«Мисливець на оленів» (The Deer Hunter)
реж. Майкл Чіміно, 1978
На дворі 1968 рік. Діється в Західній Пенсильванії. Троє друзяк зі згуртованої слов’яно-американської громади – Майкл Вронський (Роберт де Ніро), Стівен Пушков (Джон Севедж), Никанор Нік Чеботаревич (Крістофер Вокен) працюють на сталеливарному заводі і полюють на оленів, а також готуються до відправки до В’єтнаму. Стівен заручений з Анжелою (Рутанія Алда), яка завагітніла від іншого чоловіка. Майк і Нік – близькі друзі, які живуть разом і кохають Лінду (Меріл Стріп), яка переїжджає до них, щоб втекти від батька-алкоголіка. Зловивши букет на весіллі Стівена та Анжели, Лінда приймає пропозицію руки і серця від Ніка (на весільному бенкеті гості серед іншого танцюють гопак, а все святкування триває у реально існуючому залі Lemko Association Hall). Майк, Нік та їхні друзі вирушають на останнє полювання, і Майк вбиває оленя одним пострілом.
І цей перший постріл стає фатальним передвістям того, що скоїться далі.
Режисер Майкл Чіміно та сценарист Дерік Вошбурн надихалися романом Ремарка «Три товариші». Сам фільм має тричастинну структуру. Перша глава – це будні молодих сталеварів та їхніх родин. Події другої розгортаються вже в 1969 році у В’єтнамі, де Майк випадково перетинається з Ніком і Стівеном. Невдовзі в’єтконгівці ув’язнюють їх і змушують брати участь у грі в російську рулетку, поки тюремники роблять ставки. Товаришам вдається втекти, але тортури не минають безслідно, і третя глава – про наслідки війни для тих, хто вижив. Стівен прикутий до інвалідного візка і соромиться жити з Анджелою. Нік настільки зламався, що повернувся до Вʼєтнаму і, ставши наркозалежним, грає в російську рулетку на гроші, які насправді йому не дуже й потрібні.
Що важливо, Чіміно не робить антивоєнне кіно, не судить, праві чи винні американці у Вʼєтнамі: йому йдеться про згубу насильства, яке спотворює людські душі. Потужний гуманістичний посил фільму вразив і критиків, і широку публіку. «Мисливець на оленів» отримав 5 «Оскарів».
«Апокаліпсис сьогодні» (Apocalypse Now)
реж. Френсіс Форд Коппола, 1979
Існують дві версії цієї картини, яка цілком заслужено визнана найвидатнішим антивоєнним фільмом ХХ століття. Перша – та, що вийшла в прокат наприкінці 1970-х. Друга – тригодинна режисерська, без початкових та фінальних титрів.
Джунглі палають від напалму. Над полум’ям летить гвинтокрил. Капітан Віллард (Мартін Шин) розплющує очі в готелі в Сайгоні. Лунає пісня Джима Моррісона «Кінець».
Крім сюжету, діалогів і вражаючих кадрів, у фільмі закладено щось поміж кадрами. Сугестивна складова глибоко під поверхнею, мов течія в річці, якою пливуть приречені герої, підхоплює непомітно, але опиратися їй не вийде. Кожна зупинка й зустріч на цьому шляху — тигр у хащах, куди необачні вояки прийшли по манго, мелодія Вагнера при атаці гелікоптерів, напалм, вилитий на джунглі, аби покататися по хвилях на дошці, напівголі дівчата з «Плейбою» серед безконтрольного натовпу солдатів, підсвічений, мов різдвяна ялинка, розстрілюваний міст — чергова візуальна ін’єкція, що підвищує градус безумства. Нескінченні смерті та руїни поступово зливаються в суцільну галюцинацію. Жах війни стає інфернальним, змикається в голові розпеченим колом. Саме про це шепоче вмираючий полковник Курц (геніальний Марлон Брандо), цими словами завершується фільм: «Жах… Жах…»
Капітан Віллард виконав наказ. «Відсторонив» Курца, що втратив усі межі. Капітан відпливає з єдиним уцілілим, але збожеволілим підлеглим назад у Сайгон. Останні`образи — обличчя Вілларда, непрониклива скульптура Будди, палаючі джунглі і гвинтокрил над ними. У пеклі титрів немає. Віллард розплющує очі в готелі в Сайгоні. Лунає пісня «Кінець». Апокаліпсис — сьогодні.
Фільм отримав «Золоту пальмову гілку» Канського кінофестивалю і «Оскар» за найкращу операторську роботу.
«Суцільнометалева оболонка» (Full Metal Jacket)
реж. Стенлі Кубрик, 1987
«Мертві знають одне: найкраще бути живим» – таку фразу знічев’я кидає оповідач Джей Ті Девіс на прізвисько «Джокер» (Меттью Модайн). Джей потрапив на війну, пройшовши курс підготовки морських піхотинців. Вишкіл проводив інструктор-сержант Гартман (Лі Ермі) – прихильник жорстких методів. Інакше хлопцям не вижити на полі бою. Але, оскільки лише Джокер не боїться кидати Гартману виклик, той таки призначає Девіса командиром загону. Ще один новобранець, на якому зосереджується Кубрик – огрядний і тупуватий Леонард Лоуренс (Вінсент Д’Онофріо). Джокеру наказано особисто простежити, аби Леонард доріс до вправного солдата. І той таки дійсно стає все більш зосередженим, аж поки кулею в суцільнометалевій оболонці не вбиває Гартмана, а в наступну мить – себе.
У другій половині фільму Джокер вже в якості військового кореспондента стає свідком і учасником жахливих подій, в тому числі страшної бійні на берегах Ароматної ріки. У своєму передостанньому фільмі Кубрик показує війну як частину маскулінного, патріархального світу, який, начебто переслідуючи мету строгого порядку й оборони законності, породжує лише кривавий хаос.
Послання видатного режисера зачепило глядачів за живе: фільм зібрав у прокаті понад 120 млн. доларів. Джонатан Розенбаум з Chicago Reader назвав «Суцільнометалеву оболонку» «найбільш ретельно зробленим фільмом Кубрика з часів “Доктора Стрейнджлава”, а також найжахливішим».
«Доброго ранку, В’єтнаме» (Good Morning, Vietnam)
реж. Баррі Левінсон, 1987
Рядовий ВПС США, радіоведучий Едріан Кронауер (Робін Вільямс), прибуває в 1965 році до В’єтнаму, щоб зайняти місце на військовій радіостанції в Сайгоні. З його появою програма «Доброго ранку, В’єтнаме» перестає займатися лише пропагандою й починає мовити для слухачів: з приймачів звучать солоні жарти і модні рок-гіти. Паралельно радіоведучий у Сайгоні залицяється до дівчини-в’єтнамки і зближується з її братом. Звісно, все це дико бісить начальство, та і з вʼєтнамцями не так просто.
«Доброго ранку, В’єтнаме» став першим гітом Левінсона. Багато в чому успіх стрічки тримається на роботі Вільямса. Режисер згадує, що найскладнішим для нього було не засміятися на зйомках. Коли йому вдавалось стриматися, Вільямс починав хвилюватись, що зіграв не смішно, і в наступному дублі робив усе можливе, щоб викликати сміх у всіх членів знімальної групи. Правда це чи ні, але результат очевидний: Вільямс на екрані невимовно смішний, а коли треба – драматичні інтонації в нього виходять так само щиро.
Тож цілком заслужено актор отримав «Золотий глобус» за найкращу роль у комедії або мюзиклі, а назагал «Доброго ранку, В’єтнаме» став одним із найуспішніших релізів і четвертим найкасовішим фільмом 1987-го.
«Пиво зі смаком дружби» (The Greatest Beer Run Ever)
реж. Пітер Фарреллі, 2022
Сюжет цього фільму здається неймовірним, але він написаний і знятий за реальними подіями.
Отже, в 1968 році ветеран морської піхоти, моряк торгового флоту Джон «Чікі» Донох’ю (Зак Ефрон) живе в своє задоволення з родиною в Інвуді, штат Нью-Йорк. Він – пʼяниця й ледащо. Дізнавшись, що його старий друг Джонні загинув у бою, Чікі з приятелями відвідують похорон і дізнаються, що ще один побратим, Томмі, пропав безвісти. Починається суперечка щодо того, як підняти дух хлопців на фронті. Чікі приймає божевільне рішення: поїхати до В’єтнаму, аби доставити друзям пиво. І всупереч загальній думці, що він пустодзвін, реєструється на корабель до Сайгону, з речовим мішком, повним бляшанок Pabst Blue Ribbon.
Далі починаються пригоди, рівним чином сумні й смішні. Чікі дійсно втілює свій намір, навіть дістається небезпечної зони бойових дій і роздає пиво хлопцям прямо в окопі, чим сильно підіймає їхній дух. Серед зірок фільму – Рассел Кроу в ролі фоторепортера Артура Коутса та Білл Мюррей в образі Полковника – теж реально існуючої людини, що завідувала баром, де любили збиратися Чікі з компанією.
Цим фільмом Пітер Фарреллі довів, що навіть про криваву війну можна розповідати легко і весело, в жодному разі, втім, не вульгаризуючи страждання й біль, яких вона завдає.
Джерело: Кров, пиво і напалм: як американське кіно осмислювало війну у В’єтнамі
