Зустрічаємося з Tember Blanche на «Золотих воротах». Саме там шість років тому Віледж записав із тоді ще вуличними музикантами їхнє перше інтервʼю. На тлі чутно гру на гітарі: «Це Стас, вуличний музикант. Він грав ще тоді, коли й ми», – каже Влад Лагода.
Зараз Tember Blanche проходить певну трансформацію: сторітелінг у піснях майже повністю ліг на плечі Саші Ганапольської, Лагода займається аранжуваннями. Крім того, обоє займаються сольними карʼєрами – Саша написала книжку, а Влад – треки для проєкту Bye Bye July. Проходячи повз Aroma Kava, згадуємо рядки «Пʼятий фільтр за день» у треці «Та сама» з нового альбому «Тепер доведеться думати», а також говоримо про матчу за 390 гривень з Omma й еспресо-тоніки під час повітряної тривоги через черговий нальот реактивних «шахедів».
Поки Tember Blanche готуються до сольного концерту в київському клубі Atlas 3 жовтня, читайте інтервʼю Віледжа з гуртом про зворотний бік комфортності, «уроки вулиці», майбутнє гурту й сольні карʼєри, а також теніс, Новака Джоковича, новий альбом (і книжку) «Тепер доведеться думати».
– Можна сказати, що бути вуличним музикантом – це ніби пізнати музичну індустрію, але в мініатюрі? І якщо так, то що ви перенесли із цього періоду у вашу творчість зараз?
Влад Лагода: На вулиці головне завдання – зачепити увагу. А зараз ми, наприклад, боремося за цю увагу в соціальних мережах. Це дало вміння постійно вигадувати й дивувати. Крім того, ще тоді я помітив, що біля тебе може стояти хоч 100 людей і не давати нічого – а можна грати нішеві пісні, і навіть пʼять-сім людей навколо дадуть хороші гроші.
Коли в мене є вільний час, то можу постояти й послухати вуличного музиканта. Якщо там щось не з того репертуару, який я грав 10 років тому, то я можу і 200 гривень кинути, і 500. Найбільше мені давали 3000 гривень за раз. Це був дуже дивний дядько з охоронцем, який підійшов і поклав мені купюри просто в кишеню. Часто давали гроші за Pink Floyd, Radiohead.
Саша Ганапольська: Для мене це про те, що поборола страх виступати. Коли вперше вийшла співати, але не з Владом, а з укулеле, розплакалася від нервів і страху. Але з кожним виступом я все менше боялася людей, переставала сприймати їх як загрозу.
Джерело: Бути Новаком Джоковичем української інді-сцени. Інтервʼю з гуртом Tember Blanche
