Перший пішов
Важка техніка заїхала на полонину в квітні цього року, щоб вирити котловани і встановити перші чотири фундаменти під вітроустановки. Відтоді на Руні їх вже два побудованих, на третій ділянці тривають роботи, попри те, що активісти називають їх незаконними. Але про це пізніше.
Будівельний майданчик на полонині Руна.
Компанія “Вітряні парки України”, яка власне реалізує проєкт, має портфель вітропарків на півдні та сході країни, частина з яких опинилась на тимчасово окупованих територіях. У 2023-му вони почали релокацію свого заводу з Краматорська в Закарпатську область, де запустили виробництво башт, лопатей та збірку гондол. Як зазначили в Асоціації вітроенергетики України, наразі це єдина компанія, яка інвестує не тільки у створення вітроелектростанцій, але і у виробництво вітрових турбін. Кінцеві бенефіціари “Вітряних парків України” — колишній депутат Верховної ради Максим Єфімов та Едуард Мкртчан, син співзасновника корпорації “Індустріальний Союз Донбасу”.
Після переїзду компанія чи не одразу почала з нових проєктів тепер вже на заході країни, обравши основною точкою прикладання зусиль Закарпаття — точніше його гірські райони. У 2023-му стартувало будівництво першого з 16 вітряків вітропарку “Островський” у Нижньоворітській громаді. Більшість з них стоїть на висоті 600-700 метрів над рівнем моря впритул до національного природного парку “Бойківщина”.
Далі компанія пішла вище в гори, апелюючи до енергонезалежності та важливості відновлювальних джерел енергії в час кліматичних змін. Значущість і першого, і другого ніхто не заперечує. Питання в іншому.
Будівельні роботи на полонині Руна.
Сила вітру
Загалом вітрова генерація в енергобалансі країни нині становить трохи більше одного відсотка. Цей показник зменшився після повномасштабного вторгнення, констатує голова Асоціації вітроенергетики України Андрій Конеченков. Із встановлених 1,92 ГВт вітроенергетичних потужностей, 69% знаходяться на тимчасово окупованих територіях.
У 2024-му уряд затвердив стратегію розвитку розподіленої генерації на наступне десятиліття. Вона, за словами Конеченкова, визначає вітроенергетику одним з ключових напрямків, що сприятиме вирішенню проблеми дефіциту генеруючих потужностей. Відповідно до Національного плану дій з відновлюваної енергетики вітроенергетичні потужності мають збільшитись до 6,2 ГВт до 2030-го, тобто щороку необхідно вводити в експлуатацію по 800 МВт нових потужностей, каже голова профільної асоціації.
І Закарпаття мало би стати одним з майданчиків для розвитку вітропарків.
— Я би окреслила три критерії, на які треба зважати при виборі ділянок для реалізації проєктів подібного типу, — розповідає екологиня промислового вітропарку Мар’яна Теслович. — Відсутність будь-якого природоохоронного статусу території, доступність транспортної і енергетичної інфраструктури, щоб підключити станцію. Ну і третє, але я би поставила це на перше місце, — наявність вітропотенціалу. Бо вітряк має стояти там, де буде така швидкість вітру, яка дозволить виробляти достатню кількість електроенергії.
Мар’яна Теслович
Мар’яна пропонує подивитися на ресурс Global Wind Atlas, де можна дізнатися про вітропотенціал у конкретних точках:
— Візьмемо, приміром, такий зрозумілий показник, як швидкість вітру на висоті 100 метрів, бо такою приблизно є висота вітряка.
Зелена карта одразу змінює забарвлення від блідо-жовтого до яскраво-червоного.
— Як бачимо, Закарпатська область, навіть якщо порівняти її з сусідкою Львівською, де вже реалізують вітроенергетичні проєкти, — не найпривабливіший регіон для розвитку вітрової енергетики, — продовжує Мар’яна. — Але ось червоний піковий колір на тонюсіньких смужках гірських хребтів.
Імовірно безпековий фактор і саме ці червоні ниточки сильного вітру і привабили компанію. В інтерв’ю “Інтерфакс-Україна” директор “Вітрових парків України” Владислав Єременко заявив, що в наступні п’ять років компанія планує побудувати на Закарпатті 1,5 ГВт потужностей. Нагадаємо, зараз загальні потужності всіх вітропарків в Україні, включно з ТОТ — 1,9 ГВт.
Ось на цьому місці і виникає питання. Чи справді втручання в природні гірські екосистеми виправдані і чи не втратимо ми зрештою більше, ніж отримаємо. Саме на це звертають увагу природоохоронці і науковці, які намагаються захистити Карпати від забудови.
Будівельні роботи на полонині Руна.
— Коли апелюють до енергонезалежності в контексті вітропарків на Закарпатті, то складається враження, що це якась окрема держава, і ми за її межі не можемо вийти. Тому змушені йти в гори. Але це не так, — каже Мар’яна Теслович. — На щастя, нас не відділяє від решти України реальний державний кордон і інвестори можуть собі дозволити піти в інші райони, як, наприклад, в сільськогосподарську частину Волинської області чи в ту ж промислову частину Львівської області. Там багато рівнинних територій, які вже не мають якоїсь природоохоронної цінності, і не треба будувати додаткову інфраструктуру у вигляді кілометрів гірських автомобільних доріг чи ліній електропередач. І хоча ці регіони не такі яскраві, але вітер більше шести метрів на секунду на висоті 100 м, за якого стабільно вироблятиметься електроенергія, там є. А сучасні вітроенергетичні установки дають показники нічим не гірші і в рівнинній частині.
Полонина Руна
Полонину Руну або Рівну називають найбільшим плато в Карпатах. Насправді воно не таке й вже рівне, а досить рельєфне. Цей масив займає площу в понад тисячу гектарів і є частиною Полонинського хребта. З нею безпосередньо межують одразу кілька об’єктів природно-заповідного фонду — орнітологічний заказник загальнодержавного значення “Соколові Скелі” та загальнозоологічний “Тур’є-Полянський”, пралісові пам’ятки природи — праліси і квазіпраліси Турицького та Лютянського лісництва. Природоохоронні організації – WWF Україна, Greenpeace Україна, Українська природоохоронна група виступили проти її забудови.
Але компанія обстоює своє. У “Вітряних парках України” наголошують, що полонина вже і так була урбанізована, тож вони нічого принципово нового там не роблять. А офіційного природоохоронного статусу ця територія не має.
Будівництво фундаментів для вітряків на полонині Руні.
На Руні і справді колись за радянських часів звели тропосферну·мережу управління та зв’язку “БАРС”. Від неї залишилась дорога, яку проклали на полонину з села Липовець, а також руїни кількох споруд. Водночас Полонинський хребет і відповідно Руна, як його частина, з 2020 року є в списку кандидатів в об’єкти “Смарагдової мережі”. А що знайшли на “нецінній” полонині можна прочитати у звіті оцінки впливу на довкілля (ОВД), який можна знайти в Єдиному державному реєстрі з ОВД, і який готували фахівці на замовлення компанії. Ця процедура має визначити потенційні наслідки господарської діяльності для навколишнього середовища, на основі яких Міністерство захисту довкілля дає позитивний чи негативний висновок для подальших робіт.
Тож як виявилось, на Руні є чотири раритетні оселища, що охороняються згідно з Бернською конвенцією (Україна приєдналась до конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі в 1996 році — LB.ua) — “первинні гірські пустищні луки”, “субальпійські вологі і мокрі високотравні й папоротеві угруповання”, “ацидофільна оліготрофна рослинність приджерельних струмків” та “оліготрофні сфагнові болота”. Так само на території майбутнього вітрополя знайшли 13 червонокнижних видів рослин. Під час польових спостережень зафіксували 75 видів птахів, які перебувають в національних та міжнародних охоронних списках. З Червоної книги України, це, приміром, орлан-білохвост, баранець великий, лунь степовий, змієїд, сапсан, балабан, сірий журавель — загалом 14 видів. З полониною пов’язано і життя рукокрилих. Скажімо, вечірниці використовують її для міграції або як кормову територію. А для популяцій нетопирів частини полонини мають ключове значення, як кормові угіддя протягом репродуктивного періоду та після. Нагадаємо, що всі види рукокрилих, які є в Україні, занесені до Червоної книги.
Оксана Станкевич-Волосянчук
— Дослідження, проведені у рамках оцінки впливу на довкілля цього проєкту, фактично підтверджують цінність полонини. Як і те, що кандидатство цієї території до включення у Смарагдову мережу є цілком обґрунтованим. А Постійний комітет Бернської конвенції закликає держави-підписанти вживати необхідні для захисту заходи, щоб зберегти екологічні характеристики об’єктів зі статусом кандидатів. Тому при прийнятті рішення щодо видачі позитивного чи негативного екологічного висновку на основі звіту про ОВД Міністерство захисту довкілля мало б врахувати цей важливий момент, — вважає кандидатка біологічних наук, екологиня Оксана Станкевич-Волосянчук.
Тим паче, що збереження біорізноманіття та його відновлення — є такою ж частиною Європейського зеленого курсу, як і розвиток чистої енергетики.
Птахи летять
Гірські екосистеми надзвичайно вразливі, каже професор кафедри зоології Львівського національного університету імені Івана Франка, провідний науковий співробітник Державного природознавчого музею у Львові Андрій Бокотей.
— Візьмемо до прикладу той ґрунтовий шар, який зараз зривають разом з камінням на Руні. Один сантиметр ґрунту в горах наростає понад 100 років. Це відбувається значно повільніше, ніж на рівнині, де рослинність буйна. В горах вона бідніша, розвивається пізніше, бо там суворіші кліматичні умови. Тому ми вже не побачимо, як заростуть знищені ділянки, навіть якщо будівництво припинять зараз, — пояснює він.
Андрій Бокотей
Андрій Бокотей, орнітолог, який одним з перших в Україні проводив дослідження можливого впливу вітряків на птахів. Адже це вже не перша спроба використати вітер у горах. У 2017 році турецькі інвестори мали наміри побудувати вітропарк на Боржаві. Тоді науковці і природоохоронці змогли переконати, що це не варто робити попри всі позитивні сторони вітроенергетики, і відстояли хребет. Сірі журавлі стали одним з аргументів.
Боржавський хребет унікальний тим, що розташований впоперек міграційного шляху птахів, а конфігурації його схилів створюють повітряні теплові потоки, що йдуть вздовж схилу і вгору. Це використовує багато видів птахів під час міграції, особливо великих, з широкими крилами, як от журавлі, лелеки, хижі птахи. Для них це важливо, оскільки дозволяє максимально зекономити енергію під час міграційного перельоту.
— Постійне махання виснажує. Тому вони ловлять теплі потоки повітря, які підіймаються від землі в небо, і на розкритих крилах підіймаються вгору разом з ними, а далі просто ширяють. І таким чином бережуть сили, — розповідає Андрій Бокотей.
Дослідники зафіксували тоді, що над Боржавою в районі потенційного вітропарку за осінній сезон пролетіли понад чотири тисячі сірих журавлів. Тож є високий ризик їх загибелі через зіткнення з лопатями. А цей вид має статус рідкісного, охороняється Боннською та Бернською конвенціями та занесений до Червоної книги України.
— З точки зору орнітології там категорично не можна було ставити вітряки, — каже Андрій Бокотей. — Як, власне, і на інших гірських хребтах.
Апецька полонина.
У 2023 році під час досліджень у період осінньої міграції зафіксували майже дві з половиною тисячі сірих журавлів, як на території потенційного вітропарку, так і на прилеглих до нього ділянках. Вони були тут найчисельнішим пролітним видом. Ці цифри можна побачити у тому ж звіті ОВД, як і пояснення, що журавлі летіли переважно на висоті 270 м, тож зіткнення з вітряками їм нібито не загрожує.
— Треба розуміти, що всі орнітологічні дослідження проводять при добрій погоді. При добрій погоді журавлі справді летять на висоті плюс-мінус 300 метрів. Але коли дощ, мряка, туман, вони можуть опускатися нижче і можливі випадки загибелі. Проте ж є ціла низка інших видів, які летять просто на рівні роторів, — зауважує Андрій Бокотей.
Наприклад, канюк звичайний має найвищі ризики зіткнення з вітряками, якщо говорити про Руну. Тоді як для більшості видів така ймовірність — менше однієї особини на рік. Такі розрахунки фігурують у звіті. Проте, як пояснює науковець, покладатися на них не варто: якщо немає багаторічних досліджень, то, відповідно, формула нічого не покаже. А у нас таких немає.
— Взагалі до природи прикладати математику дуже складно, — каже він. — Бо з року в рік інтенсивність прольоту може бути різною. Сьогодні птахи є, а завтра нема. Тоді на Боржаві близько 70% зафіксованих сірих журавлів пролетіли в один день. Тобто протягом двох з половиною місяців ми бачили невеликі зграї, а потім три тисячі одразу. Уявіть, що це безперестанку на різних висотах летять птахи. Якби вони летіли щодня рівномірно, то, можливо, ніхто б і не потрапив в статистику загиблих. Але оскільки це все відбувається хвилями, які залежать від погоди, тиску, вітру, дощу, відтак ми ніколи не передбачимо це точно. Може бути рік, коли жоден птах не загине, а можуть бути роки, коли вітряки перемелють зграю. Так воно працює. І вітряки в горах особливо небезпечні. Птахи можуть загинути і на рівнині, але там ризик набагато менший, бо міграція йде широким фронтом, адже немає вузьких місць. На відміну від гір, де птахи, які летять невисоко над землею, намагаються проходити улоговинами.
Будівельні роботи на полонині Руна.
Ціна послуги
Проте вразити незавидною долею журавля, канюка чи кажана, а тим паче якогось там альпійського тритона, хай навіть зі статусом вразливий, чи високогірного чагарничкового пустища із водянки чорної, будемо відверті, важкувато. Тому науковці намагаються шукати й інші зрозумілі аргументи. Кожна природна екосистема виконує свою функцію, навіть якщо ми цього не помічаємо, — один з таких.
— Ліси, болота, високогірні луки в тому числі є такими губками, які затримують дощові води в ґрунті. У період глобальних змін клімату це дуже важливо, — пояснює Оксана Станкевич-Волосянчук. — Бо тепер у нас буває так, що за день-два випадає місячна норма дощів. І на високогір’ях, де відбувається формування стоку, їх випадає найбільше. А коли ми заливаємо ділянки бетоном, порушуємо суцільний рослинний покрив, знімаємо верхній шар ґрунту, вони перестають виконувати цілу низку функцій: запобігання ерозії, уповільнення поверхневого стоку води, переведення поверхневого стоку в підземні горизонти, депонування в ґрунті вуглецю, інфільтрація (процес просочування) води, від чого залежить її мінералізація та чистота. Втрата однієї функції тягне за собою втрату іншої. Бо все працює лише в комплексі. Тому важкі бульдозерні проєкти треба реалізовувати на вже трансформованих екосистемах. А природні мають залишатись у спокої. Вони щодня виконують важливу роботу і працюють вони на нас. Проблема в тому, що ми помічаємо це тільки тоді, коли втрачаємо. Наприклад, розуміємо роль лісу на схилі, лише коли його зрубали, і на село під схилом під час злив зійшов паводок, зсув чи селі. Поки був цей ліс, він виконував свою функцію — захищав село. А як лісу немає, потрібно вкладати реальні кошти, щоб убезпечити себе від стихії та ліквідовувати наслідки. Так ми дізнаємось про ціну послуг природних екосистем, які ми отримуємо безплатно, поки вони існують.
Петро Тєстов
Це так звані екосистемні послуги — всі корисні ресурси та вигоди, які людині дає природа. І було б правильно, аби законодавчо для таких територій запровадили їх оцінку, розробили відповідні методики, це могло би закрити багато питань щодо можливого використання природних екосистем, вважає експерт з питань ведення лісового господарства, керівник аналітичного відділу Української природоохоронної групи Петро Тєстов.
Не тільки самі вітряки
Хтось може сказати: давайте візьмемо три десятки фундаментів і накладемо їх на карту — це будуть просто якісь локальні крапочки. Вони ні на що не вплинуть.
— Полонина не буде зайнята суцільно, це правда. Але треба враховувати, що там їздитиме важка техніка і під час будівельних робіт і під час обслуговування вітряків, для них прокладуть технічні дороги. Щоб зробити фундаменти, зніматимуть ґрунт, той ґрунт необхідно буде десь складати. Вітряки треба підключити до енергосистеми, що означає або прокладання кабелів, або будівництво ЛЕП, адже це гори і потрібної інфраструктури тут нема. Тож у процесі робіт буде зруйновано чи пошкоджено набагато більше площі, ніж потім ця вітроустановка займе по факту, — каже Мар’яна Теслович.
Одних технічних доріг завширшки п’ять метрів, які з’єднуватимуть вітряки на Руні, буде 28 км. І якщо подивитися на схему їх розміщення, що є в тому ж ОВД, то фактично вони пронизуватимуть полонину вздовж і впоперек.
Наталія Вишневська
— Тут ще один момент. У самих звітах все прекрасно розписано: як забудовник має знімати ґрунт, складати його, зберігати, як має відбуватися рекультивація, що вони робитимуть, щоб зменшити ризики для кажанів, птахів, рослинного світу. Але зрештою на практиці все виглядає трохи інакше, — розповідає Наталія Вишневська, яка очолює громадську організацію “Save Пікуй”. — Це стосується навіть елементарних речей, на кшталт, ми не будемо руйнувати вертикальний ландшафт гір. Але при будівництві дороги до другого вітряка в Нижніх Воротах на моїх очах руйнували його і використовували гірську породу для підсипки дороги. Біля жодного вітряка ґрунт не складали окремими шарами, як це прописано, і потім не закладали назад такими ж шарами для подальшого відновлення ділянок.
Будівництво дороги з боку Жденієвської громади.
Насправді на практиці мало хто контролює виконання екологічних умов, які прописують уповноважені органи у висновках з оцінки впливу на довкілля. Але припустимо, частину пошкоджених ділянок таки засиплють землею та посіють там чотири види рослин у рамках заходів з рекультивації.
— І можливо, в чийсь уяві ніби нічого і не зміниться. Була якась зелена ділянка, і ця так само зелена. Але по факту ми втратили територію, де біорізноманіття може налічувати десятки видів, і вона є цінною, — пояснює Мар’яна.
Активісти неодноразово питали про альтернативні варіанти для розміщення вітропарку, але відповіді так і не отримали. Натомість будівельні роботи на Руні почались без позитивного висновку ОВД. Саме тому природоохоронці та екологи і вважають будівництво незаконними. Хоча компанія, звісно, з ними не згодна.
Початок робіт
Щоб зрозуміти, як це сталося, варто стисло відтворити хронологію подій. Після того, як Тур’є-Реметівська селищна рада затвердила детальний план території урочища Полонина Руна, що передбачає побудову вітроелектростанції, і виділила ділянки під вітроустановки, правозахисна організація “Екологія — Право — Людина” (ЕПЛ) вирішила оскаржувати це в суді. Юристи наполягають, що процедура відбувалась з численими порушеннями. Ось частина з них. По-перше, сам детальний план території не відповідав завданню на проєктування, замовником якого виступила сільська рада.
— Це мав бути “єдиний цілісний і якісний рекреаційний простір з м’яко вписаними об’єктами зеленої енергетики з максимальним збереженням рекреаційного потенціалу і цінного Карпатського простору”. А вийшло — технологічні заїзди-виїзди, прокладання кабельних мереж, 30 вітряків — і то вже махіна, — каже адвокатка ЕПЛ Юлія Францішкевич-Вирста.
Будівельні роботи на полонині Руна.
При цьому план не деталізує, а фактично змінює чинну містобудівну документацію, а саме цільове призначення земельних ділянок — з сільськогосподарських під об’єкти енергетики. Щобільше, на думку юристів організації, погодивши забудову поза межами громади, селищна рада перевищила свої повноваження. Ну і багато інших нюансів. Приміром, документ не оприлюднили на сайті громади в повному обсязі для ознайомлення, позбавивши людей можливості надати ґрунтовні зауваження. Вони не мали змоги навіть переглянути схему вітропарку і скласти уявлення про проєкт. Або ж сільська рада призначила час і місце проведення громадських слухань, але провела їх не там і не тоді. І відбулись вони лише раз без вирішення всіх питань, які там піднімали. Це дозволило стверджувати, що прийняття детального плану території відбулось фактично без проведення громадських слухань.
Треба сказати, що місцева влада доволі оперативно приймала рішення на користь інвестора, який обіцяє 3% від доходів з продажу електроенергії перераховувати до бюджету громади.
Так чи інакше, до завершення судового процесу Міндовкілля зупинило розгляд документів з оцінки впливу на довкілля, поданих забудовником. Без позитивного висновку планові роботи неможливі. Принаймні так нам каже закон про оцінку впливу на довкілля.
Проте вони стартували і без нього. Компанія запевняє, що “будівництво на полонині Руна відбувається згідно з чинними будівельними документами, які відповідають існуючому законодавству і підтверджені Державною інспекцією архітектури та містобудування України. Є відкрита декларація, відповідне повідомлення в єдиній електронній системі з будівництва. Ці чинні дозвільні документи дають підстави продовжувати роботи”.
Будівництво фундаментів для вітряків на полонині Руна.
Це означає, що зараз роботи ведуть, фактично, на основі повідомлень про початок будівельних робіт. За словами Петра Тєстова, забудовник вирішив подавати це так, ніби спорудження фундаментів і доріг не є складовою будівництва вітроелектростанцій. А отже має нижчий клас наслідків і не потребує оцінки впливу на довкілля. А висновок ОВД їм знадобиться тільки на етапі монтажу самих установок. Це при тому, що в їхньому ж звіті оцінюється вплив на довкілля і від риття котлованів під фундаменти, і від будівництва доріг, ба більше там описані заходи, як мінімізувати шкоду від цього.
Державна інспекція з архітектури та містобудування (ДІАМ) підтримала компанію, підтвердивши, що фундаменти та дороги — це окремі самостійні об’єкти будівництва, а отже все законно.
— Важко зрозуміти, як вони можуть розділити фундамент і вітрову установку. За такою логікою можна будувати фундамент під атомну станцію без жодних документів, — каже Петро Тєстов.
У цій ситуації Міндовкіллю довелось озвучувати свою позицію: фундамент ВЕС — це частина будівництва ВЕС, а отже будь-які роботи можна починати тільки після отримання висновку з оцінки впливу на довкілля. Але позиція — не законодавча норма прямої дії, тож на неї ДІАМ не зважає.
У результаті після тиску природоохоронців, науковців, активістів наприкінці травня міністерство видало наказ про проведення позапланової перевірки будівництва на полонині Руна Держекоінспекцією. Громадські організації просили включити до складу комісії своїх представників. Державний орган не зобов’язаний це робити, але разом з тим це і не заборонено. Але екоінспекція в Закарпатській області вирішила відмовити.
— Ситуація скочувалась до маразму. Ми дзвонимо в Державну екологічну інспекцію, дзвонимо в Міндовкілля. Нам відповідають: “Дзвоніть в Закарпаття, ми їм все сказали”. А там нас просто ігнорують, — розповідає Петро Тєстов. — І я підозрюю, що не дарма. Але побачимо документи, які складуть за результатом перевірки.
Нині вона завершена, але офіційної інформації немає. Тим часом судовий процес затягується, а будівельні роботи тривають.
— Дійшло до того, що на одному з засідань компанія-відповідач клопотала про призначення судової земельно-технічної експертизи, щоб визначити, чи можна взагалі вважати полонину Руну гірською місцевістю. У відповідь суддя зупиняє провадження в справі на час експертизи, — каже Юлія Францішкевич-Вирста.
Наталія Вишневська, яка відстежувала процес будівництва вітропарку в Нижньоворітській територіальній громаді під горою Пікуй і брала участь, як представниця громадської організації в громадських слуханнях щодо ОВД, каже, що той самий механізм використали і там.
Акція проти будівництва фундаментів під вітряки та підз’їзних доріг до них на полонині Руна.
— Компанія подає документи на підготовчі та будівельні роботи, в які включають будівництво бетонних фундаментів по класу наслідків СС-1 (не потребує ОВД). Паралельно з цим подають в Міндовкілля звіт ОВД, в якому оцінюють вплив від будівництва доріг, мереж і безпосередньо бетонного фундаменту для встановлення вітроустановки, — розповідає вона. — Я звертала увагу на цю нестиковку на громадських слуханнях, питала, чому ми обговорюємо вплив цих робіт на довкілля, коли вони вже відбуваються і дозвіл на спорудження цих бетонних фундаментів вже є.
Проте реакції так і не було.
Що цікаво, з початком будівельних робіт на полонині Руні сталися й інші події. ДП “Ліси України” вирішило прокласти/розширити лісові дороги. За збігом обставин поблизу від майбутнього вітропарку.
Приміром, рік тому лісівники запланували провести рубку дерев обабіч дороги, що фактично розширило б її, в заказнику загальнодержавного значення “Тур’є-Полянський” якраз під полониною Руною. Використання цієї дороги передбачав і детальний план території з розміщенням вітропарку, хоча вочевидь вона була завузька для важкої техніки. Лісівники посилались на те, що дерева аварійні, тож становлять загрозу, і тому їх треба прибрати. Але при огляді виявилось, що серед вимічених дерев таких не було. А в місці планових рубок знайшли локації червонокнижних видів рослин. Тож зрештою Міндовкілля не погодило рубку.
Вже у квітні цього року з’явилась інформація про прокладання іншої лісової дороги в тому ж лісництві “Шипот” з полонини Руна вбік урочища Перелуки через приполонинний ліс. Згодом там виявили 114 пнів свіжозрубаних буків віком до 200 років. Але оскільки ці ліси належать до пралісів і їх охоронних зон, про що є офіційний висновок, то подібні рубки в них заборонені. За зверненнями екологічна прокуратура розпочала кримінальне провадження через незаконну рубку.
Ця дорога має з’єднатися з іншою, будівництво, якої триває. Йдеться про велику дорогу, яку прокладають знизу вгору з боку Жденіївської громади через урочище Перелуки поблизу гори Острої та в бік полонини Руни. Лісівники мотивують це тим, що їм потрібен доступ до лісу, наприклад, на випадок пожеж. До речі, територія Острої, теж кандидат на створення вітропарку.
— Ми з колегами виявили, що під вирубку цієї дороги попадають і найстаріші дерева, і ділянки з червонокнижними видами. Одразу звернулись до ДП “Ліси України” з пропозицією спільно виїхати на місце. Але нас проігнорували і по супутникових знімках видно, що дорога вже прорубана, — каже Петро Тєстов.
Будівництво дороги з боку Жденієвської громади.
Мар’яна Теслович показує на мапі лінію з підніжжя нагору:
— Через Жденієво вантажівки з великим і дрібним камінням для дороги проїжджають ледь не що десять хвилин. З початку року я була на полонині Остра вже три чи чотири рази. І та дорога йде все далі і далі.
“Вітряні парки України” відхрещуються від цих доріг і кажуть, що модернізують та укріплюють ту бетонну, яка була зведена ще в радянські часи.
Великі плани
— Кожен хребет Карпат унікальний і ми не маємо такої розкоші розкидатися ними. Втратимо один, і це вже велика втрата для ландшафтного, біологічного різноманіття, бо альпійські, субальпійські екосистеми є рідкісними для всієї території України, — каже Оксана Станкевич-Волосянчук.
Оксана Станкевич-Волосянчук
Навпаки варто було б надати природоохоронний статус тим куточкам дикої природи, які в нас ще є. Тим паче, що відповідно до Куньмін-Монреальської глобальної рамкової програми в галузі біорізноманіття, Україна до 2030 року має довести відсоток ПЗФ до 30% від загальної площі країни. Але в той бік ми майже не рухаємось. Зараз ця цифра сягає заледве 7%.
Тим часом на Свидовці над озером Апшинець встановлюють щоглу для вимірювання вітру. Це якраз добре підсвічує неквапливість України в заповіданні цінних територій. Ще в березні 2023 року ініціативна група “Free Svydovets” подала до Міністерства захисту довкілля клопотання про створення ландшафтного заказника загальнодержавного значення “Вільний Свидовець”. А відповідна петиція на сайті президента набрала необхідні 25 тисяч підписів. Реакції не було.
І зараз найбільший ризик, що схему будівництва, використану в Нижніх Воротах і на полонині Руна, масштабують на інші хребти і полонини, в яких проявив зацікавленість інвестор, вважає Петро Тєстов.
— Якщо це не зупинять, то далі буде просто катастрофа, — каже він. — Адже вже є офіційні документи і певні опосередковані ознаки, які підтверджують подальші плани зведення вітростанцій, зокрема на полонинах Апецька, Красна, Остра, Лютянська Голиця, Вододільному хребті.
Еритроній на Апецькій полонині.
Джерело: Шукати вітра в горах. Що відбувається на полонині Руні
