Премія Кіноколо
Кілька слів про премію
Національна премія кінокритиків «Кіноколо» виникла у 2018 році. Нині вона має 11 номінацій: найкращий ігровий повно- та короткометражний фільм, аналогічні дві номінації для документалок, окрема номінація за найкращий анімаційний фільм. Також відзначають найкращу режисуру, сценаристику, актора й акторку. Окремо є номінація «Відкриття» — за найкращий дебют. А також «За досягнення» — нагорода за кінокритичні чи кінознавчі проєкти.
Голосування відбувається у два етапи. На першому організатори формують шортліст з номінантів, на другому представники Спілки кінокритиків України й Міжнародної асоціації кінопреси (FIPRESCI) обирають переможців. Усі голосування таємні й онлайнові. Цьогоріч на здобуття премії претендували 228 фільмів.
«Ти — космос»
Очевидним тріумфатором цьогорічного «Кінокола» став фільм «Ти — космос» Павла Острікова — сплав сай-фаю та драмеді про останнього у всесвіті чоловіка, який кидається на інший край Сонячної системи для порятунку останньої у всесвіті жінки. Фільм зібрав шість номінацій і здобув чотири перемоги.
Остріков отримав приз за найкращу сценарну роботу. Драмеді — це жанр, де драйвером сюжету стають діалоги і де потрібна особлива сценарна майстерність. Остріков створив драмеді-моноспектакль, який провадить глядача не сюжетом — відкритим космосом! — за допомогою діалогів, наповнених щемкістю й гумором. Також режисера нагородили як «Відкриття року» («Ти — космос» став дебютом десятиліття завдовжки) — він відреагував іронічно, що радий бути нарешті відкритим.
Зіркою вечора став актор Володимир Кравчук, який отримав дві номінації найкращого актора — за ролі в «Ти — космос» і короткому метрі Олексія Тараненка «Життя триває» і перемогу в першій. Раніше Кравчук був більш відомий як театральний актор — він співпрацював з Театром на лівому березі та Диким театром, а нині служить на Військовому телебаченні.
Володимир Кравчук у фільмі «Ти — космос»
Серед номінантів у акторській категорії був і Яків Ткаченко за роль у короткометражному фільм Єгора Гармаша «Татова подряпинка». Актор загинув на фронті 10 грудня 2024 року. Роль батька-військового, який намагається знайти контакт з донькою-підліткою, стала останньою в його кар’єрі, а ця номінація — посмертною.
Премію за найкращий ігровий фільм теж забрав «Ти — космос». Ця відзнака має дві сторони. Перша — «Ти – космос» направду дуже якісна стрічка, яка плавно й безболісно зводить світи авторського і глядацького кіно. Унікальний для України жанр сай-фай, хороший сценарій та акторська робота — це теж прояви якості фільму Острікова. Та з іншого боку, справжньої конкуренції «Ти — космос» і не мав, він став одразу фаворитом конкурсних перегонів через слабкий стан українського кіно, що виражається в малій кількості нових стрічок.
Короткі метри й анімація
Короткі метри й анімація — це жанри, які найкраще показують різницю між фестивальним і глядацьким кіно в Україні. Більшість українських коротких метрів — ігрових і документальних — до прокату не доходять. Те саме стосується анімації. Однак цьогоріч кількість достойних учасників у цих категоріях була вкрай високою — і це свідчить, що нам потрібен прокат кіноальманахів на кшталт цьогорічного номінанта «Кінокола» «Війна очима тварин».
Шон Пенн в історії кіноальманаху «Війна очима тварин»
Найкращим короткометражний ігровим фільмом стала робота Олексія Тараненка «Життя триває», написана військовим і письменником Павлом (Паштетом) Белянським (номінант за найкращий сценарій) і зіграна Володимиром Кравчуком. Це історія про військового, котрий після поранення опинився на службі в Києві. У ній ідеться про ПТСР і складність прийняти нового себе та нової реальності, в якій необхідно усвідомити, що життя триває.
Відзнаку за найкращий короткометражний док несподівано здобув Антоніо Лукіч за роботу «Як я провів літні канікули», яка розповідає про шкільне життя під час війни. Лукіч більш відомий як режисер поколіннєвих драмеді («Мої думки тихі» й «Люксембург, Люксембург») і автор кінокритичних розвідок. Його виступ у документальному жанрів — неочікуваний прояв режисера. Щоправда, в умовах війни це виглядає цілком логічно, адже ресурсу та спрямованості на документалістику в національному кінематографі все більшає.
Кадр з фільму Антоніо Лукіча «Як я провів літні канікули»
Анімаційний режисер з Дніпра Микита Лиськов уже вдруге отримав премію «Кіноколо». У 2019 році переміг його анімаційний фільм «Кохання», а цьогоріч — сатирична злободенна замальовка «Київський торт» про життя української родини після Революції гідності й до сьогодні. Лиськов надихається естонською анімацією та намагається закладати в історії простори рідного Дніпра. Можна говорити, що Лиськов належить до провідних українських анімаційних режисерів.
Мстислав Чернов
Документальна номінація премії «Кіноколо» щороку стає цікавішою. Причина очевидна — війна. Усі номіновані цьогоріч фільми — це історії про повномасштабне вторгнення Росії. Українська документалістика щороку зростає не лише в кількості, але й у якості. Більшість стрічок уже мали якщо не призи, то світові прем’єри на найкращих фестивалях світу.
Утім навіть у такій жорсткій конкуренції переможця можна було передбачити. Новий фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» — це чесна історія про те, як українські військові в штурмах і боях визволяли село Андріївка на Донеччині у вересні 2023 року. Світова прем’єра відбулася на кінофестивалі «Санденс»; стрічка вже пройшла кваліфікацію для оскарівських номінацій як найкращий документальний і найкращий міжнародний (від України) фільм.
Кадр з фільму «2000 метрів до Андріївки».
Але те, що Чернов отримав також і приз за найкращу режисуру, обійшовши колег з ігрового кіно, стало дійсно неочікуваним поворотом. Кінокритики вирішили віддати пальму першості в режисурі документальній чесності Чернова порівняно з ігровими формами його колег.
Анастасія Пустовіт
Найкращою акторкою українські критики визнали Анастасію Пустовіт за її роль у фільмі «Наш дім у вогні» Еліс Білецької. Акторка була номінована ще в першій премії «Кіноколо» за роботу в стрічці «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк. На цьогорічній церемонії акторка перепросила, що не буде дякувати команді, тому що хоче говорити про важливіші речі: відповідальність за вибір, коли, з одного боку, на фронті важка ситуація, а з іншого — висувають несправедливі умови мирного договору.
Анастасія Пустовіт у фільмі «Наш дім у вогні»
Цікаво, що номінанткою стала і Дар’я Плахтій за роботу в «Ти — космос», хоч її роль триває не більше ніж хвилину і не має слів. Кінокритик Дмитро Сидоренко, який вручав приз, пояснив: важливі не хронометраж чи кількість реплік, а те, яку потугу емоцій може викликати гра у глядача.
Кінокритики кінокритикам
Чемпіоном нагороди за досягнення, якою кінокритики відзначають колег за найвдаліші проєкти в царині критики, кінознавства чи популяризації кіно, став колектив Довженко-Центру — його відзначають уже вдруге.
Цього разу нагороду отримали студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого Володимир Придуцький і Алік Дарман. Вони вже кілька років досліджують кіноархівну спадщину. Зокрема, архів студентського кіно. І віднайшли загублені фільми 1930-х років, брали участь у створенні відеоінсталяції «Архів війни». Молоді дослідники відзначили важливість для них роботи кінознавця, а нині офіцера Нацгвардії Олега Олефіра.
Спеціальні подяки за захист вручили українським кінокритикам, які зараз служать у Силах оборони. На жаль, не всі змогли бути особисто; свої відзнаки забрали капітан запасу Ярослав Підгора-Гвяздовський і солдат 158 окремої механізованої бригади Кирило Пищиков.
Кілька слів замість підсумків
Цьогорічна премія «Кіноколо» оприявнює стан національного кінематографу після повномасштабного вторгнення. Єдиний фільм з яскравою авторською мовою, близький до глядацької аудиторії, одразу стає лідером прокату і преміальним тріумфатором — адже в ніші ігрового кіно панує малокартиння, яке не перекриває потоку комерціалізованого кінопродукту категорії В чи діставання з кінокомор фільмів, що не встигли вийти в прокат до вторгнення. Російсько-українська війна й затяжні проблеми з фінансуванням призвели до важких часів у цьому сегменті кіноіндустрії. Водночас спостерігаємо зворотну ситуацію в документалістиці, яка стає кращою і якої стає більше. Щоправда, вона зберігає вузький фокус на воєнній темі.
Національний кінематограф відображає стан українського суспільства, зануреного у війну. А його індикатором є такі премії, як «Кіноколо»: з-посеред багатьох розповідей про війну, тріумфатором стає сай-фай історія про кохання.
Джерело: Між космосом і Андріївкою: восьма премія «Кіноколо»
