Зазвичай несу з собою три літри води: маю гнучкий гідратор із трубкою у рюкзаку й додаткову пляшку. На Хмельниччині й у передгір’ях зручно проходити через села, бо майже в кожному є гарна криниця. З підземних джерел або чистих джерел я воду п’ю і навіть не кип’ячу. Але бувають прорахунки: одного полудня не розрахував маршрут і допив останній ковток води прямо перед входом у село. Заходжу, а колодязів там не бачу. Спрага така стоїть, що аж паніка починається. Запитав у місцевого дідуся, де можна набрати води з криниці, а той і каже: «У нас немає криниці. Ходимо в сусіднє село».
Я випав на цьому моменті. А дід й каже: «Є у мене два літри «Золотого ключика». Можу дати». На спеці пити лимонад – таке собі задоволення, але оскільки в мене не було нічого, то я таки взяв. Пив той лимонад мікроковтками, щоб просто змочити рот, аж поки не знайшов річку. Тоді вже набрав води, перекип’ятив і нарешті напився.
З їжі я переважно беру сублімати, інколи каші – буває, пачку гречки чи кус-кусу. Найголовніше взяти із собою пляшку звичайної олії і додавати її в каші. Так піднімається калорійність порції і збільшується жирова енергія для довгих переходів. Також беру із собою фрукти, солодощі, снеки.
Джерело: Вивертали рюкзак, шукали крипту, лякали ведмедем. Я ходжу у походи під час війни
