Анна Ніколаєва. «А тепер і спитати немає в кого… Як дослідити історію свого роду?». Уривок з книжки

Чому варто досліджувати історію свого роду?

Це питання і легке, і складне водночас. Якщо коротко й по суті — ніхто не досліджуватиме історії вашої сім’ї, окрім вас самих. На цьому я б могла завершити відповідь на це питання, бо це дійсно так. Проте якщо заглибитися, то історія є багаторівневою, створеною з мільйонів різних подій та складних процесів, які відбуваються одночасно у різних куточках земної кулі. Деякі події помітні на світовому рівні, а інші важливі лиш для певного кола людей чи окремих спільнот. Про одні події говорять, що вони вплинули або змінили хід історії, а про інші не згадують узагалі.

На першому курсі історичного факультету ми мали обрати свою вузьку спеціалізацію. Для цього факультет влаштовував дні відкритих дверей, під час яких можна було відвідати різні кафедри і послухати доповіді студентів та аспірантів, що там навчаються. Я вагалася між кафедрою новітньої історії України й кафедрою етнології та краєзнавства. Однак, прослухавши доповідь аспірантки про кількісні втрати Червоної армії у німецько-радянській війні, зрозуміла, що мене не цікавлять сухі цифри, мене захоплюють історії людей. Історії, сповнені переживань, емоцій, такого, на перший погляд, банального побуту. Мені цікава історія повсякдення. Що їли й пили? Як прали та прасували? Чи помирали від ностальгії? У що вірили? Мене цікавлять люди, тому я обираю їхні історії.

Історія родини — це переплетення біографій різних людей, яких хтось називає або називатиме своїми предками, продовження або творення сімейних традицій, той-таки банальний побут, який становить нашу щоденну рутину, часом поєднання представників різних релігійних конфесій під дахом одного будинку. І це все переплетення відбувається на тлі або під впливом великих історичних подій, про які говорять і пишуть всі навколо. Без деяких історичних подій долі певних людей могли б ніколи не переплестися. Якби минуле не було таким, яким воно є, то своїми б предками ми, можливо, називали зовсім інших людей. І, мабуть, мали б інакший зовнішній вигляд завдяки поєднанню ДНК інших людей.

Дослідження родинної історії — це вивчення себе через призму своїх предків, які певним чином вплинули на те, ким ми є сьогодні. Крім практичних знань про наше етнічне походження, традиції та рідню, вивчення родинної історії може допомогти нам пізнати себе. Бо саме ці люди часто були причетні до нашого виховання, а отже, і вплинули на нас.

Марк Воллін — американський дослідник успадкованої сімейної травми, директор Інституту родинних зв’язків у Сан-Франциско — у своїй книзі «Це почалося не з тебе. Як успадкована родинна травма формує нас і як розірвати це коло» пропонує інструмент для розкриття та розуміння родинної травми через створення розширеного сімейного дерева. Автор надає поради та техніки візуалізації й прямого діалогу, які допомагають віднайти та проаналізувати травматичний досвід, що передається в родині. На думку Марка Волліна, цей підхід допомагає розробити глибоке розуміння себе та своїх емоційних реакцій, а також відкриває шляхи до інтеграції та зцілення.

Поясню на своєму прикладі. Ще до прочитання книги Марка Волліна, аналізуючи родинну історію та вивчаючи психологію, я усвідомила, що покоління моїх дідусів та бабусь, народжених у 1930-х роках, — це діти війни. Моя бабуся Анна дитиною пережила арешти своїх батьків, переселення до дитячого будинку, евакуацію в Казахстан, де їй довелося працювати, хоч вона була ще підліткою. Інша бабуся, Маргарита, гірко розповідала про голод у «блокадному Ленінграді» й важкий перехід із мамою так званою «дорогою життя» через найбільше в Європі Ладозьке озеро з надією на порятунок. Дідусь Олег із хлопцями знайшов нерозірвані снаряди й втратив долоню на одній руці та частину пальців на іншій, отримавши інвалідність. Його батько зник безвісти, а брат помер від поранень, одержаних під час боїв Сандомирсько-Сілезької наступальної операції. Дідусь Іван залишився сиротою під час війни. Самостійно перейшовши лінію фронту, повернувся в рідні місця й виховувався до повноліття у знайомих. Усі ці травмовані війною люди — мої предки, які виховали моїх батьків, а мої мама й тато вже виховали мене. Чи вплинули їхні дитячі травми на їхню поведінку та методи виховання власних дітей? Так. Чи усвідомлювало покоління дітей Другої світової війни, що воно має ці травми? Щодо цього питання маю сумніви, бо жили вони в Радянському Союзі, де таким сьогодні важливим для нас речам не надавали значення. Я гадаю, психологи мене підтримають і підтвердять, що усвідомлення травми — це вже пів шляху до зцілення від неї. Крім того, глибокі розмови про сімейну історію допомагають зрозуміти наших рідних. Знайти відповіді на запитання: чому вони поводяться або поводилися так чи інакше у різних життєвих обставинах? Та врешті стати ближчими одне до одного.

Як і покоління дітей 1930–1940-х років, ми живемо у час війни. не менш жорстокої та кровопролитної. Ворог увірвався без запрошення на нашу українську землю, й ми знаємо, що таке окупація, евакуація, бомбардування, втрати, не з книжок. На жаль, це ще одна з причин дослідити й зберегти історію своєї родини, оцифрувати документи та створити сімейний архів.

Власне генеалогічне дослідження може також подарувати додаткові бонуси — наприклад, знайомство з цікавими людьми або нагоду отримати документи з подальшою легалізацією в іншій країні за умови підтвердження етнічного походження. Навіть якщо ви цим не скористаєтеся, приємно знати про таку додаткову можливість для вас або ваших нащадків.

Якщо шукаєте та запитуєте, будьте готові почути відповідь

Досліджуючи історію своєї родини, ми передусім вивчаємо історії різних людей, що жили або живуть за нестійких економічних, політичних, соціальних та інших обставин. Спираючись на які, а ще на свій унікальний характер, ці люди робили або роблять життєвий вибір щодня, здобуваючи досвід, часом припускаються помилок, жалкують про них, зберігають свої таємниці. Все так само, як і в нас із вами сьогодні.

Досліджуючи історію своєї родини, будьте готові до того, що щось зі знайденого або почутого може вам не сподобатися. Так, ваш дідусь, можливо, виявиться не вашим біологічним дідом, а сімейна легенда про бабусю з роду Мазеп, Нечуїв-Левицьких чи польської шляхти, не підтвердившись документально, так і залишиться легендою. Ви також можете натрапити на кримінальну справу, в якій фігуруватимуть ваші предки. Не всі про таке можуть читати. Або ж результати тесту ДНК не покажуть єврейського походження, а ви так мріяли пожити в Ізраїлі!

Розпочинаючи генеалогічне дослідження, будьте готові почути правду про вашу родину та прийняти її такою, якою вона є, без прикрас.


Джерело: Анна Ніколаєва. «А тепер і спитати немає в кого... Як дослідити історію свого роду?». Уривок з книжки

Схоже