Шило в мішку розміру “М”: Росія застосовувала ракети “Іскандер-М” у конфлікті в Нагірному Карабасі

Кілька днів тому Національне агентство Азербайджану з питань розмінування повідомило про виявлення на околиці звільненого міста Шуша уламків несучих частин мінімум двох ракет російського оперативно-тактичного комплексу (ОТРК) “Іскандер-М”. І, відповідно, ознак їх застосування.

Здається, що нічого дивного – в Нагірному Карабасі, в районі Шуші, менш як пів року тому точилися реальні бойові дії між збройними силами Азербайджану та Вірменії, а ракетний комплекс “Іскандер-М” російського виробництва офіційно перебуває на озброєнні ЗС Вірменії.

Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян декілька разів, хоча й трохи нерозбірливо,, підтвердив факт застосування вірменською стороною ОТРК “Іскандер-М”. Але трохи пізніше вірменський лідер змінив свої свідчення з цього приводу.

Російська ж сторона своєю чергою сильно заметушилася в демонстративному пошуку причин і винуватців того, що в конфлікті могли застосовуватися “Іскандери” та навіть створили спільну з ФСБ і Міністерством оборони комісію з розслідування цієї ситуації.

При цьому прессекретар російського президента Дмитро Пєсков заявив, що ракетні комплекси “Іскандер” під час конфлікту в Нагірному Карабасі не застосовувалися.

Загалом, чортівня якась. Так і хочеться процитувати класика: “Чи був хлопчик? Може, хлопчика й не було?” А чи були “Іскандери”, та чи застосовувалися вони?

Як відомо, диявол, завжди криється в дрібницях, і в цьому питанні таємниця істини ховається в сущій дрібниці – в проклятих буквах. Річ у тім, що ракетні комплекси “Іскандер” є різні. Є просто “Іскандер” – така загальна назва, є – “Іскандер-М”, є також “Іскандер-К”, а ще існують ОТРК “Искандер-Э”, якщо називати мовою оригіналу. Всіх властивостей цього чудового ракетного комплексу розкривати не будемо, кому цікаво – в мережі основні характеристики є. Лише зауважимо, всі ці літери наприкінці назви комплексу – неспроста. В залежності від літер змінюються тактико-технічні характеристики як ракети, так і всього ОТРК.

“М”, наприклад – це від слова модернізована (мається на увазі ракета), “К” – крилата, “Э” – експортний варіант.

І саме експортний варіант “Іскандерів” Росія має право та відкрито поставляє, так би мовити, дружнім країнам, у тому числі й Вірменії.

У комплексів “М” і “К” дальність ураження, за різними оцінками, від 500 до 800 кілометрів, тоді як в експортному варіанті заявлена дальність ураження – 280 км.

Це тому, що згідно з Договором про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (ще між СРСР і США) Росія не має права на виробництво, розгортання та поставку ракетних комплексів із дальністю ураження більше ніж 500 кілометрів. Але, звісно, порушуючи вимоги договору, інколи навіть відкрито, РФ виробляє та розгортає на своїй території ракетні комплекси з дальністю ураження понад пів тисячі кілометрів. Зокрема, вищезгадані ОТРК “Іскандер-М” та “Іскандер-К”. Однак за кордон Росія офіційно поставляє винятково “Іскандер-Э” з дальністю ураження 280 кілометрів – тобто менше, ніж 500.

Отже, на озброєнні збройних сил Вірменії офіційно стоїть саме “Іскандер-Е”, який, начебто, впродовж конфлікту в Нагірному Карабасі не застосовувався.

Одначе на околиці міста Шуша виявили частини ракет саме “Іскандер-М”, яких на озброєнні ЗС Вірменії начебто немає й бути не повинно.

Але в тому, що ракети були напевно, і саме “М”, немає сумніву – в столиці Азербайджану Баку 2 квітня цього року проходила виставка уламків знайдених ракет. Отже, хтось з учасників нещодавнього конфлікту їх застосував.

Уламки “іскандерів”, виставлені азербайджанською стороною. Фото: “Азер-так”

Хто це був? У Азербайджану ОТРК “Іскандер” немає взагалі. У Вірменії – є, але не “М”, а тільки “Э”. Проте знайшли саме “М”.

Зацікавленому світовому співтовариству також відомо, що обидві сторони конфлікту мали союзників, які напряму не брали участі в бойових діях: Туреччина й Росія. Можливо, це вони застосували скандальні ракети?

Але Туреччина не має таких ракет, їй вони і не потрібні. Туреччина – член НАТО, а там є свої схожі комплекси.

А ось Росія має ОТРК “Іскандер” різних модифікацій, у тому числі “М” і “К”.

Коло замкнулося – ОТРК “Іскандер-М” біля Шуші могла застосувати лише Росія.

Це означає, що саме Росія вкотре віроломно втрутилася в конфлікт у Нагірному Карабасі, та ще й застосувала заборонену зброю.

Факт застосування ракет “Іскандер-М” в азербайджанському парламенті вже був названий військовим злочином.

Однак, не зважаючи на заяву Пєскова, що ракети “Іскандер” не застосовувалися взагалі, російська комісія (ФСБ та МО) допускає таку можливість. Але традиційно намагаючись відвести свою провину, переклавши відповідальність на міфічну вірменську мафію.

Мовляв, начебто вірменська діаспора в Росії організувала незаконну купівлю чи викрадення декількох ОТРК “Іскандер-М”, їхню переправку через Кавказькі гори та застосування в конфлікті в Нагірному Карабасі. Немов би такий комплекс – валіза з вірменськими мандаринами. Фантасмагорія, маячня, та й годі.

Висновок напрошується сам: або Росія незаконно продала Вірменії ОТРК “Іскандер-М”. Або, скоріше за все, сама застосувала їх зі своєї території (могла, звичайно, застосувати зі своєї бази у вірменському Гюмрі, але це менш імовірно).

На користь версії щодо застосування Росією “емок” свідчать характеристики дальності польоту та можливостей вказаної ракети: саме ОТРК “Іскандер-М” стоять на озброєнні трьох російських ракетних бригад, дислокованих у Північній Осетії, Краснодарському краї та Астраханській області. Це якраз дальність у межах 500-800 кілометрів.

Що ж, Росія може й надалі заперечувати свою участь у конфлікті на Кавказі, але факти свідчать про протилежне.

Новинаря

Український інформаційний центр