Babygirl
Героїня Ніколь Кідман Ромі — яскравий приклад людини з подвійним дном. Назовні вона демонструє ідеальний кейс успішного успіху: керівниця величезної корпорації роботів-доставників, ідеальна дружина і дбайлива мати. Її чоловік Джейкоб (Антоніо Бандерас) — успішний театральний режисер. Старша донька занурена в підлітковий бунт, а молодша — у всьому молодець. Однак за різдвяним фото ідеальної родини існує інша сторона життя Ромі: за майже 20 років подружнього життя в неї ніколи не було оргазму з чоловіком. Після сексу з імітацією екстазу вона йде мастурбувати, щоб отримати задоволення. А ще сувора і владна бізнесвумен з юності плекає мрію про submissive-позицію в сексі. Проте це настільки потаємне бажання, що Ромі почасти його боїться озвучувати навіть сама собі.
Ситуація змінюється, коли в офіс приходить молодий стажер Семюель, який годиться Ромі в сини. Зухвалий і проникливий, він одразу розуміє таємні мрії шефині та стає її коханцем і dominant-партнером. Як і будь-який адюльтер, цей також очікує викриття, однак у фільми Райс воно призводить швидше до визволення, ніж розплати.
Babygirl
Одна з найсильніших сторін фільму — акторський склад. У головній ролі — Ніколь Кідман в амплуа MILF (що в житті, що в кіно). Значна частина її кар’єри — це обігрування сексуальних маніпуляцій в кіно, від «Померти заради» Ґаса Ван Сента, де Кідман грала сексуальну маніпуляторку, до «З широко заплющеними очима» Стенлі Кубрика, де з тодішнім чоловіком Томом Крузом вступала в секту, аби зрадити одне одного. Тепер Кідман, яка не втрачає тілесної молодості та холодної емоційності в акторській грі, перевтілюється в жінку, що намагається підкорятися, а не домінувати. Гарріс Діккінс з його шорсткою харизмою, яку можна прослідкувати ще в «Трикутнику смутку» Рубена Естлунда та «Залізному кігті» Шона Дуркіна, став ідеальним кандидатом на роль молодого коханця, що крутить старшою жінкою як хоче. Доповнює цей любовний трикутник Антоніо Бандерас. Йому після участі в різноманітних сексуальних маніпуляціях у фільмах Педро Альмодовара, після вирізаної за надмірну пристрасність сцени гей-сексу з Томом Генксом у «Філадельфії» і попри загальний образ розпусника й еротомана раптом дістається роль старшого чоловіка, який ніколи не зраджував дружину, але й з дружиною ні на що, окрім «безпечних» поз, у сексі не згоден. Бандерас грає цю роль з відвертим розумінням всієї іронічності ситуації, однак з не меншим професіоналізмом, ніж грав у Альмодовара.
Антоніо Бандерасу дісталася роль старшого чоловіка, який ніколи не зраджував дружину
Режисерка Галіна Райс, учениця нідерландського режисера Пола Верговена, у своїй попередній роботі — комедійному горорі «Тіло, тіло, тіло» — іронізувала над поколінням зумерів з їхніми цінностями, сформованими соціальними мережами. Тепер Райс іронізує над поколінням бумерів і їхнім пуританським розумінням сексуального життя. Використовуючи відсилки до «Дев’яти з половиною тижнів» Едріан Лайн і «Шоугьорлз» Верговена, змішуючи їх з хітами 1990-х від Джорджа Майкла та INXS, вона відверто заграє з аудиторією «за сорок» і використовує банальну анекдотичну формулу: чим сильніша жінка в професійній сфері, тим більше їй хочеться прислужувати у сфері інтимній.
“Хороша погана дівчинка”
Там, де, за жанровим каноном еротичного трилера, повинні бути саспенс й інтрига, Райс, за завітами Верговена, створює комедію з гротескною ніяковістю та навіть кринжем. Бо цього просить сама ситуація: доросла й владна жінка у ситуації здійснення потаємних мрій раптом боїться бути відвертою з коханцем і поводить себе дивно й кумедно. На додачу режисерка підсміюється і з культури #metoo, зображаючи новоявлене пуританство корпоративної культури, яке стало відповіддю на хвилю сексуальних домагань у великому бізнесі. Вона ніби показує, що одну крайність тепер замінила інша.
Райс дає еротичному трилеру жіночий погляд, який не засуджує адюльтер, а вбачає в ньому шлях до оновлення подружніх стосунків. Узагалі цю стрічку можна назвати еротичним трилером хіба умовно, адже ніякої гнітючої розв’язки він не дає. Натомість маємо свого роду хепіенд, а сам фільм зводиться до проговореної багато разів істини про те, що сексуальність також є формою соціального вираження.
Ніколь Кідман
«Хороша погана дівчинка» — це історія про поганий вчинок з хорошим кінцем. А трактувати соціальний підтекст стрічки можна безкінечно варіативно залежно від власного досвіду. Тому сміливий висновок, що цей фільм видався настільки хорошим, наскільки й поганим.
