– Читати філософські трактати, звісно, необовʼязково, але це все-таки кіно, яке вимагає активних мисленнєвих процесів. Чи ні?
Андрій Морозов: Не стільки мозок, а скільки душа, чуттєвість як людини…
Поліна Опря: …А я хочу заперечити. Ганеке – режисер-послідовник інтелектуального арткіно, не тільки Бергмана, Брессона й Фассбіндера. Ганеке закінчував філософський факультет, і тому знайомий із багатьма ідеями. Він – чуттєвий режисер, але намагається її подолати. Відчувати щось до його героїв важко. Ганеке вимагає від глядача уваги й памʼяті про те, що відбувалося протягом фільму. Тобто це не про знання, а залученість і співпереживання.
Андрій Морозов: Коли Ганеке описував «Кумедні ігри», то казав, що хоче дати глядачу ляпаса. Але не тільки там – мені здається, що він хоче дати глядачу ляпаса в кожному фільмі. Але це не пафосна провокація, бо ляпас може бути для того, щоб привести людину в тями або актом жорсткості. Його кіно – жорстке, але не жорстоке. Він чудово опанував прийоми кіномови трилера та горору, але водночас тонкий режисер щодо сімейної й екзистенційної драми. Його кіно дивитися незручно. Іноді він вдається до вкрай авангардистських прийомів, як у «Сьомому континенті». Утім, ті самі «Кумедні ігри» й «Відео Бенні» будуть цікаві широкому колу глядачів.
Поліна Опря: Люди вже звикли до того, що таке трилер, комедія, мелодрама – тобто жанрові межі є для них певним острівцем безпеки. Ганеке намагається подолати таку пасивність глядача, який має бути втягнутий у кіно.
Джерело: «Дати глядачеві ляпаса». У чому прикол Міхаеля Ганеке та його фільмів
