Серед найочікуваніших книжок місяця – роман «Опівнічні діти» Салмана Рушді й біографія першої української зірки Голлівуду Анни Стен. Village обирає книжки місяця й пояснює, чому їх варто читати.
Художня література
«Опівнічні діти»
Салман Рушді
Видавництво «Фабула», переклад Наталії Трохим
«Індія подарувала світу великого романіста, майстра вічного оповідання», – написав про Рушді критик Віктор Сондон Прітчетт в огляді для The New Yorker. Роман «Опівнічні діти» (1981), другий у доробку Салмана Рушді, британського письменника індійського походження, отримав Букерівську премію, а також двічі здобув премію «Найкраще з Букера» в 1993 і 2008 роках, коли комітет обирав найкращі романи за всю історію премії.
Четвертий роман Рушді «Сатанинські вірші» (1988) заборонили в деяких мусульманських країнах, аятола Хомейні закликав убити письменника, а релігійні організації пропонували до 2,8 мільйона доларів за його голову. На самого Рушді напали у 2022 році, в результаті чого він втратив око. Після одужання автор написав роман «Ніж» (2024) про природу зла та злочину.
Головний герой роману «Опівнічні діти» Салем Сінаї народжується рівно опівночі 15 серпня 1947 року – у момент проголошення незалежності Індії. Усі діти, народжені в ту годину, отримали надприродні здібності, а їхні долі виявилися нерозривно пов’язані з долею країни. Рушді поєднав родинну сагу з історією Індії та Пакистану – від поділу на дві країни до репресій Індіри Ганді в 1970-х. Критик Сем Джордісон у The Guardian зізнався, що очікував сухий академічний текст, а натомість отримав книжку, «сповнену завзяття та блиску з джунглями, прянощами, заклиначами змій, привидами й понад сотнею персонажів».
«Переломний момент в історії англійського роману, де традиція Джейн Остін і Чарльза Дікенса поєднується з усною оповідальною традицією Індії», – написав про роман літературний редактор The Observer Роберт Маккрам у рецензії для Guardian.
«Папуга Флобера»
Джуліан Барнз
Видавництво «Темпора», переклад Ярослави Стріхи
Роман «Папуга Флобера» (1984) ввійшов до короткого списку Букерівської премії, а у Франції отримав Prix Médicis – премію за найкращий іноземний твір року. The New York Times Book Review назвав його «високою літературною розвагою, сповненою дотепності та проникливості».
Джуліан Барнз – британський письменник і літературний критик, який у 1970-х писав сатиричні колонки про літературне середовище під псевдонімом Едвард Піґґ для журналу The New Review, а ще писав детективи під псевдонімом Ден Каванах. Роман став першим великим успіхом Барнза, який вивів його за межі жанрової прози й утвердив як автора «серйозної літератури».
У центрі оповіді Джеффрі Брейтвейт, британський лікар на пенсії, одержимий французьким письменником Гюставом Флобером. Він їде до Руана, де у двох різних музеях виявляє два опудала папуг: обидва з них претендують на те, щоби бути тим самим папугою, якого Флобер тримав на столі, поки писав «Просте серце».
Книжка не має традиційного сюжету, Барнз складає її з хронологій, словників, списків флоберівських тварин та уявного монологу його коханки Луїзи Коле. За пошуками папуги Флобера поступово проступає власна історія Брейтвейта, яку він довго не наважувався розповісти.
«Часотрус»
Курт Воннеґут
Видавництво «Вавилонська бібліотека», переклад Тетяни Некряч
Роман «Часотрус» (1997) – остання книжка Курта Воннеґута, яку він сам називав «рагу»: текст зібраний із фрагментів, що не формують лінійного сюжету. Письменник роками працював над першою версією, але зрештою відмовився від неї як цілісного роману, розібрав текст на частини й поєднав із власними спогадами та роздумами про 20 століття.
За сюжетом роману людство переживає збій у часі й змушене прожити десять років свого життя вдруге без можливості щось змінити. Після цього свобода волі повертається, але разом із нею приходить розгубленість. У центрі оповіді – Кілґор Траут, наскрізний персонаж Воннеґута, і його авторське альтер его. У «Часотрусі» це вже немолодий герой, який намагається аналізувати природу людської свободи.
«Воннеґут, можливо, і не завершив роман, але для цілого покоління читачів він і досі його пише», – зазначила критикиня Валері Сейєрс у рецензії для The New York Times. Цей роман краще читати тим, хто вже знайомий із прозою Воннеґута, бо цей текст стає своєрідним підсумком усієї творчості автора.
«F#ck-апи сорокарічної»
Александра Поттер
Видавництво Yakaboo Publishing, переклад Оксани Михайлової
Британська письменниця Александра Поттер дебютувала у 2000 році й відтоді пише романтичні комедії про сучасних жінок із гумором та іронією, спираючись на реалії та виклики сучасного життя.
Головна героїня Нелл у сорок років залишається без роботи й партнера, відчуває, що всі навколо давно розібралися зі своїм життям, а вона – ні. Несподівано Нелл зближується з вісімдесятирічною вдовою Крікет, яка пережила втрати й усе ж не втратила любові до пригод. Поттер намагається переконати читачок, які теж відчувають безпорадність, що можна не мати відповідей, помилятися й починати заново.
За мотивами роману ABC зняв серіал «Ще не мертва», проте сюжет значно змінили: дію перенесли з Британії до Каліфорнії, Нелл помолодшала, а замість дружби з Крікет зʼявилися привиди людей, некрологи яких пише головна героїня. Телевізійна критикиня Джуді Берман назвала серіал у рецензії для Time «уособленням нового покоління мережевих комедій, які намагаються догодити одночасно й телевізійній аудиторії, і молодшим глядачам стримінгів – не блискучим, але достатньо жвавим, щоб утримати увагу».
«Як Гітлер украв рожевого кролика. Велика війна та маленька дівчинка. Книга 1»
Джудіт Керр
Видавництво «Лабораторія», переклад Марти Госовської
Джудіт Керр написала бестселер «Як Гітлер украв рожевого кролика» в 1971 році після того, як її син подивився «Звуки музики» – американський мюзикл про австрійську родину, що тікає від нацистів, і вирішив, що саме так виглядало дитинство мами. Мюзикл мав романтизований погляд на ту епоху, тому Керр вирішила розповісти синові, як усе було насправді.
Книжка напівавтобіографічна: батько письменниці, німецький театральний критик Альфред Керр, критикував нацистів, тому сім’я таємно втекла з Берліна в 1933 році. У книжці дев’ятирічна Анна дізнається, що батько зник: він перетнув кордон зі Швейцарією, бо йому повідомили, що наступного дня прийдуть конфіскувати паспорт. Зібравши лише один маленький саквояж, родина вирушає слідом. Анна залишає вдома рожевого кролика, бо впевнена, що вони скоро повернуться.
Формально це дитяча книжка, але її читають і дорослі. У 2019 році, у рік смерті Керр у віці 95 років, вийшла екранізація книжки від режисерки Кароліни Лінк. «Це найпроникливіший дитячий погляд на прихід Гітлера до влади», – зазначив кінокритик Гай Лодж у рецензії для Variety.
Нонфікшн
«Анна Стен. Невідома історія першої української зірки Голлівуду»
Наталія Васюра
Видавництво Stretovych
Перша біографія Анни Стен – української акторки, яку в 1930-х знав увесь Голлівуд. У 1934 році американський композитор Коул Портер згадав її ім’я в пісні «Anything Goes» – це був пік її слави у США та водночас початок кінця.
Стен народилася й навчалась у Києві, грала в київському театрі й дебютувала в кіно 1927 року. Коли 1931-го вона зіграла у фільмі «Вбивця Дмитро Карамазов» у Німеччині, її гру побачив американський продюсер Семюел Голдвін і вирішив зробити з неї суперницю Ґрети Ґарбо – найбільшої зірки Голлівуду того часу.
Два роки він навчав Стен англійської мови й голлівудської манери гри, створив їй образ «пристрасної селянки» та продавав його газетам по всій Америці. Критики хвалили її талант і зовнішність, але касові збори були малими. Пізніше Стен захопилася живописом, а її роботи виставлялися в Бостонському музеї та Смітсонівському інституті.
Навколо Анни Стен досі є багато загадок і запитань: чи створила вона свою фіктивну біографію, чи походив її батько з козацького роду, чому для Радянського Союзу вона стала ворогом і що з її карʼєрою в Голлівуді було не так. Авторка Наталія Васюра зробила велике дослідження життя та протистоянь Анни.
«Довга сцена»
Микола Куліш, Наталка Ворожбит
Osnovy Publishing
У листопаді 1933 року театр «Березіль» зіграв останню виставу – «Маклена Граса» Миколи Куліша в постановці Леся Курбаса. За кілька тижнів Курбаса заарештували, театр розпустили, а саму назву «Березіль» заборонили. У 1937 році Курбаса й Куліша розстріляли на Соловках разом із сотнями інших представників українського культурного відродження 1920–1930-х, яке пізніше назвуть «Розстріляним відродженням».
«Довга сцена» – колекційне видання, присвячене тій останній виставі та двом людям, які її створили. До книжки ввійшли: текст п’єси Куліша, ескізи костюмів художника Вадима Меллера й архівні фотографії вистави.
Видання доповнює «Квітка Будяк» – сучасний римейк «Маклени Граси», написаний драматургинею Наталкою Ворожбит через вісімдесят років. Ворожбит написала його на замовлення режисера Станіслава Мойсеєва, який поставив «Квітку Будяк» у Театрі Франка 2013 року в часи президентства Януковича. Лейтмотив «Маклени Граси», приниження злиднями й боротьба за людську гідність, у п’єсі Ворожбит розкривається в сучасних реаліях.
Завершують книжку документальні фотографії Саші Биченка, зроблені під час Революції гідності, – гасла, послання й артефакти, залишені протестувальниками, які нагадують про тяглість української історії та незламність спротиву.
«Насувається буря. Влада, конфлікт і попередження з історії»
Одд Арне Вестад
Видавництво «Локальна історія», переклад Оксани Кулинич
«Насувається буря» – одна з найбільш очікуваних книжок року за версією видання Foreign Policy. Українське видання виходить одночасно зі світовою прем’єрою.
«Можливо, це найважливіша книжка, яку ви прочитаєте цього року», – сказав у видавничій анотації «Насувається буря» Ніколас Бернс, професор Гарвардської школи Кеннеді й колишній посол США в Китаї.
Автор книжки – норвезький історик, професор Єльського університету Одд Арне Вестад аналізує сучасний світ через призму подій напередодні Першої світової війни. Він показує, як розвиток нових держав, політика Росії, внутрішні суперечки Заходу й боротьба за першість у сферах ядерних технологій і штучного інтелекту посилюють глобальну напругу.
Вестад приділяє особливу увагу Україні, Тайваню та Близькому Сходу й ставить запитання, чи здатні держави робити висновки з історії. «Це невелика книжка про велику тему, яка змушує замислюватися ще довго після того, як перегорнуто останню сторінку», – написав журналіст і політичний оглядач Фарід Закарія у видавничій анотації.
«Інструкція до тіла: ніжний метод»
Хельґі Палко
Видавництво «Хто це?»
Хельґі Палко – дослідниця культури тіла й руху, учениця Ігоря Козловського, українського релігієзнавця та філософа. Після того як Хельґі ледь не померла від анорексії, вона почала досліджувати філософію та фізіологію руху, захистила дисертацію на тему «Здоров’я як соціокультурний феномен» і сформувала власний підхід без насилля над собою, який назвала «ніжний метод».
Метод будується на любові до тіла, а не на примусі. Замість виснажливих тренувань – усвідомлений рух, що дарує енергію та знімає напругу. Палко пояснює, як дихання впливає на нервову систему, як розрізняти насилля й зусилля – коли ми витрачаємо сили, а коли їх накопичуємо.
Книжка складається з п’яти частин: від знайомства з тілом через культуру руху й відпочинку до окремого розділу про жіночу фізіологію: менструальний цикл, менопаузу та синхронізацію фізичної активності з гормональними змінами. Тіло не ворог і не окремий об’єкт, а дім, і, якщо ставитися до нього з повагою й увагою, воно відгукується силою та витривалістю, вважає Хельґі Палко.
«Читати цю книгу означає вчитися ставитися до свого тіла ніжно й свідомо. Так, як ставилися б уважні дорослі чи люблячі батьки», – написала в передмові клінічна психологиня Надія Волченська. Книжка має два варіанти оформлення на вибір.
«Біблія комедії. Повний посібник зі стендапу: від написання до виступу»
Джуді Картер
Видавництво «Наш Формат», переклад Олександра Качури
«Якщо запитаєте в коміків, чи радять вони цю книжку, усі скажуть «ні». А потім поцікавитеся, чи читали вони її, й отримаєте у відповідь «звичайно». Це база, ґрунт, основа», – каже про «Біблію комедії» український стендап-комік Василь Байдак.
Картер виступала зі стендап-коміком Джеррі Сайнфелдом і музикантом Прінсом, а її майстер-класи дали старт кар’єрам стендап-коміків Сета Роґена, Ханни Ґедсбі й Маза Джобрані. Українською виходить оновлена версія книжки, яку критик Ендрю Тарвін назвав значно кращою за першу.
Пів сотні вправ допоможуть перетворити особисті спостереження й невдачі на матеріал для виступу, навчитися долати страх сцени та будувати власний комедійний стиль. «Джуді Картер допомагає людям знайти свою справжню особистість і доносити її так, щоб аудиторія сміялася», – написала комікеса Лілі Томлін у блербі книжки.
Книжка американської комікеси Джуді Картер доводить, що гумор – не вроджена суперсила, а навичка.
Джерело: 10 книжок квітня
