Від “рати” до клятви: як еволюціонувала військова присяга в Україні

Однією з найважливіших та найурочистіших подій у житті військовослужбовця стає складання військової присяги. Ця подія не проста формальність, а її текст – це не лише офіційне підтвердження вступу до війська. Присяга – це демонстрація готовності захищати свій народ та свою країну. Під час її складання військовий залишає свій підпис, що робить присягу офіційним документом із юридичною силою. За військовою присягою стоїть історія, моральне зобов’язання військового, що її складає, та життя воїнів, які до останнього подиху лишилися вірними своєму народові.

Часи князів та козаків

Складання присяги було започатковано ще у ІХ ст. з приходом на українські землі варягів. Рата — саме так називалася присяга князеві. Відповідно, воїнів спочатку називали «ратай», тобто той хто склав рату (присягу). Вступаючи до дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами.

Запорізькі козаки унаслідували цю традицію. Коли новий воїн приходив на Січ, він проходив обряди прийому. Серед них була урочиста присяга товариству на вірність та прийняття православ’я у випадку, якщо чоловік був іншої віри.

Згодом, у період XVII-XVIII ст. козаки були змушені давати присягу російським царям. Очевидно, що тоді це було вимушеною мірою, бо козаки присягали їм із політичних причин.

Легіон січових стрільців

Військова присяга Легіону Українських січових стрільців теж зіткнулася з випробуванням у вигляді австрійського військового командування, адже Січові Стрільці були складовою австро-угорської армії.

За задумом влади, вони мали присягати уряду Австро-Угорщини. Але добровольці, які вступали до лав УСС, ішли до лав армії з метою захищати рідний край від росіян та служити власному українському народу, тому присягати на вірність чужій державі та її народу бажання не мали. Все ж, через погане технічне забезпечення та загрозу розпуску УСС, 3 вересня 1914 року військо Легіону УСС було змушено скласти присягу на вірність Австро-Угорщині та її імператору.

Але миритися з цим військові УСС не стали та склали власний альтернативний текст присяги на вірність рідному українському народові, хоч він і не отримав офіційного затвердження. Текст був таким:

«Я, …, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплини крові. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь».

Під текстом присяги обов’язково ставили підпис військові, які присягали. Це робило присягу більш вагомою. Особливої уваги варто формулювання «служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом» адже саме це і було основною мотивацією добровольців.

Українська Держава Павла Скоропадського

Рада міністрів Української держави гетьмана Павла Скоропадського 24 липня 1918 року ухвалила закон про загальний військовий обов’язок. До армії намагалися залучати лише тих громадян, які продемонстрували «безумовну відданість ідеї незалежної України».

Також гетьман Скоропадський затвердив «Закон про присягу військового на вірність Українській Державі». Текст присяги надавався у коротких змінах для призовників різних релігій та національностей, що проживали в Українській Державі.

Текст присяги:

«Обіцяю й присягаю Всемогущим Богом і святим Євангелієм, що буду служити, не жаліючи свого життя, вірно і щиро аж до останньої краплі крови Українській Державі і Ясновельможному Гетьманові, верховному вождеві Української Армії й Флоту. Я буду ставити в усіх випадках якнайбільший опір ворогам Української Держави, буду пильнувати всіх інтересів Української Держави й свято берегти доручену мені службову таємницю і слухатись без заперечень усіх наказів для потреби служби й Держави, совісно виконувати всі мої обов’язки й нічого задля власної користи не робити такого, що перечило б моїй службі й присязі. Я ніколи не покину своєї частини й свого Прапору і в усіх випадках буду поводитися, як личить чесному, вірному, совісному, хороброму й свідомому (офіцерові, або воякові). Хай мені в цім Бог допоможе, а на закінчення цілую св. Письмо і Хрест мого Спасителя. Амінь.»

Цього разу, українське військо одразу мало змогу присягнути власному народу та рідному краю. Окрім цього, гетьманська адміністрація зробила важливі кроки в організації майбутньої української армії.

Західноукраїнська Народна Республіка

13 листопада 1918 року у Львові Українська національна рада ЗУНР своєю постановою затвердила текст «Присяги українських військ». Його виклали ось в такому форматі:

«Присягаємо торжественно Всемогучому Богу повинуватися вірно і слухняно Західно-Українській Народній Республіці, Її Верховній Владі, Її Правительству, Її Армії, як також всім Її отаманам та всьому Її Начальству, їх поважати і захищати, їх прикази і припущення у всякій службі виконувати, проти всякого ворога, хто-небудь ним був би і де тільки воля Її Верховної Влади вимагатиме, на водах, на сушах, у воздусі, в день і в ночі, у боях, наступах, сутичках і всякого рода підприємах, словом на кождому місці, в кожду пору, в кождім случаю хоробро і мужно боротися, наших військ, прапорів і оружя в ніякому случаю не покидати, з ворогом ніколи в найменші порозуміння не входити, завсігди так нестися, як сього воєнні закони вимагають та як чесним воїнам лицює і в сей спосіб в чести жити і умирати. Так нам Боже, допоможи — Амінь».

Українська Галицька Армія була найбоєздатнішим українським військовим формуванням часів Перших визвольних змагань 1917-1921 років.

Українська Народна Республіка

У січні 1919 року влада УНР схвалила зразок присяги або як тоді її називали — «Обіцяння». Згодом, 12 березня 1919 року, іменем Директорії у Вінниці Головний отаман Армії Української Народної Республіки Симон Петлюра затвердив новий текст присяги Українських військ. Присяга відбувалася урочисто, на ній, як правило, були присутні державні високопосадовці.

Звільнені із сербського полону галичани присягають на вірність Україні та Українському війську, 3 серпня 1919 року. Фото: wikipedia.org

Текст присяги:

«Клянусь честью громадянина Української Народньої Республіки і торжественно присягаю Всемогущому Богу вірно Українській Народній Республіці служити, слухняно повинуватися її верховній владі Діректорії, правительству і народній армії. Присягаю поважати і захищати накази і всякі препоручення їх по службі, точно їх виконувати супроти всякого ворога Української Народньої Республіки та трудящого люду, хто-б цей ворог не був і де тільки воля Верховної Республіканської влади буде вимагать: на воді, на суші, у воздусі, в день і ніч, в боях, наступах, в сутичках і всякого роду предприємствах, словом на кожному місці, у всяку пору і в кожнім випадку хоробро і мужньо до останньої краплі крові боротися. Своїх військових частин, прапорів і зброї ні в якому разі не кидати, з ворогом ні в які, навіть найменші, порозуміння, не входити, завжди поводитись так, як цього військові закони та честь воїна — лицаря вимагають, в цей спосіб і честь жити і честь умерти. В цьому мені, Святий Боже, моя любов до України Рідньої та народу, допоможи»

Українська військова організація

Українська військова організація виникає 1920 року на західноукраїнських землях. Учасниками Української військової організації були ветерани різних військових формувань, передусім, Січових стрільців Армії УНР та Української Галицької армії. Очолив УВО полковник Євген Коновалець, колишній лідер Корпусу січових стрільців.

Кожен новий член УВО мав скласти присягу на вірність організації.

Присягу давали у відлюдному місці у вузькому колі осіб. Ті, хто присягали, піднімали вгору три середні пальці правої руки, а ліву — клали на зброю. І виголошували різні тексти промов. Зазвичай, у присязі йшлося про безвідмовне виконання наказів керівництва УВО та про підписання собі смертного вироку у разі зради.

Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія

ОУН та УПА, унаслідувавши традиції УВО, 11-15 липня 1944 року, на установчому Великому зборі Української головної визвольної ради біля села Сприня, представили власний текст присяги. Він був підготовлений Проводом ОУН і Головною командою УПА. Присяга набула чинності за наказом Головного військового штабу УПА 19 липня 1944 року та була опублікована в журналі «Повстанець» у листопаді 1944.

До неї додали інструкцію про порядок її складання та проведення святкових заходів. Присягу складали після проведення вишколу, коли воїни вже були впевнені у своєму виборі. До цієї події воїни готувалися заздалегідь, вивчаючи напам’ять текст. Церемонія відбувалася на широкій галявині, повстанці були святково вбрані та зі зброєю в руках, усе це супроводжувалося богослужінням.

Перша збірна присяга була проведена 5 серпня 1944 шефом Головного військового штабу УПА для вояків 3-х сотень — «Змії», «Булава» та «Леви» — з використанням тексту, затвердженого УГВР.

Текст присяги:

«Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України, та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.

Буду виконувати всі накази зверхників.

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.

Буду гідним побратимом у бою та бойовому життю всім своїм товаришам по зброї.

Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон

Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського народу».

Сучасна Україна

24 серпня 1991 року разом із ухваленням Акту проголошення незалежності України були також ухвалені постанови «Про проголошення незалежності України» та «Про військові формування на Україні».

У листопаді 1991 року на 2-му з’їзді Спілки офіцерів України, де був присутній міністр оборони Костянтин Морозов, учасники склали першу неофіційну присягу на вірність Україні. 6 грудня Рада ухвалила закони України «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України», а також постановою «Про текст Військової присяги» було затверджено текст військової присяги, яку урочисто склав у Верховній Раді перший міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов.

Після затвердженої 6 грудня постанови ВРУ «Про текст Військової присяги», 23 грудня солдати під керівництвом Мартиросяна на майдані Незалежності в Рівному, склали її публічно присягнувши на вірність Україні.

Текст присяги:

«Я, (прізвище, ім’я та по батькові), вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю.

Присягаю виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників.

Присягаю ніколи не зрадити Українському народові.»

У мирний час день складання присяги оголошують святковим для військової частини, зазвичай це вихідний. Командир визначає окремим наказом час і місце, оголошуючи особовому складу. На церемонію можуть запросити рідних військових і гостей, можуть бути присутні священники чи релігійні представники.

Військовослужбовці приходять у парадній формі, але під час воєнного стану форму визначає командир. Частина шикується в лінію, а ті, хто складає присягу, стоять попереду.

Церемонія починається промовою командира, після чого виступають представники вищого командування та ветерани. Військових викликають за абеткою, і вони зі зброєю в руках складають присягу та ставлять свій підпис. Із цього моменту вони офіційно стають військовослужбовцями.

Данііл Ухнальов для АрміяInform