінним? І до чого тут Надаль? Аґнєшка Голланд – про фільм «Франц. Історія Кафки»
