«В наш час тема все більш актуальна, а я постійно додаю нові і нові аргументи», — написав Радомир Мокрик про це напередодні на своїй сторінці в фейсбуці.
Тож, розпочинаючи лекцію, він відштовхнувся від нових подій, які додає життя, а саме — недавньої заяви віцепрезидента США Джей Ді Венса про те, що українцям і росіянам варто було б «торгувати між собою, подорожувати між двома країнами та брати участь у культурному обміні»
Тож чи можливо реалізувати мрію Джея Ді Венса, і чому російська культура на Заході має такий великий культ, як вона століттями з позиції переваги формувала образ українця і створювала свій великий «рускоміровскій міф»,— про це і говорив на лекції Радомир Мокрик, проаналізувавши період з Перяславських домовленостей 1654 року й до сьогодні.
«Один народ»За його словами, століттями російська культура діє як щит мілітаризації, бо для імперії важливе прагнення не лише домінувати, а й те, як домінування висвітлити. Історик вважає, що підписаний у XVII столітті документ українці розуміли інакше, ніж росіяни, але відбулося поглинання України, суверенітет Гетьманської держави було зруйновано та перетворено її на Малоросійську губернію.
У XVIII – XIX століттях в російській культурі починають формуватись головні стереотипи про українців як «лінивих хохлів», яких прирівнюють до нижчої раси. До формування романтичного образу краю відьом та містики доклався і Микола Гоголь. І для росіян це був радше образ чогось наївного, меншого, недолугого.
«Хтось із істориків у XIX столітті напише, що українці є наші, але то не ми. Належать нам, але не є такими самими, як ми. Росія – це по суті одвічна претензія».
У XVIII – XIX століттях, за його словами, починає формуватись уявлення про так званий «єдиний народ» та «спільну історію», яке підкріплюється заборонами щодо використання української мови.
«Для російської влади в XIX столітті український проєкт був дуже важливий. Це — маргіналізація культури, формування стереотипів», — наголосив він.
Україна як фікція
Колоніальний проєкт уже радянських часів, як не парадоксально, подавався як антиколоніальний проєкт. Мовляв, імперії більше не місце. Але всі стереотипи, сформовані в попередньому столітті, продовжували втілюватись. Історик продемострував свої слова радянським плакатом 1954 року з нагоди 300- річчя так званого воз’єднання України й Росії, коли «старший брат» поблажливо поклав руку на плече «молодшому» у вишиванці.
Колоніальні уявлення посилились у 60- х роках минулого століття: «Це мікс стереотипів. Як і зараз, звертаються до Київської Русі і твердять, що за тих часів був один народ. Відбувається те саме, що і в 1954 році. Я знайшов газету «Правда», це насправді тотожне. Говорить про українську мову як про «нарєчіє». Третина статті була про те, що Україна— інструмент геополітичної війни проти Росії».
То був і є подальший головний задум: позбавити таким чином Україну суб’єктності, акцентуючи увагу на тому, що нібито вона — інструмент вруках Заходу. Таке уявлення панувало і в ХІХ столітті: мовляв, це те, що підпадає під зону впливу, щоб нашкодити Росії. Такі ж уявлення, на думку Радомира Мокрика, демострує і Путін:
«Уявлення Путіна про історію є для нього легітимною підставою для війни, яка має риси геноциду. Дуже важливо зрозуміти, що та інтерпретація історії може грати аж таку роль. Тобто Україна для них як фікція і провокація Заходу».
Радомир Мокрик продовжує: «Знайшов в архіві КДБ документ про прояви націоналізму в Україні, це всередині 60- х років минулого століття. Там ототожнюють прояви ідентичності з націоналізмом. І КДБ завжди хоче знайти сліди Заходу».
«Ці речі глибоко приховані в російській історії, або в історії російського уявлення про Україну. Що українську ідентичність вимислив граф Потоцький ( без уточнення, котрий саме), або що її придумали в Австрійському генеральному штабі в минулому столітті, що зараз повторює і Путін».
Нинішня «промивка мізків»
Історик поділився своїм досвідом комунікації з дітьми, яких пощастило повернути з російської окупації: «Було цікаво дізнатись, чому їх вчили в тих таборах. Одна дівчина 16 років розповіла, що вони зазвичай там тиснули, що Україна — не народ, а ви не є представники народу, ви хохли. Тобто те бажання понизити в основі працює й зараз, і, зокрема щодо тих дітей, яких росіяни викрали. Це вам слова з перших вуст».
Він продемонстрував фото з окупованих українських міст, зокрема приміщення Маріупольського театру, де загинуло багато людей і де стіни окупанти завісили портретами діячів російської культури. Попри те на Заході, на думку Радомира Мокрика, протягом останнього століття відбулася романтизація російської культури, яка почалася ще за часів білогвардійської еміграції, яка сформувала такий образ росіян за кордоном.
«Російська література стала символом чогось глибшого, якщо ти це читаєш, то ти хочеш пізнати щось складніше», — каже він.
Ця романтизація російської культури й зараз активно використовується, не зважаючи на відсутність можливості рівноправного співжиття різних народів в цій імперії, — підсумував Радомир Мокрик у своїй лекції про головні етапи етапи російської культурної колонізації.
Джерело: Як формувалась та втілювалась матриця домінування над Україною в російській культурі?
