Назва «сфінчоне» походить від сицилійського «сфінчіуні» й пов’язана з його текстурою: тісто нагадує губку. Його залишають товстим і добре вистоюють, щоб під час випікання всередині утворилася характерна повітряна структура. Традиційний сфінчоне готують із томатним соусом, цибулею, анчоусами, орегано та сиром. У палермському варіанті сир кладуть під соус, щоб він не пересихав у печі.
Така піца добре зображає історію самого острова. Сицилія століттями перебувала під впливом різних культур: давньогрецької, римської, арабської, норманської й іспанської. Разом із ними змінювалася й місцева кухня: тут уживаються пшениця й оливкова олія, томати й баклажани, риба, сири, горіхи та спеції. Ця різноманітність помітна й у начинках сфінчоне.
Спочатку це була передусім вулична їжа Палермо: піцу нарізали прямокутними шматками й продавали як ситний перекус. Окрім класичної версії, з’явилися варіанти з баклажанами, картоплею, оливками, розмарином, різними сирами та горіхами.
Згодом за межами Сицилії назва «сицилійська піца» стала позначати цілу категорію товстої прямокутної піци. Але її основа залишається тією самою: пористе тісто, хрустке дно, щедрий шар соусу й начинка, у якій легко впізнати смаки самого острова.
Джерело: Чилова Сицилія й «базовий продуктовий гардероб»: як готує та з ким їсть Настя Іванцова
