У Копенгагені місто пропонує фінансування чи інші плюшки ініціативним об’єднанням сусідів, як-от проєкт озеленення. Тобто місто віддає двір, і це для нього насправді значно легше й дешевше – мінус один двір під відповідальність комунальних служб. Для міста це делегування обов’язків. Своєю чергою сусіди можуть робити те, чого потребують, а не те, що вирішило місто – вони отримують фінансування та спільноту.
– До того ж що більше соціальних зв’язків у третіх місцях – то люди почуваються щасливішими.
– Так, урбаністи часто говорять про епідемію самотності в усьому світі, особливо в західних розвинених країнах. Якщо подивитися на рейтинг найщасливіших міст, то в топах будуть Фінляндія, Швеція, Данія. Копенгаген і Відень буквально щороку змагаються за статус найкращого. Також Осло та Стокгольм зазвичай входять до списку 10 чи 15 найщасливіших міст світу. У цих містах дуже розвинене добросусідство.
Олег Дроздов (на мою думку, найкращий архітектор України) описував у своїй книзі, як у Швейцарії виходив із квартири й побачив, що сусіди просто в під’їзді влаштували вечірку, і як це було класно. І таке насправді часто стається і в Україні, хоч і потроху.
«Я завела YouTube-канал, щоб адвокувати зміни»
– Ти позиціюєш себе як архітекторка, яка вивчає урбанізм. Що дає цей подвійний погляд?
– В ідеалі це дві різні професії, що перетинаються. Але і в європейських країнах, і в США, і в Україні дуже часто архітектори виступають першими, хто несе ідеї урбанізму.
Водночас є сильний конфлікт его архітектора й урбаніста. В архітекторів є цінність зробити щось нове, а урбанізм – це часто про більшу функціональність і звичайну середню забудову, не треба придумувати величезні хмарочоси, які не потрібні місту. Архітектура – це про величне, а урбаністика – більше про приземлене, про громаду.
– Чому ти припинила працювати в архітектурному бюро [Іванна працювала у Forma та Archimatika] й вирішила займатися власним проєктом?
– Архітектура – це дуже over-qualified професія. Зазвичай архітектори – це дуже освічені люди, які дуже мало отримують. Також жити на роботі – це норма для архітекторів, у більшості немає партнерів чи друзів. Тому люди йдуть в IT чи навіть в UX/UI-дизайн, але не в архітектуру. Складається ситуація, що 3D-візуалізатори, тобто люди, які візуалізують картинку архітектурного проєкту для замовника, заробляють більше, ніж архітектори, які проєктують. Я теж ішла за ідеєю та з цим погоджувалася. Але робити тривіальні ЖК і ТРЦ у чітких межах забудовника важко (це я не про конкретне бюро, а загалом про професію), якщо хочеш робити щось нове, соціальне – допомагати громаді й покращувати місто.
– Урбаніста можна назвати містобудувальником?
– За задумом, це та сама професія, у мене навіть назва спеціальності «архітектура й містобудування». Урбаніст – це новий погляд на міське планування, містобудувальник третьої хвилі [усміхається].
– Скільки в Україні урбаністів?
– Я називаю урбаністами всіх тих, хто виступає за людиноцентричний дизайн міст. Думаю, це більше ідеологічний чи філософський твіст про те, що ми робимо – швидкі, ефективні та капіталістичні міста з автівками чи ставимо на перше місце людей.
Освіта для урбаністів є, але вона мінімальна. Мій університет, університет Шевченка. Здається, єдина на місто ґрунтовна освіта в Київській школі економіки, але там магістратура. Харківська школа архітектури. Ще є Urban Reform School із післядипломною освітою. Припускаю, більшість дорослих урбаністів, у яких зараз є бюро, здобули освіту за кордоном.
– В Україні це доволі молода галузь.
– У світі також, але трохи поширеніша. Я вже бачу, як боротьба за громадський транспорт стала наріжним каменем для всіх лібералів. Нібито навіть у Нью-Йорку новий мер Зохран Мамдані – урбаніст. У нас поки що так не працює, але хочеться вірити, що урбаністів стане більше.
– Ти ведеш канал на YouTube вже три роки, які зміни побачила за цей час?
– Коли я починала вести канал, урбанізм – це було щось дуже нішеве, але зараз дуже багато киян та особливо молоді починають використовували слова «урбанізм» та «урбаністика». Також виникає більше каналів.
Основна причина, чому я завела канал – адвокувати зміни. Щоб люди голосували за правильні зміни. І мені здається, це виходить. Хоч, може, я просто занурилася у свою бульбашку.
– YouTube тебе годує чи ти маєш додаткову зайнятість?
– Зараз лише YouTube, але це тому, що в мене немає дітей чи додаткових витрат. Я заробляю стільки ж, скільки й мої 22-річні друзі. Зараз у моїй команді – співавтор-продюсер, який дуже сильно вклався в розвиток каналу, і монтажер – усе. Ми всі там урбаністи.
– Які канали тобі подобаються?
– Звісно ж, канал Юліана Чаплінського, він узагалі був першим, хто почав вести канал про урбанізм в Україні, я багато в чому ним би надихалася. Також цікавий канал в Алекса Шутюка. Обидва ці канали – зі Львова, бо у Львові більше урбаністів.
– Урбаністи у Львові щасливіші, бо в них є спільнота!
– Швидше тому, що вони в міській раді [усміхається].
– А закордонні канали?
– Not Just Bikes чи Adam Something. Зазвичай YouTube пропонує людям саме ці канали, якщо вони дивляться про урбанізм.
Сумно, що урбанізм дійшов до України через російських блогерів, не будемо називати їхні імена. Але мені подобається час від часу отримувати коментарі на кшталт: «Я весь цей час дивилася його, а потім побачила твій канал і почала дивитися тебе».
На перший погляд, урбаністичні проблеми, які озвучують російські блогери, можуть бути зрозумілішими, ніж ті, що озвучують Not Just Bikes. Але коли починаєш вивчати, що відбувається в Європі та США, то розумієш, що в українців абсолютно європейські проблеми. Немає жодного комплексу меншовартості. Наприклад, ми не такі автомобілецентричні, як американці, а в європейців також часто бракує коштів на велоінфраструктуру.
– А що з урбаністикою відбувається на Росії, ти цікавишся?
– Іноді мені цікаво, бо знаючи це, можна порівняти, наскільки ми розвинулися в європейське. Класно казати: «Дивіться, як не треба». Москва точно у списку 5 міст із найбільшою кількістю заторів, дуже автомобілецентричне місто.
До речі, згадала, що Мікаель Колвілл-Андерсен – данський урбаніст (але вважайте, уже український!), у своїй книзі вставив широкий постер «Рускоє городскоє планірованіє, іді нахуй».
– Мені подобається спостерігати за тим, як кожен зі своєї професійної перспективи посилає Росію.
– Але цим не варто зловживати, бо буде ефект підкови. І Радянський союз (пострадянські країни), і США у Холодній війні в цій підкові насправді доходили до одних і тих самих результатів. Що США зараз автомобілецентричні, що Росія, хоч і через різні причини. Якщо ми зараз почнемо адвокувати: «Треба урбанізм, бо це не російське», то впремося в те, що це й не те, що в демократичній Америці. Тому поки «золота Європа» приклад в усьому.
Джерело: Яка найбільша проблема Києва? Іванна Малій про сусідів і наземний перехід біля метро «Університет»
