Раз на місяць ми обираємо запитання про стосунки від наших читачів і читачок і намагаємося знайти відповідь на нього разом із сімейною психотерапевткою, клінічною психологинею Софією Терлез.

Ви можете прослухати цей текст у форматі аудіо

 

 

Історія

У попередніх стосунках чоловік хотів розподіл бюджету 50 на 50. Проте заробляв утричі більше. Відповідно, його 50 і мої 50 – це різні цифри й різне навантаження.

Жили разом неодружені. Формат бюджету чоловік постійно змінював: то все на ньому, то 50 на 50, то роздільний. Постійні гойдалки через фінанси.

Домовленості систематично порушувалися. Контакт був, а от безпека зруйнувалася. Наприклад, він казав, що хоче оплачувати мій щотижневий масаж, бо я сказала, що не буду більше ходити, адже стало задорого. Прийшов час оплачувати, і він забув скинути гроші. Доводилося нагадувати по декілька разів. З часом у мене зʼявилася його картка, з якої я могла оплачувати такі речі. Але це було радше не як прояв турботи, а просто комфорт, щоб я не нагадувала про гроші на комуналку для його батьків, які я також надсилала. Фактично я просто почала менеджерити всі подібні витрати та дбала про їхню своєчасність.

Партнера тоді такого обрала, бо підходив на той час за цінностями. На момент зустрічі він також гарно заробляв. Зараз ми вже розійшлися. Мої батьки навчили мене гарно накопичувати гроші. Рівень життя не має відрізнятися в перший і в останній день ЗП. Я завжди маю заощадження.

Що мало б змінитися в наших стосунках, щоб я могла прийняти ситуацію, як вона є? Мабуть, я мала заробляти втричі більше, щоб не чекати від нього грошей узагалі. Але тоді постає запитання: чи почувалася б я його жінкою – чи радше мамою, яка підстраховує?

Наука про життя —

у вашій пошті

Підпишіться на розсилку «Простими словами» і щотижня отримуйте найцікавіші історії про те, як наука допомагає жити більш якісно

Підписатися

Софія Терлез:

Здавалося б, запитання про гроші. Насправді ж в основі – порушення домовленостей. Чи домовленості, якими обоє незадоволені. А також відсутність відвертості, страхи й невміння про них говорити. Як обґрунтовував партнер бажання мати 50 на 50? Чи казав, чого боїться, якщо він вкладатиме більше?

Зміна розподілу бюджету і ролей в сім’ї – це норм, непередбачуваність та одноосібне ухвалення всіх рішень – ні.

Пара – це команда, яка постійно переукладає договори: хто скільки вкладає ресурсів, часу, зусиль. І якщо партнер щось обіцяє, а потім забуває чи не виконує без пояснення – це мікротравми довіри. У психології прив’язаності є термін attachment injury: партнер не з’явився саме тоді, коли ти вже сказала вголос: «Мені важко, підстрахуй». Це ранить глибше, ніж проста забудькуватість, бо трапляється в мить вразливості.

Пара – це команда, яка постійно переукладає договори: хто скільки вкладає ресурсів, часу, зусиль

Дослідники (Sonya Britt, 2013) також показали: сварки про гроші – найсильніший предиктор розлучення, сильніший за сварки про секс чи побут. Не тому, що гроші важливіші за близькість, а тому, що це мова, якою пара несвідомо обговорює довіру та справедливість.

Парадоксально, я часто чую подібне від клієнток із посткомуністичних країн – і жодного разу від уродженок старої Європи. Там, де соціальний договір працює (гідні зарплатні, дитячі садки, аліменти, соціальне страхування), жінка може залишитися сама та зберегти рівень життя.

За оцінками міжнародних організацій, жінки в Україні в середньому заробляють майже вполовину менше за чоловіків. Ідеться не лише про нерівну оплату за однакову роботу, а й про те, що жінки частіше працюють у сферах освіти, охорони здоров’я та соціальних послуг, які традиційно оплачують нижче.

Нижчий рівень доходів протягом життя впливає й на довгострокову фінансову безпеку. Через перерви в кар’єрі, пов’язані з народженням дітей або доглядом за близькими, жінки рідше накопичують значні заощадження, інвестують або формують достатні пенсійні накопичення. До цього додається значний обсяг неоплачуваної домашньої праці та догляду за дітьми чи літніми родичами, який і досі переважно лежить на жінках.

Щодо відповідальності чоловіків після розлучення, то лише цього року в Україні зареєстровано 200 тисяч боржників з аліментів. В умовах, коли соціальний договір не працює, ОСОБИСТИЙ набуває особливої ваги.

І через те, що в Україні саме на чоловіка покладають роль основного годувальника, він може щиро не розуміти, чому вчасний переказ – не дрібниця. Для нього турбота вимірюється масштабом («Я забезпечую»), а не пунктуальністю в деталях. А для жінки це вже знак, що ти підвів у дрібниці. Що більше таких дрібниць, то частіше я проєктую це на вагоміші речі. Чи підтримаєш, коли в нас будуть діти, коли я не зможу забезпечувати себе сама чи не здатна буду вносити свої 50%?

Найгірші показники щастя – у жінок повністю на утриманні. Але не тому, що сама фінансова залежність автоматично викликає стрес

На жаль, така залежність може позначатися на настроях обидвох партнерів. 16-річне лонгітюдне дослідження, показало: коли один партнер – незалежно від статі – єдиний годувальник, саме він частіше вигорає. Окрім більшого навантаження, під тиском соціальних очікувань чоловіки рідше запитують себе: «Чи подобається мені моя робота», головним критерієм вибору стає фінансова віддача, а не покликання.

Водночас найгірші показники щастя – у жінок повністю на утриманні. Але не тому, що сама фінансова залежність автоматично викликає стрес. Докази свідчать, що вирішальними є втрата автономії, фінансова незахищеність, нерівний розподіл влади у стосунках, неоплачувана праця. Банально, якщо стосунки стають токсичними, жінка не може піти з них. Також жінки починають сумніватися в собі, їм важче знайти роботу через сумніви, вони ще більше можуть застрягати у фінансовій залежності.

Найздоровіша для обох модель – вкладення в сімейний бюджет 50 на 50, де кожен партнер вносить певну суму на покриття сімейних витрат – житло, діти, харчування, комунальні послуги, автомобіль. І в кожного водночас залишається окремий бюджет на власні витрати.

Цікаво, що жінки мають вищі показники щастя, якщо заробляють трішки більше за чоловіків. Успіх розподілу бюджету 50 на 50 пояснюється просто: відчуттям опори. Якщо в когось криза – інший підхопить. І залишається незалежність вибору – чи залишатимусь я із цим партнером, якщо стосунки вичерпали себе.

Особистий договір, на відміну від міжнародного, можна переписувати щотижня – але тільки якщо обидва сідають за стіл перемовин.

У сім’ях, де один із партнерів свідомо не працює (наприклад, доглядає дітей або літніх родичів), але має рівний доступ до сімейних фінансів, бере участь в ухваленні рішень, почувається цінним і має стосунки, сповнені підтримки, ризик депресії чи тривожності значно нижчий.

Та головне, про який би аспект стосунків ми не говорили – матеріальний чи емоційний: важать не самі домовленості, а те, що відбувається, коли їх порушують. Особистий договір, на відміну від міжнародного, можна переписувати щотижня – але тільки якщо обидва сідають за стіл перемовин.

І ця здатність сідати за стіл переговорів є рушійною. Бо якщо мене не влаштовує стан справ, я кажу про це вголос, ми знаходимо час, щоб обговорити все протягом 24 годин. І це вже говорить про повагу до моїх потреб, гнучкість і небайдужість.