Я на власному досвіді побачив, як саме пам’ять впливає на сучасність і на майбутне. Мій шлях до війська почався саме із того, що були люди, для яких пам’ять була важлива. В 2018-му році я випадково потрапив на показ документального фільму «Тіні війни». Його зняв Георгій Гонгадзе ще в 1993-му році. Там розповідається про участь Добровольчого корпусу УНСО «Арго» у війні в Абхазії. Сам Георгій потім згадував: «У цьому фільмі я не претендую на абсолютну об’єктивність і зняв його на знак подяки тим людям, які пролили кров за свободу й незалежність моєї Держави».
В фільмі показано, як сотня українських добровольців поїхала до Грузії захищати місто Сухумі. І Георгій Гонгадзе брав інтерв’ю у цих бійців. Потім майже всі вони загинули. І вони казали речі, які навіть через 20 років не всі могли зрозуміти. Але особисто для мене перегляд цього фільму став важливою подією в житті. Адже у всіх нас має бути почуття обов’язку. Обов’язку перед тими, хто загинув, і перед тими, хто житиме після нас. І саме пам’ять – це нитка, яка пов’язує минуле, сьогодення й майбутнє. І це не лише для вшанування загиблих. Це й для того, щоб у наших дітей і всіх, хто житиме після нас, було гідне життя .
Герої того фільму пішли воювати проти російсько-радянської імперії ще в 1990-х. Треба мати дуже міцну волю й розвинену культуру пам’яті. Адже легко пам’ятати, коли всі навколо на тій же хвилі. Важко, коли все оточення намагається нав’язати тобі чужу культуру. І я дуже пишаюсь тим, що знаю людей, які зрозуміли те, що зрозумів я, набагато раніше.
Тому пісня «Пам’ять» – це лише мій малий внесок, реакція на запит суспільства. Головну ідею можна описати двома реченнями. Що стається з людиною, яка забуває, і що стається з людиною, яка пам’ятає? І що стається з дітьми тієї людини, яка забуває, і що стається з дітьми тієї людини, яка пам’ятає?
Немає нічого важливішого за пам’ять. Коли ти згадуєш, наприклад, побратимів, які загинули. Я думаю, що в більшості з нас є хтось, хто загинув на цій війні. Ми маємо їх пам’ятати. Але згадувати не зі сльозами, а з посмішкою. Думаю, ці люди хотіли бути світлом, а не перетворитися на сумні спогади.
Автор: Костянтин Духновський, поет, військовослужбовець 47-ї ОМБр
Джерело: «Відтепер це твій меч»: пам’ять, що творить майбутнє
