Щотижня ми шукаємо одне життєве питання й досліджуємо разом з експертами, як його пояснює наука. У цьому тексті говоримо про зв’язок запаху та спогадів.

Наука про життя —

у вашій пошті

Підпишіться на розсилку «Простими словами» і щотижня отримуйте найцікавіші історії про те, як наука допомагає жити більш якісно

Підписатися

Марсель Пруст у романі «У пошуках утраченого часу» описує сцену, яка, на перший погляд, не має нічого спільного з нейробіологією. Головний герой приходить додому холодного зимового дня, утомлений і пригнічений. Мати пропонує йому чашку липового чаю з печивом мадлен.

Він умочує печиво в чай, підносить ложку до рота – і його раптово охоплює безпричинне відчуття щастя, яке миттєво витісняє зимову тугу й утому. Намагаючись знову відчути цю хвилю світлих почуттів, він продовжує підносити ложку з розмоклим печивом до рота раз у раз, поки врешті не усвідомлює: те саме печиво в дитинстві щонедільного ранку розмочувала для нього тітка Леонія в містечку Комбре.

Запах і смак печива в липовому чаї за частку секунди перенесли його в щасливі дні дитинства – швидше, ніж він сам устиг усвідомити, що саме з ним відбувається. Ось так народилася назва для суто нейробіологічного процесу – ефекту Пруста.

Запахи працюють інакше, ніж фото й історії

Якщо дуже спростити, але водночас зберегти основні елементи ланцюжка, за яким працює наше сприйняття, то вийде приблизно така схема:

Зовнішній світ посилає нам безліч сигналів, які ми сприймаємо органами чуття.

Звідти сигнали спершу потрапляють у таламус – сортувальний пункт мозку.

І вже таламус розподіляє інформацію по відповідних пунктах обробки й реагування.

Так само таламус блокує частину сигналів, яку маркує як недостатньо важливу для нашої свідомої уваги.

Для кращого розуміння: сенсорні системи тіла збирають дані зі швидкістю близько мільярда біт за секунду, а свідомо ми обробляємо лише близько 10 біт за секунду – і от завдання таламуса якраз таки вирішувати, яку частинку із загального потоку інформації ми взагалі помітимо.

Запах – єдине відчуття, для якого таламус не обов’язкова зупинка на шляху до центрів реагування: нюхова кора фізіологічно розташована дуже близько до мигдалини (центру розпізнавання загрози й емоційного реагування) й гіпокампа (відповідального за спогади), тому сигнал блискавично швидко потрапляє саме в ці центри. Ось чому запах дощу на асфальті, домашньої випічки чи батьківського дому здатен за частку секунди перенести нас у минуле, буквально телепортуючи нас у спогад.

Нюх працює, поки все інше спить

Сприйняття запаху не вимикається, коли ми засинаємо, на відміну від зору чи слуху – у цього процесу є суто еволюційно важлива функція: бути насторожі й за потреби запустити процес пробудження. Хоча людям притаманно забувати про значущість свого нюху й більше покладатися на зорову інформацію, ми все ще, як усі ссавці, «скануємо» простір за допомогою запаху.

Дослідники спробували використати цю функцію для покращення навчання. І ось що вийшло: учасників навчали нового матеріалу за наявності запаху троянди, а тієї ж ночі, під час фази глибокого сну, повторно подавали той самий запах. Наступного дня вони пригадували вивчене краще за тих, кому запах подавали лише під час навчання або лише уві сні – мозок ніби «доучував» інформацію вночі, а аромат вказував на конкретну дані, які треба опрацювати.

Проте запах не завжди повертає до щасливих моментів і кращого навчання

Не всі запахи нагадують про теплі й радісні моменти дитинства. У людей, які пережили травматичний досвід, запах часто стає тригером флешбеків: діє та сама особливість – запах оминає стоп-пункт у нашому мозку й миттєво торкається центрів памʼяті й емоцій. Тут це обертається проти людини, і реакція може бути настільки швидкою й неконтрольованою, що людина опиняється тілесно й емоційно всередині травматичної події ще до того, як усвідомить, що відбувається.

Терапевти тим часом намагаються обернути цю функцію для скорішого одужання. У роботі з травмою людей учать переасоціювати важкий спогад зі спокійнішим запахом – так, щоб розірвати або принаймні пом’якшити зв’язок між травмівною подією й запахом-асоціацією.

Чи можна свідомо будувати нюхові асоціації?

Звісно, запах батьківського дому, аромат випічки з хлібного біля дому чи те, як пахне повітря буквально кілька днів на початку осені, – неможливо відтворити. У цьому магія цих невловних сигналів, які все-таки здатні глибоко на нас впливати. Проте ми також можемо поглибити своє сприйняття світу через нюх, спрямувавши в це трохи більше своєї усвідомленої уваги. Можна смакувати аромат їжі до того, як візьмемо перший шматочок до рота, глибоко вдихати повітря, вийшовши з дому, вивчати запахи квітів, запалювати свічки й робити ще дуже багато всього, що може допомогти розширити сприйняття й побудувати більше світлих асоціацій, які в майбутньому стануть якорями до приємних спогадів.

Втрата запаху має вплив на наш емоційний стан

Згідно з оглядом 2011 року, люди з порушеннями нюху мали суттєво вищі бали за шкалою депресії Бека, ніж контрольна група. Також майже 60% людей із нюховими розладами після гострого риніту показували ознаки депресії протягом перших місяців, а дев’ять аносмічних пацієнтів, за якими спостерігали 11 місяців, демонстрували те, що автори назвали «ознаками життєвого розчарування». Проте дослідники також наголошують, що поки не розуміють механізму цієї взаємодії й припускають, що це радше кореляція.

Зараз період частих респіраторних захворювань і сезонних ментальних загострень – гарний час, щоб дослідити й поглибити своє сприйняття світу за допомогою запахів.