Рік смерті Девіда Бові, 2016-й, також став роком народження Bowie Night у Києві. Через 10 років після першого виступу в Origin Stage проведуть фінальний трибʼют-концерт із каверами на легендарного музиканта – автора культових альбомів, пісень та альтер его – від Зіґґі Стардаста до Змарнілого Білого Герцога.
«Чому це останній Bowie Night? Важко збирати ентузіастів і робити це з економічного погляду», – розповідав Віледжу організатор Bowie Night Євген Кібець. Останній концерт Bowie Night уперше пройде не безплатно: квитки у фан-зону коштують 250 гривень, а за столиками – 700 гривень.
Фото: Оля Закревська
Формат незмінний: 20 артистів – 20 пісень. 4 квітня на сцені Origin Stage виступлять: Vivienne Mort, Стас Корольов, Альберт Цукренко («ХЗВ»), Zwyntar, Renie Cares, «Пропаща сила», «Анастимоза», Promsonya, Ziferblat, брати Борисенки й учасники цьогорічного нацвідбору Євробачення: Monokate, The Elliens і Mr. Vel.
Ми попросили музикантів, які в різні роки брали участь у Bowie Night, розповісти, як вони відкрили для себе Девіда Бові, і чому він – такий важливий для них виконавець. Про Бові говорять Антон Шиферсон (Ship Her Son), Стас Корольов, Ігор Сидоренко зі Stoned Jesus, Данило Галико (Blooms Corda), Vivienne Mort, Олександра Ганапольська з Tember Blanche й інші виконавці.
Антон Шиферсон, Ship Her Son (виступ у 2024 році)
Це кумедно, але Девіда Бові я вперше відкрив у 2003 році, коли Apocalyptica разом із Тіллем Ліндеманном (Rammstein) зробили кавер-версію “Helden”. Я чув про нього, але тоді ще не слухав – у школі було трохи не до того. Повернувся до Бові вже пізніше, коли почав активно слухати різну музику.
Ship Her Son на Bowie Night 2024. Юрій Грязнов
Мене чіпляє різноманіття його творчості й іміджу в різні епохи, а також те, що все це звучить якісно та цілісно. Завжди приваблює така різноманітність – як у The Cure, Swans чи Einstürzende Neubauten. Можна обрати будь-який період, і він не буде схожий на інший. Мені здається, що Бові в багатьох питаннях випередив свій час.
У 2024 році я співав “Sue” зі свого улюбленого Blackstar (остання платівка Бові, 2016 рік). Справжній альбом-кульмінація. Не знаю, скільки разів я тоді передивлявся це 10-хвилинне відео. Геніальний фінал.
Ігор Сидоренко, Stoned Jesus (2017, 2018 роки)
Мені здається, наче я завжди знав про цього жанрового хамелеона – вибачте за кліше – але серйозно вирішив покопатися в його дискографії тільки, коли побачив кліп на “Blackstar”. Дуже вчасно, як виявилось… Але з того часу Девід залишається, мабуть, моїм найбільшим музичним відкриттям останніх років.
Обожнюю його берлінський період та альбоми навколо нього: Station To Station і Scary Monsters. Маю теплі почуття до релізів другої половини 90-х, хоча більшість фанів Бові навряд розділяють цей сентимент зі мною. Blackstar – безумовно, пік його діяльності, справжнє музичне диво.
Ігор Сидоренко зі Stoned Jesus на Bowie Night. Оля Закревська
Девід залишиться в історії не в останню чергу через усе інше навколо своєї музики: нюх на тренди, постійні зміни іміджу, легендарні інтерв’ю, акторські роботи, почуття гумору. За таким життєписом треба курс в університеті викладати!
Для Bowie Night було важко обрати тільки одну пісню. Мабуть, мій улюблений момент – це сольне виконання “I’m Deranged”, бо цей трек був у саундтреці до фільму «Загублене шосе» іншого легендарного Девіда – Девіда Лінча. Сподіваюся, вони десь там продовжують товаришувати й нині.
Данило Галико, Blooms Corda (2017, 2024 роки)
Я навіть і не згадаю чіткого моменту, коли ми познайомилися. Це, мабуть, тому, що Девід Бові був ніби завжди поряд, навіть коли я його ще не послухав. Про нього або згадували артисти, за якими я вже перся, або він був у мене на футболці, або в хриплому голосі Курта Кобейна.
Вам може подобатися рандомний трек Лу Ріда або Radiohead, а виявляється, що в цьому «винний» саме Бові.
Blooms Corda на Bowie Night 2024. Юрій Грязнов
Серед улюблених альбомів виділю як мінімум три: Blackstar – найкрасивіший і найщемкіший вихід музиканта в інший світ. Low – тому що це холодний, загублений і берлінський Бові, а ще Hunky Dory – з легким, мелодійним і романтичним Бові.
Антон Шитель, Sheetel (2024 рік)
Уперше я відкрив для себе Бові років у 15 – через кавер Nirvana на «Чувака, що продав світ». Проте глибше розуміння творчості Девіда дійшло років так через сім-вісім, коли я послухав альбом Blackstar, а згодом – і The Next Day. Тобто більш свідомо слухати Бові я почав із його пізнього періоду творчості.
Антон Шитель на Bowie Night 2024. Юрій Грязнов
Найбільше зачепила пісня “Lazarus”, через яку я почав досліджувати не тільки пізню, а й усю творчість Бові. На Bowie Night у 2024 році мені з гуртом пощастило «вхопити» “Space Oddity” – її ніхто, на диво, не забукав на той момент. Потужна пісня, одна з тих, які, коли виконуєш на сцені, хочеться співати хвилин десять.
Стас Корольов (2024 рік)
У дитинстві я дуже любив Queen, а однією з найулюбленіших пісень була їхня “Under Pressure”, де був ще якийсь інший голос. Виявилося, що це якийсь Девід прийшов на репетицію до Queen, і вони разом зробили цей неймовірний трек.
Стас Корольов на Bowie Night 2024. Юрій Грязнов
Бові прожив майже ідеальне життя музиканта, артиста й митця: перевинаходив себе, створював персонажів, не тримався за одну робочу форму. Він – утілення свободи у творчості. Blackstar – фундаментальний альбом, що вплинув на моє ставлення до саксофона, джазу та музики загалом. Улюблена пісня – “Lazarus”.
Олександр Куц, Vøvk (2024 рік)
Моє знайомство з Девідом відбулося ще в дошкільному віці – почув його на старій платівці зі збіркою найкращих хітів. Тоді музика не справила на мене великого враження; потрібен був час, щоб дорости. Справжнє перевідкриття сталося набагато пізніше – через кавери моїх тогочасних улюблених гуртів, зокрема завдяки версії “Ziggy Stardust” від AFI.
Олександр Куц із Vøvk на Bowie Night 2024. Юрій Грязнов
Але через повільний інтернет на той час мій пошук обмежувався лише піснями. Довгий час я взагалі не знав, який Бові має вигляд, і не ототожнював його музику з візуальними образами. Уже згодом зафіксував для себе, що амплуа Девіда – настільки ж строкаті та різнопланові, як і його музика.
Фінальний альбом Девіда – Blackstar – це найвищий пік. Але в моєму серці досі перші пісні, почуті з альбому “The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars”. А от на Bowie Night 2024 ми виконували “I’m Deranged” (або “Outside”) з однойменного альбому 1995 року.
Даніела Заюшкіна, Vivienne Mort (2017 рік)
Напевно, це може когось розчарувати, але я ніколи особливо не була слухачкою Бові, що не заважає мені шанувати його талант і внесок у скарбничку людської творчості.
Vivienne Mort на Bowie Night 2017. Оля Закревська
Памʼятаю, як сильно мене зачепила пісня, яку я обрала для виконання на Bowie Night – “Wild is the Wind”. Йому вдалося передати глибину самотності людини й описати, як відчувається бажання бути коханим.
Олександра Ганапольська, Tember Blanche (2024 рік)
Якось я прочитала книжку «Переваги скромників» Стівена Чбоскі – і закохалася, а потім подивилася фільм – і закохалася ще дужче. Там ледь не центральну роль відіграє пісня “Heroes”. Це був перший раз, коли я почула Бові, і тоді ж я відчула, що саме так звучить справжня свобода.
Пісня “Starman”, яку ми співали на Bowie Night у 2024 році, є моєю найулюбленішою. Просто тому, що від неї стає неймовірно добре.
Tember Blanche на Bowie Night 2024. Оля Закревська
Для мене Bowie Night – це спосіб передати любов до Бові молодшим поколінням і класна можливість проявити артистів, які у своєму репертуарі грають музику іншого жанру, у новому світлі. А ще на таких подіях глядач має рідкісну можливість побачити нових артистів, яких навряд би побачив за інших обставин.
Валентин Лещинський, Ziferblat (дебют у 2026 році)
Напевно, у мене найтупіша історія у світі саме усвідомленого прийняття Девіда Бові. Це відбулося через Nirvana і їхню версію “The Man Who Sold the World” – мені дуже подобалась ця пісня. Оригінал, до речі, мені не зайшов і не подобається й досі.
Справжнє дослідження творчості та прийняття Бові як одного з моїх найулюбленіших артистів прийшло набагато пізніше. Коли нам із братом було років по 17–18, я вперше повністю послухав “Ziggy Stardust”, і далі вже пішов по всій дискографії.
Девід Бові передусім був іконою стилю. Не хочу називати його першопрохідцем, але він точно був одним із перших великих артистів так званого маскарадного року – разом із T. Rex і Марком Боланом.
Бові постійно змінювався, але я не люблю коли його називають «хамелеоном». У нього дуже логічна й послідовна карʼєра – від пошуків себе до великих концептуальних робіт, потім до американської попмузики, диско та нових форм. Він дуже добре відчував епоху – і робив це завжди: і в 90-х, і у 2000-х.
Мій улюблений альбом Девіда Бові постійно змінюється. Це то Young Americans, то Heroes, то взагалі Lodger. У якийсь період я вважав, що Hunky Dory – це шедевр. Якщо говорити про пісню, то як збірний образ його творчості – як би це банально не звучало – я б обрав “Life on Mars?” На мою думку, одна з найсильніших пісень у його кар’єрі.
Виступити на Bowie Night – наше особисте бажання. Коли проводили перші концерти, я дуже хотів узяти участь, але нас тоді не брали. Тому зараз це для мене ніби закриття гештальту. Ну й просто класно буде спробувати виконати щось із Бові всім гуртом – мені здається, ми ніколи нічого такого не грали.
Саша Буль (2017 рік)
Девіда Бові відкрив для себе десь у старшій школі чи початку навчання в університеті, коли почав цікавитися рок-н-ролом, блюзом, слухати The Rolling Stones. Парадоксально, але мене зачепило те, як чувак, який, на мою думку, не вміє співати, став настільки великою людиною в музиці.
Sasha Boole на Bowie Night 2017. Оля Закревська
Ми, музиканти, інколи забуваємо, що музика – це велика гра. Це забава, пошук чогось нового, свобода. Натомість ми часто закриваємося в одному стилі – що канонічно, що неканонічно, впадаємо в якийсь дивний снобізм і в результаті перестаємо чути саму музику. Мені рання манера співу Девіда не дуже заходила, а потім він зробив Blackstar – і я від нього просто в захваті.
Bowie Night – це можливість вийти за жанрові межі, і, мені здається, що це якраз те, що сам Бові би підтримав. Як це було в моєму випадку: пісня “Starman” прозвучала так, ніби її можна почути десь у горах Аппалачі.
Брати Борисенки (2026 рік)
З Девідом Бові ми познайомилися, коли свідомо почали цікавитися музикою – десь років у 12. Напевно, не можна сказати, що ми одразу стали його фанами, просто тому, що не могли сповна осягнути цю музику. Глибше вже почали занурюватися, на жаль, після смерті Девіда.
Зачепило те, як людина здатна перевтілюватися: з актора – а він, на секундочку, професійний актор – у дизайнера, із дизайнера – у музиканта.
Коли в 70-х у Британії була епоха хіпі – Бові пропонує альтернативну музику від тієї, що в чартах, на чому виросло покоління панків. Після глем-року – соул, потім краут-рок та інші експерименти. Саме тому залишив після себе спадщину мінімум на 100 років і стає в один ряд з Елвісом Преслі, Майклом Джексоном, Queen і Фредді Мерк’юрі, Емі Вайнгаус.
обкладинка: Оля Закревська
Джерело: Останній Bowie Night: музиканти з лайнапів різних років – про Девіда Бові
