Ще у 1980-х психолог Річард Лазарус показав: між подією і нашою реакцією завжди є крок інтерпретації. Саме він визначає, чи переживатимемо ми стрес і тривогу.
Одна й та сама ситуація може викликати різні реакції. Хтось бачить лист від керівника й автоматично думає: «Я зробив щось не так». В іншої людини в цій самій ситуації виникає цікавість — без тривожних сценаріїв.
У своїх роботах Еллен Лангер підкреслює важливість помічання цієї паузи між подією та реакцією — моменту, в якому ще можна поставити собі запитання: що ще це може означати?
У книзі Mindful Body вона описує просту практику, яку варто застосовувати заздалегідь, до появи гострого стресу. Йдеться про свідоме помічання трьох нових ознак у знайомому об’єкті або рутинній дії. Наприклад, під час миття посуду можна звернути увагу на тепло води, звук тарілок, запах миючого засобу.
Ця практика не потребує додаткового часу, але змінює режим уваги й активність мозку. Саме так, за Лангер, відбувається перехід у стан допитливості й відкритості — протилежний тривозі. Подібний зсув описувала й психотерапевтка Едіт Егер, яка згадувала, що навіть у крайніх умовах зменшувала страх, ставлячи собі просте запитання: «Цікаво, а що буде завтра?»
Джерело: Тривожні люди пропускають повз майже половину життя – розповідає професорка із Гарварду
