Щотижня ми шукаємо одне життєве питання та досліджуємо разом з експертами, як його пояснює наука. У цьому тексті говоримо про використання емодзі й тестове спілкування як формат комунікації загалом.
Наука про життя —
у вашій пошті
Підпишіться на розсилку «Простими словами» і щотижня отримуйте найцікавіші історії про те, як наука допомагає жити більш якісно
Вас запитують: «Як ти?» Ви дивитеся в екран кілька секунд і надсилаєте 🙃. Не завжди за цим стоїть лінь чи уникання діалогу – часом це єдине, на що вистачає ресурсу. Проте що ми втрачаємо за цією економією сил і часу? Ми поговорили із сімейною психологинею Юлією Скібицькою про те, що відбувається з нашою комунікацією, коли ми скорочуємо її до коротких повідомлень і символів.
Психолог з Єлю Марк Брекетт назвав це «емодзіфікацією» й одразу зауважив, що такого слова, здається, не існує. Він пояснює це явище через звичне для науковців розрізнення: є ті, хто згрібає різне в одну купу, і є ті, хто дробить усе на частини. Емодзі, за Бракеттом, – це спосіб умістити об’ємний внутрішній досвід в одну іконку.
Пакування досвіду в маленьке повідомлення
«За цим скороченим повідомленням може бути стиснуто дуже багато, – каже Юлія Скібицька. – Тілесне відчуття, рівень збудження, стан виснаження, приємні та неприємні переживання, досвід, спогад, соціальний контекст взаємодії з людиною. І це ще можуть бути й суперечливі переживання. За спрощенням ми точно не бачимо всього обсягу».
Для цього є назва.
«Це те, що ми можемо назвати компресією переживань. Людина стиснула все в один знак, але що насправді вона переживає, коли це робить, залишається для нас невідомим».
А далі компресія розкривається в інший бік. Той, хто отримав знак, має відновити з нього все, що співрозмовник туди запакував, і робить це через власну призму: свій контекст, свій досвід, свій стан у цю хвилину. Одна іконка, дві різні реконструкції, і жодного способу звірити їх між собою.
Тут легко вдатися до моралізаторства про те, що молодь розучилася говорити. Скібицька від цього відмовляється одразу: «Я б не ставала на позицію засудження. Мені цікавіше дослідити, як воно дійсно відбувається та що за цим стоїть».
Комунікаційний градієнт
Коли ми поруч із людиною, нам доступні її міміка, жести, поза. Ми чуємо голос з усіма інтонаціями, паузами, ритмом. Бачимо обставини, у яких вона перебуває. Під час розмови телефоном залишаються голос і слова. У тексті немає майже нічого, крім слів, хоч нам і здається, що інформація та сама.
За теорією сконструйованих емоцій Лізи Фельдман Барретт, мозок не зчитує емоцію готовою – ні свою, ні чужу. Він будує її щоразу наново, спираючись на сигнали тіла, попередній досвід і контекст. Що менше контексту, то грубіша конструкція.
У світі, де все кричить про оптимізацію, важко не піддатися спокусі спростити зокрема й комунікацію – зробити її швидкою й ефективною.
«Якщо ми розкриваємося перед іншою людиною у своєму емоційному стані й робимо це спрощеним способом, то в якомусь сенсі справді економимо зусилля, – пояснює Скібицька. – Проте, з іншого боку, ми завжди так щось втрачаємо, і це може призвести до більших непорозумінь».
«Це питання балансу. Як ми знаходимо рівновагу між енергоощадженням та ясністю й відповідністю в комунікації».
Емодзі як перший крок до розуміння себе
«Використання цифрових знаків – однозначно момент дистанції, і це непогано. Навіть навпаки, це може бути помічним, коли ми використовуємо систему знаків, щоб осмислити свій досвід. Тут ми говоримо не про уникнення контакту, а про ще один спосіб чи метод звернутися до себе».
Є й ситуації, де знак виявляється єдиною доступною точкою входу. «Людина взагалі може не мати доступу до словесного переживання, – пояснює Скібицька. – У наших реаліях це вже фокусна тема, коли символ може бути першою формою прояву, репрезентації свого досвіду».
У терапії на цьому будують окремі методи. «Я часто використовую арттерапевтичні методи, тілесну арттерапію, символ, малюнок, жест. Музика, колір і ті самі емодзі можуть бути проміжними формами, які дають змогу людині наблизитися насамперед до свого емоційного стану, а вже на подальших кроках проявити це назовні».
Символ чи слово як можливість зберегти контакт
«Українці зараз часто відчувають виснаження й нестачу ресурсів, тоді емодзі й короткі повідомлення стають просто ще одним корисним інструментом, щоб підтримати зв’язок. Ми чіпляємося за будь-яку можливість відчути контакт з іншою людиною – і це нормально».
Іноді один маленький знак справді буває всім, на що вистачає сил. І це не поразка комунікації, а її мінімальна доступна нам форма.
LAM.Utils.init({items: [{type: ‘DynamicLogo’}]});
LAM.Utils.mark_active();LAM.Utils.init({items: [{type: ‘FixedHeader’}]});
<!– START In Page ads Targeting
var target = function(){
if(document.querySelectorAll(‘.stk-post, .article-text’).length > 0) {
return $(“.stk-post”)[0] || $(“.article-text”)[0];
} else {
return false;
}
}();
if (target != false) {
var marginLeft;
var marginRight;
var width = 620;
if ($(“.stk-layout_4”).length) {
marginLeft = undefined;
marginRight = undefined;
} else if ($(“.stk-layout_6, .stk-layout_12, .stk-layout_6-wide, .stk-layout_12-wide”).is(‘*’)) {
marginLeft = ‘auto’;
marginRight = ‘auto’;
}
if ($(‘body’).is(‘.mobile’)) {
width = undefined;
marginLeft = undefined;
marginRight = undefined;
}
var brandingOn = LAM.Config.BANNER_BRANDING || LAM.Config.BRANDED;
var postsPage = !$(‘body’).hasClass(‘pages’) && !window.location.href.match(//(new|edit)(/|?|$)/);
var showInReadAds = !brandingOn && postsPage;
if (showInReadAds && !$(‘.article-text’).hasClass(‘disable-bidmatic’)) {
var children = $(target).children(‘*’);
if (LAM.Config.IS_NEWS_POST) {
children.eq(1).after(‘
‘);
}
}
if (showInReadAds && !$(‘.article-text’).hasClass(‘disable-native-roll’)) {
if ($(‘body’).is(‘.mobile’)) {
children.eq(2).after(‘
Джерело: Як емодзі змінюють наше спілкування. Спойлер – не завжди на гірше
