У рубриці «Є питання» ми шукаємо одне цікаве запитання про якість нашого життя й даємо на нього чітку відповідь.
Ви можете прослухати цей текст у форматі аудіо
«У мене це генетичне» – поширене пояснення зайвої ваги, проте наскільки правдиве? За останні 50 років кількість людей з ожирінням у світі зросла втричі. Гени за цей час не змінилися. Тоді що змінилося та яку роль тут узагалі відіграє генетика? Говоримо про це з генетиком Олександром Колядою.
Наука про життя —
у вашій пошті
Підпишіться на розсилку «Простими словами» і щотижня отримуйте найцікавіші історії про те, як наука допомагає жити більш якісно
Чи визначають гени наше майбутнє?
«Конструкцію, побудовану генами, ми змінити не можемо – це правда. Проте ми живемо в певному середовищі, і з нами постійно щось відбувається. Обидва чинники безпосередньо впливають на те, які гени проявляться. Наприклад, і в чоловіків, і в жінок є ген, що відповідає за ріст бороди, але в жінок він неактивний. Так само в обох статей є ген для розвитку молочних залоз, проте в чоловіків вони не розвиваються. Тобто, починаючи вже з внутрішньоутробного життя, на нас впливає безліч чинників, що можуть визначати роботу генів».
Чи існує ген ожиріння?
Ген ожиріння – це радше метафора. Не буває не лише гена ожиріння, а й гена високого зросту, гена аутизму. Та й гена будь-чого немає, тому що все набагато складніше. Ожиріння – це завжди сукупність генів. За різними оцінками, з вагою тіла пов’язані від кількох сотень до понад п’ятисот різних генів, і внесок кожного окремого мізерний: на якусь частку відсотка він підштовхує людину до певного рівня ваги. Але сумарний їхній ефект великий і визначає вагу тіла на понад 60%.
Якщо в батьків зайва вага – дитина теж у зоні ризику?
Сказати так можна, але річ не завжди в генетиці. Дуже важко простежити, де закінчується генетика й починається виховання. З одного боку, є дослідження близнюків: коли дітей усиновлювали інші родини, вони виростали, але за вагою все одно були більше схожі на своїх біологічних батьків, ніж на усиновлювачів. З іншого боку, якщо дитина зростає в сім’ї, де мають зайву вагу, харчові звички й традиції так само підштовхують її до набору кілограмів.
Що таке епігенетика та як вона пов’язана з ожирінням?
Епігенетика – це підрозділ генетики, що вивчає, як організм сам впливає на роботу власних генів. Через конкретні механізми тіло людини перемикає їхню роботу з одних режимів на інші відповідно до своїх потреб. Наприклад, люди, зачаті під час голоду, народилися та прожили життя з підвищеним ризиком діабету другого типу й ожиріння. Коли людина з’являється на світ, у перші роки організм підлаштовується під умови калорійності, у яких опинився. Якщо калорій мало, він епігенетично пристосовується накопичувати їх більшою мірою.
Чи означає генетична схильність, що схуднути не вдасться?
Дуже часто виникає хибна думка, що гени – це вирок, і якщо є генетична схильність до зайвої ваги, то скинути її не вийде. Це не так. У такому разі вагу набрати справді легше. Але схуднути можна, дотримуючись тих самих рекомендацій і з тією самою швидкістю, що й усі інші люди.
Чому ожиріння стає глобальною проблемою й до чого тут еволюція?
Річ не стільки в генетиці, скільки в особливостях поведінки та способі життя. Калорії стали дуже доступними: люди їдять більше, а рухаються менше.
Ще 1962 року генетик Джеймс Ніл запропонував гіпотезу «ощадливого генотипу»: еволюційний тиск голодних періодів відбирав людей, які вміли ефективно накопичувати жир. Ця логіка діяла мільйони років. Зараз їжі набагато більше, ніж нам потрібно, але організм продовжує поводитися так само: калорії є – треба запасати. А той момент, коли нарешті почнеш витрачати цей запас, просто ніколи не настає. Гіпотеза Ніла й досі лишається найпопулярнішою концептуальною моделлю для розуміння глобального ожиріння, хоча й дискусійною.
Отже, генетика впливає на нашу вагу так само сильно, як культура, виховання та звички в наших родинах. І, звісно ж, не меншу роль відіграє спосіб життя: здоровий сон, харчування й рух.
LAM.Utils.init({items: [{type: ‘DynamicLogo’}]});
LAM.Utils.mark_active();LAM.Utils.init({items: [{type: ‘FixedHeader’}]});
<!– START In Page ads Targeting
var target = function(){
if(document.querySelectorAll(‘.stk-post, .article-text’).length > 0) {
return $(“.stk-post”)[0] || $(“.article-text”)[0];
} else {
return false;
}
}();
if (target != false) {
var marginLeft;
var marginRight;
var width = 620;
if ($(“.stk-layout_4”).length) {
marginLeft = undefined;
marginRight = undefined;
} else if ($(“.stk-layout_6, .stk-layout_12, .stk-layout_6-wide, .stk-layout_12-wide”).is(‘*’)) {
marginLeft = ‘auto’;
marginRight = ‘auto’;
}
if ($(‘body’).is(‘.mobile’)) {
width = undefined;
marginLeft = undefined;
marginRight = undefined;
}
var brandingOn = LAM.Config.BANNER_BRANDING || LAM.Config.BRANDED;
var postsPage = !$(‘body’).hasClass(‘pages’) && !window.location.href.match(//(new|edit)(/|?|$)/);
var showInReadAds = !brandingOn && postsPage;
if (showInReadAds && !$(‘.article-text’).hasClass(‘disable-bidmatic’)) {
var children = $(target).children(‘*’);
if (LAM.Config.IS_NEWS_POST) {
children.eq(1).after(‘
‘);
}
}
if (showInReadAds && !$(‘.article-text’).hasClass(‘disable-native-roll’)) {
if ($(‘body’).is(‘.mobile’)) {
children.eq(2).after(‘
