Ми розташовані на Львівській площі – це буквально перетин доріг. І нам подобається думати про студію як про перетин стилів.
Pole dance неможливо уявити без впливу інших напрямів. У нього є своя база, але без нових ідей, методів і принципів він не може розвиватися. Жоден танцювальний стиль не існує у вакуумі.
«Допомагає навіть скелелазіння»
Олена: Для дуже багатьох людей найскладніше – навіть не те що на пілоні буде боляче чи важко. Так само неприємно може бути танцювати на каблуках або вчити нові рухи в будь-якому стилі. Найважче – просто змусити себе прийти: у новий колектив, у нові обставини, не боятися, що про тебе подумають.
Саша: Люди можуть використовувати будь-який свій попередній досвід, і мені дуже подобається за цим спостерігати. Особливо досвід руху. Наприклад, люди, які займаються йогою, по-своєму вчать рухи на пілоні й теж мають певну перевагу. Неочікувано допомагає навіть скелелазіння. І навпаки, – займаючись пілоном, я можу піти на скелелазіння, і цей досвід теж мені допоможе.
Спочатку в мене було враження, що я мішок картоплі, який не може крутитися. Я з дитинства займалася бальними танцями, у мене був великий досвід руху. Але коли спробувала робити оберти й трюки, мені було страшно перевертатися, я не розуміла, як використовувати інерцію.
Я могла самовиражатися біля пілона, працювати в партері, зі стопою. І мені дуже допомогло те, що тренерка досить швидко відправила мене на змагання. Змагатися я любила й уміла, тому займалася від змагань до змагань. Через це я дуже швидко прогресувала й за два роки пройшла шлях від початківиці до профі-категорії.
Водночас у мене ніколи не було хорошої розтяжки. У мене досі немає жодного шпагату. Якщо хтось приходить зі шпагатом, але не вміє слухати музику – це інші завдання.
Надін: У мене абсолютно інша ситуація. У мене є всі шпагати, дуже великий бекграунд роботи зі спиною, гнучкістю, пластикою. Але цей досвід мені іноді навіть заважає, бо я дивлюся на пілон і думаю: «Я не хочу робити так, як роблять усі».
Я не враховую, що інакше на нього іноді просто неможливо залізти. Але мій мозок і мій досвід цьому опираються. Я намагаюся не просто винайти велосипед, а зробити щось неможливе. І мені важко прийняти, що іноді треба просто залізти «отак» і вивчити конкретний підлаз.
У мене супротивиться не тіло, а мозок – я опираюся самому підходу до створення руху. Завжди шукаю найважчий шлях, і це мені заважає.
І ще одна річ, з якою я стикнулася, і через яку, думаю, багато хто кидає pole dance: мене дуже засмучує фізіологія мого тіла. У мене слизькі руки, така шкіра, що я сильно тримаюся, але просто зісковзую. І важко себе за це не картати, хоч ти не винен у цьому.
Саша: Pole dance дуже дає усвідомлення того, наскільки різні тіла. Ідеться не тільки про те, як ми виглядаємо в дзеркалі в топі й трусах.
У мене на занятті хтось важить 48 кілограмів, хтось – 78. Але навіть люди однакового зросту й ваги можуть бути абсолютно різними: у когось є шпагат, у когось немає, у когось суха шкіра, у когось волога. І це все говорить про нашу унікальність.
Джерело: «Триматися за пілон, коли більше нема за що». Як Obert.Eve змінює культуру pole dance в Україні
