Наглядові ради з розширеними повноваженнями та з представниками бізнесу, а не академічних кіл — це перевірена ефективна модель, яка працює в багатьох країнах. Так, у Нідерландах з кінця 1990-х діє система, коли кожен університет має Наглядову раду з 5–7 зовнішніх членів, яких призначає уряд. До них часто входять керівники компаній або лідери ділових кіл. В Австрії університети стали автономними і отримали наглядові ради з 2002 року. У Польщі з 2018 року увійшла в дію “Конституція для науки” – закон, який зобов’язав кожен державний виш створити раду університету, куди входять 6–8 осіб, понад 50% з яких мають бути з-поза академічної спільноти. Наглядові ради здійснюють нагляд за стратегією, бюджетом і призначенням ректора, фактично виконуючи роль як у корпоративному секторі, і співпрацюють з університетським правлінням задля дотримання інтересів.
Це дозволяє поєднати академічне бачення з практичним досвідом, орієнтованим на результат. Успішний СЕО у бізнесі знає, як вивести організацію на новий рівень та залучати фінансування — і ці навички критично важливі зараз для розвитку сучасного українського вишу.
В Україні донедавна не було досвіду дії Наглядових рад з повноваженнями вибору ректора та формування управлінської команди вишу. За процедури, коли Наглядова рада призначає ректора, вимог щодо наявності в останнього наукового ступеню немає. Натомість – і це найважливіше – є вимоги до наявності ефективного управлінського досвіду.
Наведу вражаючий приклад Aalto University у Фінляндії. З самого початку університет створили на базі фонду, що дало змогу залучити сильну опікунську раду з лідерів індустрії та інновацій. Це принесло три ключові результати. Безпрецедентне фінансування: університет зібрав 200 млн євро пожертв від компаній і меценатів, а держава стимулювала це співфінансуванням у співвідношенні 2,5:1, тобто додала ще 500 млн. Кошти університет спрямував на розвиток лабораторій, кампусів і дослідницьких центрів. Так Aalto став центром інновацій і стартапів — щороку на базі студентських та наукових розробок народжується до 100 нових компаній. В свою чергу, це призвело до визнання поза межами Фінляндії. Університет стабільно входить до топ-200 у світових рейтингах та вважається одним із найпрогресивніших у світі.
Інший приклад – провідний польський приватний університет Академія Леона Козьмінського (ALK). Склад наглядової ради (в ALK діє Рада повірених, що відповідає раді піклувальників) включає як науковців, так і впливових бізнесменів. Тісна інтеграція бізнесу в управління ALK принесла відчутні здобутки. Академія стала одним із найуспішніших бізнес-університетів Центральної Європи та першою в Польщі отримала престижні міжнародні акредитації (EQUIS, AACSB). ALK стабільно присутня у світових рейтингах бізнес-шкіл.
Не можу не згадати про державний польський заклад Жешувська Політехніка ім. Ігнація Лукасевича. Політехніка тісно співпрацює з авіаційним кластером та енергетичними компаніями регіону – щороку університет реалізує ~750 спільних проєктів з промисловістю, а роботодавці допомагають фокусувати навчальні програми під специфіку розвитку галузі.
Тож тренд активного залучення бізнес-лідерів до університетського врядування у Польщі дає позитивні результати у вигляді більш практичної освіти, нових партнерств та додаткових ресурсів для закладів.
Чи хотіли б ви таких успіхів для українських вишів?
МОН та Мінцифри прагне, щоб наші університети також тісно співпрацювали з бізнесом. Щоб їх очолювали не ті, за кого пишуть дисертації та наукові праці, а сучасні СЕО, які довели свою ефективність на менеджерських посадах та які розуміють поточні потреби країни.
Гарна новина в тому, що сьогодні вже три українські виші — Київський авіаційний інститут, Запорізький національний університет та Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника — стали частиною пілотного проєкту зі створення наглядових рад. До речі, до складу наглядової ради Національного авіаційного університету увійшов Тарас Чмут, керівник фонду «Повернись живим», який за роки війни довів, що технології — це питання виживання. Як науковий співробітник НАУ, він поєднує реальний бойовий досвід, стратегічне мислення та розуміння потреб оборонної галузі. Саме такий симбіоз дає шанс університету стати платформою для розвитку інноваційних технологій.
Наглядові ради в українських вишах це не просто експеримент. Це — шанс переосмислити роль університету, зробити його частиною системних змін і гарантом нашого майбутнього. Бо в сучасному світі університет дедалі більше нагадує технологічний стартап. А успішний стартап починається з сильної команди, здатної мислити масштабно, залучати потужні ресурси й створювати продукт, якого потребує ринок.
Джерело: Університети як гаранти безпеки, або чому настав час змінити підхід до управління українських вишів
