Відмова від викопного палива знову викликала найпалкіші суперечки
На кліматичних переговорах існують дві найбільш суперечливі теми — фінанси та відмова від викопного палива. Цьогорічні переговори, на жаль, не стали виключенням. Найбільш дискусійним питанням стали кроки для поступової відмови від викопного палива. Спалювання вугілля, нафти і газу є основною причиною зміни клімату, і це факт, доведений, зокрема, і найбільшим науковим органом у цій галузі — Міжурядовою групою експертів з питань зміни клімату (МГЕЗК). Попри це, тривалий час про відмову від викопного палива не згадувалося в жодному із офіційних рішень конференції.
І лише два роки тому на COP28 у Дубаї вперше вдалося домовитися про поступову відмову від викопного палива. Втім, це рішення не містило чітких кроків для втілення цього плану у життя.
Саме тому на цьогорічних переговорах велика частка суперечок точилася довкола Дорожньої карти для поступової відмови від викопного палива. Десятки країн підтримали цю пропозицію, серед яких Бразилія, яка її й ініціювала, ряд острівних країн, що ризикують втратити території через підняття рівня моря внаслідок зміни клімату, а згодом і країни ЄС. Згідно оцінок, 86 країн висловили підтримку Дорожньої карти.
Прийняття Дорожньої карти зустріло опір коаліції із майже 80 країн, в першу чергу тих, що глибоко залежні від викопного палива — як-от росія і Саудівська Аравія. Водночас, у фінальні дні конференції більше 30 країн, серед яких Колумбія, Німеччина і Сполучене Королівство, заявили, що не підтримають рішення COP, яке не включатиме Дорожньої карти. Та все ж фінальний текст рішень цьогорічного COP взагалі не містить згадки про відмову від викопного палива, а обговорення прийняття Дорожньої карти перенесли на наступні кліматичні переговори.
Для того, щоб не втратити момент і все ж підтримати поштовх щодо розроблення Дорожньої карти (хоч і поза офіційними рішеннями переговорів), Бразилія оголосила про об’єднання зусиль з ініціативою, яку запропонувала Колумбія, що на цьогорічних переговорах продемонструвала справжнє кліматичне лідерство і принциповість у питаннях відмови від викопного палива. Так, у квітні 2026 року в місті Санта-Марта Колумбія планує провести першу конференцію щодо справедливого переходу від викопного палива. Було заявлено, що Дорожня карта буде напрацьовуватися з урахуванням результатів згаданої конференції.
Справедливій трансформації – бути!
Результати роботи за напрямом справедливої трансформації на COP30 стали одним із головних досягнень конференції та важливою перемогою для громад по всьому світу — завдяки ухваленню нового інституційного механізму. Справедлива трансформація (Just Transition) є одним із системотворних елементів кліматичної політики, що поєднує декарбонізацію із захистом працівників та громад у вразливих регіонах. Жодне попереднє рішення COP не містило настільки амбітної та всеосяжної мови щодо прав і інклюзивності: прав людини, трудових прав, прав корінних народів, а також чітких згадок про гендерну рівність, розширення прав і можливостей жінок, освіту, розвиток молоді тощо.
Цей результат не став випадковістю. Він є підсумком багаторічної наполегливої боротьби громад, соціальних рухів, організацій корінних народів і громадянського суспільства, що особливо посилили свої зусилля цього року заради рішення саме на COP30. Напередодні конференції низка громадських організацій підготувала пропозицію щодо створення механізму, який вони назвали Belém Action Mechanism (скорочено — BAM). Його запропонували як міжнародний рамковий механізм для підтримки справедливої трансформації у всьому світі.
Упродовж двох тижнів роботи COP організації активно адвокатували потребу прийняття такої рамки для справедливої трансформації – опублікували відкритий лист із закликом створити цей механізм; у коридорах конференції відбувалися численні акції; учасники кліматичного маршу несли банери з логотипом “BAM!”, і навіть де-не-де представників офіційних делегацій можна було побачити із відповідними значками на підтримку BAM. Усе це супроводжувало непрості дискусії в переговорних кімнатах, оскільки частина країн намагалася заблокувати окремі питання в текстах рішень. У підсумку остаточний текст, ухвалений під час заключної пленарної сесії, не містить згадок про критичні мінерали, відмову від викопного палива чи торгівельні заходи.
Втім, створення інституційного механізму для справедливої трансформації зустріли тривалими оплесками на завершальній пленарній сесії COP30. Механізм справедливої трансформації також відкриває перспективи обговорень щодо підтримки національних шляхів справедливої трансформації: у тексті міститься чітка згадка про необхідність додаткового грантового фінансування та визнання бар’єрів, що перешкоджають таким зусиллям. Для України це питання є дуже актуальним, адже міжнародній механізм може дати додаткові інструменти для просування справедливої трансформації в усіх галузях економіки всередині країн та між ними через міжнародне співробітництво.
Видатки на адаптацію «прагнуть» потроїти
Не менш дискусійним стало питання про адаптацію до зміни клімату. 2024 рік став найгарячішим в історії та вперше перетнув межу потепління у 1.5°С. Це означає, що наслідки зміни клімату, як-от посухи, екстремальні зливи та інтенсивні хвилі тепла ставатимуть усе частішими та непередбачуванішими, і до них необхідно завчасно готуватися.
Історично склалося, що зміну клімату спричинили здебільшого розвинені країни Глобальної Півночі, а найбільше потерпають від неї навпаки бідніші країни Глобального Півдня. Саме тому ще у 2021 році на COP26 у Глазго сторони домовилися, що розвинені країни мають подвоїти фінансування адаптації й до 2025 року вийти на рівень у $40 млрд. Та оскільки термін домовленостей спливу 2025 році, коаліція країн з найменшим рівнем розвитку підняла питання про підвищення цілі до $120 млрд. Ідею також підтримали малі острівні країни, група африканських країн та інші. Розвинені країни, зокрема і країни Євросоюзу, опиралися цьому рішенню, не бажаючи надавати додаткові фінанси.
Врешті фінальний текст містить заклик «прагнути» до потроєння фінансування адаптації до 2035 року у порівнянні з 2025 роком. І хоча формулювання критикують за м’якість та не достатньо чітко визначену кількісну ціль, це вже крок уперед.
Одним з основних пріоритетів конференції було також погодження індикаторів, які б дозволили країнам вимірювати свій прогрес у досягненні Глобальної цілі з адаптації. На переговорах у Бонні учасники обговорили 490 потенційних індикаторів, обраних із 9000, що були запропоновані робочими групами експертів. Вже перед початком COP30, за результатами напрацювань Робочої групи ОАЕ-Белен, до Секретаріату РКЗК ООН було подано список із сотнею потенційних індикаторів. У підсумку був узгоджений значно скорочений перелік із 59 індикаторів.
До ухваленого переліку ввійшли індикатори для відстеження “засобів впровадження” (Means of Implementation – MoI), серед яких є фінансування, передача технологій та нарощування потенціалу. Було також погоджено індикатор щодо гендерно-чутливої адаптаційної політики, а також пропозиції щодо розподілу даних за різними ознаками (зокрема за статтю, віком, географією та типом екосистеми). Водночас, зміни, внесені в останній момент до переліку, який робочі групи розробляли протягом останніх двох років, поставили під сумнів ефективність прийнятих індикаторів та ускладнять їх практичне застосування.
Амбіції та обіцянки України залишаються недостатніми
Цьогоріч минуло вже 10 років з моменту ухвалення Паризької кліматичної угоди — переломного документу у міжнародній політиці, яким країни погодитися діяти задля утримання глобального потепління на рівні 1.5-2°С. Тож однією з цілей конференції стала презентація оновлених планів в рамках угоди.
Згідно з цим договором, країни подають свої Національно визначені внески (НВВ). У цих документах кожна країна самостійно визначає, коли та наскільки готова скоротити свої викиди парникових газів. Україна — не виняток, і до цьогорічного СОР Кабмін схвалив та подав до РКЗК ОНН свій оновлений НВВ, який за планом мав би бути амбітнішим за попередній.
Утім наші кліматичні плани далекі від ідеалу. У документі Україна обіцяє скоротити викиди на «більш ніж 65%» до 2035 року у порівнянні із показниками 1990-го року. Наш попередній НВВ, поданий у 2021, передбачав скорочення на 65% до 2030 року, а отже нова ціль фактично залишає той самий рівень зниження викидів, але з відтермінуванням на п’ять років.
Водночас через занепад промисловості та повномасштабну війну, до 2023 року наші викиди вже були нижчими за показники 1990 року на понад 75%. Тож фактично наразі ціль, подана Україною до Паризької угоди, передбачає певне зростання викидів. Більш того, Україна вже задекларувала кліматичну нейтральність до 2050 року у Кліматичному законі (ЗУ “Про основні засади державної кліматичної політики”). Проте, без чіткого плану поступового і стратегічного зменшення викидів, основне скорочення доведеться проводити у дуже стислий період між 2035 та 2050 роками.
Та є і позитивні сторони. У підготовці НВВ враховані окремі пропозиції громадськості, і наразі документ має згадку про важливість адаптації до зміни клімату, план розробити оновлену стратегію з адаптації та опис пріоритетів у цій сфері. Згадана у документі і справедлива трансформація — соціально-економічна підтримка регіонів, що можуть постраждати через перехід до більш дружніх до клімату технологій (наприклад, шахтарські громади).
COP не поза війною: як Україна протистояла російським наративам на конференції
Одне з ключових питань, над яким щороку працює українська делегація на конференціях — оспорювання російських звітів про викиди парникових газів. Країна-агресорка, обліковуючи свої викиди, включає в обрахунки дані з тимчасово окупованих українських територій. У російських кліматичних документах ще за 2014 рік зʼявилися дані про викиди на територіях Криму та Севастополя. А в матеріалах за 2022–2023 роки рф прямо вказала, що до своїх «89 суб’єктів рф» росія включає так звані «днр», «лнр», а також частини Запорізької та Херсонської областей, які агресорка подає як «приєднані» у 2022 році.
Звіти приймаються та публікуються Секретаріатом РКЗК ООН (UNFCCC Secretariat) в тому форматі, в якому вони подаються конкретною країною — «як отримано». Тобто, фактично в публічному доступі знаходяться звіти з даними, наданими росією, і саме тому коректні примітки з боку Секретаріату мають критичне значення. У попередні роки під російськими документами розміщувалися застереження з посиланням на Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 68/262, яка підтверджує територіальну цілісність України. Однак звіти росії за 2022–2023 роки були опубліковані без цих уточнень, що створювало ризик хибних інтерпретацій у міжнародній базі даних.
У перший день COP30 українська делегація публічно порушила це питання. Представниця переговорної команди Ольга Юшкевич наголосила, що примітки мають бути оновлені та доповнені посиланням на резолюцію Генеральної Асамблеї 11/4 від 12 жовтня 2022 року, яка прямо засуджує незаконні так звані «референдуми» на частині Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей.
Україна наполягла, що всі відповідні документи росії мають супроводжуватися коректними застереженнями, аби не виникало жодних сумнівів щодо статусу окупованих територій.
Заява про відшкодування кліматичних збитків
Також під час COP сталася історична подія: Україна оголосила, що вимагатиме від росії відшкодування кліматичних збитків, спричинених війною. За підрахунками Ініціативи з обліку викидів парникових газів від війни, які проводяться у партнерстві з ГО “Екодія” та за підтримки Мінекономіки (раніше Міндовкілля), 3 роки повномасштабного вторгнення спричинили викиди майже 237 мільйонів тонн CO₂ еквіваленту. Це співмірно з річними викидами Австрії, Угорщини, Чехії та Словаччини разом та оцінюється у більш ніж $43 млрд.
Якщо це вдасться, Україна стане першою країною у світі, яка вимагатиме відшкодування кліматичної шкоди. А отриману компенсацію, за словами заступника Міністра економіки, довкілля та сільського господарства Павла Карташова, спрямують на усунення завданої довкіллю шкоди, зелене відновлення та адаптацію до зміни клімату.
Крім офіційної делегації, до конференції долучилися також українські науковці та представниці громадянського суспільства, які також ділилися успіхами та викликами для України. Представниці організацій-членкинь Української кліматичної мережі, зокрема й Екодія, розповідали про шкоду від війни для клімату та приклади впровадження кліматично дружніх рішень в Україні на окремих тематичних заходах.
Протягом другого тижня конференції, аби ще більше підсвітити руйнівний вплив росії на клімат, представниці Екодії номінували росію на антинагороду «Викопне дня» (Fossil of the day). Це відзнака, яку глобальна мережа Climate Action Network International вручає країні, яка, на думку сотень організацій-членів, показала себе найгірше під час переговорів. росія стала «Викопним дня» 21 листопада, причому не лише за шкоду від розпочатої нею війни, а й за блокування важливих рішень на переговорах. Наприклад, країна систематично виступає проти відмови від викопного палива, адже експорт вугілля, нафти і газу приносить їй сотні мільярдів доларів щороку (лише з лютого 2022 року росія заробила на експорті викопного палива майже 1 трильйон євро), а також просуває включення в офіційних текстах згадки про перехідне паливо, як-от газ та ядерне паливо, як екологічне рішення.
Конференція COP30, проведена рівно через десять років після ухвалення Паризької угоди і названа «конференцією правди та імплементації», мала стати моментом демонстрації ефективної міжнародної співпраці. Однак відсутність консенсусу щодо ключових питань та хронічні суперечки щодо кліматичного фінансування ще раз підкреслили глибокі розбіжності між країнами.
Саме в цьому контексті бразильське президентство представило фінальний пакет рішень – «global mutirão», що означає «спільні зусилля». Цей пакет став компромісною спробою об’єднати найбільш суперечливі теми двотижневих переговорів, включно з фінансуванням, торгівельною політикою та дотриманням цілі Паризької угоди щодо утримання потепління в межах 1,5°C.
Попри те, що кілька десятків держав вимагали чітких зобов’язань у рішеннях конференції щодо «відмови від викопного палива» та «зупинення вирубки лісів», у підсумку вони погодилися на компромісну пропозицію президента COP30 – розробку «дорожніх карт» поза формальними рамками РКЗК ООН. Це рішення відобразило загальну тенденцію COP30: політична воля до прогресу є, але глибокі протиріччя стримують її у межах офіційного процесу кліматичних переговорів. Багато важливих питань відкладаються ще на рік – до наступного COP, з місцем проведення якого сторони нарешті визначилися після більш як трирічних суперечок.
Рішення виявилося нестандартним – COP31 пройде в Анталії (Туреччина), а Австралія буде головувати. Чи вдасться країнам подолати розрив між амбіціями та реальними зобов’язаннями, буде зрозуміло протягом наступного року кліматичних переговорів.
Авторка – Соф’я Садогурська, фахівчиня з питань зміни клімату ГО “Екодія”
