Отже, знову Дракула, знову роман Брема Стокера, дуже вільно інтерпретований. Тема вічно актуальна: зокрема, торік американець Роберт Еґґерс випустив могильно серйозний римейк «Носферату», а румунський майстер сатиричної комедії Раду Жуде взявся фільмувати «Парк Дракули».
Чим цікаві вампіри? У першу чергу ідеальним поєднанням смерті й пристрасті. Люк Бессон зосереджується на другому. Починає з Румунії кінця ХV століття. Тобто із сексу в Румунії ХV століття. Князь Влад Другий (Калеб Лендрі Джонс) та Елізабета (Зої Блю) так палко кохаються, що відірвати їх одне від одного неможливо, але треба: князеві пора на війну з турками. Вирушаючи воювати, він чомусь відправляє Елізабету геть із замку в супроводі жменьки солдатів. Та, звісно, потрапляє в турецьку засідку й гине в сутичці на засніженому полі з капканами (?). Згорьований князь убиває попа, який не доніс до Бога благання зберегти Елізабету, зрікається Небес і стає проклятим, приреченим блукати по землі без спочинку. Єдина його надія — знайти реінкарнацію коханої.
400 років по тому, у переддень століття Французької революції, у Парижі безіменного священнослужителя (Крістоф Вальц), який, вочевидь, є винищувачем вампірів Абрахамом Ван Гельсінгом, викликають у делікатній справі до одержимої дівчини Марії (Матильда де Анджеліс). Вона виявляється упирицею, перетвореною князем на спільницю в пошуках Елізабети. Марія виконала місію: воскреслу дружину тепер звуть Міна. Але, здається, невтішний аристократ і сам уже локалізував обʼєкт бажання і вирушив зі свого замку, населеного анімованими гротесками, до Парижа.
Кадр з фільму «Дракула: Історія кохання».
Як сказав колись один український політик (який, до речі, живе підозріло довго): «Це ж було вже».
Основа сюжету з овдовілим Дракулою, з його викликом Богу, з любовʼю графа до модерного втілення загиблої дружини взята з «Дракули» Френсіса Форда Копполи. Спорохнілий граф у своєму замку навіть візуально схожий на аналогічний образ у виконанні Ґері Олдмана. Але як проговорився Бессон в недавньому інтерв’ю: «Я не фанат фільмів жахів і не фанат Дракули». Тож автор «Пʼятого елемента» акцентує на романтичному складнику. Його Влад — своєрідна інверсія Дон Жуана: бунтує проти небес, використовує тисячі жінок, аби знайти одну-єдину. А ще сюди раптом домішується мотив з «Парфумера» Патріка Зюскінда (невдало екранізованого Томом Тиквером у 2006-му). Виявляється, аби ефективніше спокушати жінок, граф створив спеціальний парфум, перед яким ніхто не може встояти. Нам докладно показують історію і способи застосування зілля, хоч, правду кажучи, для фабули ця розлога вставка не має жодного значення — хіба як засіб максимальної романтизації вурдалака. У тому ж ряді і рясні ліричні сцени з Елізабетою/Міною, і запрошення на головну роль Калеба Лендрі Джонса з його заворожливим поглядом. А щоб уже ніхто не сумнівався, режисер дописує Дракулі драматичне зізнання, що кров пити йому не подобається — він робить то винятково заради омолодження.
Кадр з фільму «Дракула: Історія кохання».
Так, Бессон не фанат горорів, але й любовні історії теж явно не його філіжанка крові. Він з усіх сил намагається увіпхати в сюжет ще й християнську спокуту (для того й потрібен Крістоф Вальц), але це остаточно добиває драматургію, і без того не надто міцну. Виходить така собі мелодрама, в якій нема над чим плакати — зате в залі регулярно сміються, не від жартів, а від очевидної незграбності деяких сцен.
І навіть це ще пів біди. Але пан Люк, виявляється, не соромиться брати участь у культурних заходах у Росії: торік у листопаді підключився по відео до московського форуму «Культура. Медіа. Цифра» і розливався соловейком про те, як робив фільм у Москві, яке це красиве місто і що «для мене величезна радість зустрічати росіян».
Не любить він жахів. І не бачить, вочевидь, далі свого носа. Або свого гаманця.
Кадр з фільму «Дракула: Історія кохання».
Джерело: «Дракула: Історія кохання»: виправдання зболеного вампіра
