Військовослужбовці США перед військовим парадом з нагоди Дня Великого об’єднання Румунії, Бухарест, 1 грудня 2025 року.
Радикальний peace deal
Світова преса називає згадане скорочення контингенту одним із перших радикальних кроків адміністрації Дональда Трампа з «ребалансування» сил у Європі та переорієнтації на індо-тихоокеанський
напрямок. У Пентагоні, коментуючи рішення, запевняють, що такий крок не означає розриву євроатлантичних зобов’язань, а радше є «позитивною ознакою зростання можливостей Європи».
Румунська влада своєю чергою назвала це рішення очікуваним і запевняє, що надійним щитом у країні залишаються війська НАТО, представлені насамперед французьким контингентом. За словами міністра
оборони Іонуца Муштяну, «тисяча американських солдатів – це цілком достатньо». У Бухаресті також наголошують, що ключові об’єкти, такі як модернізована база «Міхаіл Когелнічану» та база систем ПРО
Aegis Ashore в Девеселу, залишаються під надійним прикриттям союзників. Натомість державний секретар Міноборони
Румунії Сорін Молдован заявив, що такий крок «може бути використаний російською пропагандою» як доказ нібито розколу всередині НАТО. «Я вважаю, що це рішення можна скасувати… і його слід
скасувати», – наголосив Молдован.
Насправді, розмови про можливе скорочення американської присутності в Румунії тривали з початку 2025 року. Такі перестороги озвучували європейські дипломати й американські ЗМІ, і в команді Трампа
натякали: контингент, який США збільшили з 2022 року (після вторгнення Росії в Україну), може бути зменшений удвічі. Як повідомляв телеканал NBC, Пентагон розглядає можливість виведення від 10 до 20
тисяч військових з Європи заради перекидання їх на тихоокеанский театр – з фокусом на Китаї.
Навчання НАТО в Смардані, поблизу Галаца, Румунія, лютий 2025 року.
Часова петля
Скорочення військових сил у Румунії дивним чином збіглося в часі з черговою активізацією закулісних контактів між США та Росією щодо України. Ще в жовтні у світових медіа з’явилися повідомлення
про передачу Москвою Вашингтону неофіційного документа з умовами миру – фактично старих вимог Кремля, включно з контролем над усією територією Донбасу та забороною перебування контингентів членів
НАТО в Україні. Але навіть на думку цілого ряду американських конгресменів, Вашингтон таким чином подає Москві недвозначні сигнали готовності до компромісів.
«Це рішення також надсилає помилковий сигнал Росії саме тоді, коли президент Дональд Трамп застосовує тиск, щоб змусити Путіна сісти за стіл переговорів щодо миру в Україні», – йдеться в заяві голови комітету Сенату США з питань збройних сил Роджера Вікера та голови відповідного комітету Палати
представників Майка Роджерса.
Але питання, яке мимовільно напрошується у актуальному контексті навіть не в тому. Й стосується воно тривожної думки, чи не є часом виведення американської бригади з Румунії частиною якогось
неформального peace deal.
Офіційно Пентагон це заперечує. Але хронологія викликає підозри навіть у союзників. Європейські лідери ще влітку намагалися непублічно застерегти Вашингтон, щоб присутність США у Європі не стала
розмінною монетою в переговорах з Кремлем. Адже Москва неодноразово виставляла ультиматум: мовляв, хочете миру – заберіть війська й гарантії безпеки зі Східної Європи.
Показово, що після перших активних контактів між США та Росією, які відбулися в Ер-Ріяді, Кремль знову порушив питання «відкату» НАТО до рубежів 1997 року, що практиці означає вихід з Альянсу
цілої низки країн Східної, Центральної Європи та Балкан і фактичне перетворення східного флангу на буферну зону. Тож так званий «мирний план», що наробив галасу цими днями на тлі таких ротацій
виглядає як формула завершення війни в Україні в обмін на поступки щодо НАТО.
Делегації США і Росії на переговорах у Саудівській Аравії
Замаскована тривога
Румунія за останні два роки неодноразово відчула війну буквально на своїх кордонах: з 2022 року російські ударні дрони, атакуючи українські придунайські порти, регулярно залітали та падали на румунську територію. Загалом зафіксовано щонайменше два десятки випадків порушення повітряного
простору Румунії безпілотниками та їх уламками. У листопаді 2025-го Росія вперше завдала чергового удару по прикордонній інфраструктурі: російські дрони атакували міжнародний пункт пропуску Орлівка-Ісакча на українсько-румунському кордоні, пошкодивши поромний термінал у
результаті чого була заблокована його робота.
Майже одночасно гібридна атака сталася і на польській території: 16 листопада вибух на залізничній лінії
Варшава–Люблін – ключовому коридорі постачання допомоги Україні – спричинив зупинку руху і був розцінений як «безпрецедентний акт саботажу», як це назвав прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.
Польська влада відкрито звинуватила Москву, назвавши інцидент актом державного тероризму, і в відповідь оголосила про закриття останнього російського консульства в країні.
Одночасно з диверсією в Польщі російська повітряна атака на Західну Україну змусила НАТО продемонструвати готовність: поки поляки піднімали винищувачі через загрозу безпілотників, два німецькі та
два румунські винищувачі піднялися на перехоплення російського дрона, що порушив повітряний простір Румунії.
Зачинене російське консульство в Гданську
Не дивно, що рішення Вашингтона про скорочення контингенту багато хто в Бухаресті та сусідніх столицях розцінив як передчасне й невчасне. Цей крок наразився на гостру критику і у США – причому з
обох партій. Конгресмени, як республіканці, так і демократи звинуватили військове керівництво у діях, що суперечать офіційній стратегії.
Голови профільних комітетів Конгресу (Роджер Вікер у Сенаті та Майк Роджерс у Палаті представників) у згаданій заяві зазначили, що «передчасне виведення американських військ зі східного флангу
НАТО, особливо після порушення російськими дронами румунського повітряного простору, підриває стримування і може спровокувати подальшу російську агресію». Вони також підкреслили: якщо доводиться
запевняти союзників, що це «не зменшує відданості США НАТО» – значить, насправді зменшує.
Ще один конгресмен, демократ Адам Сміт, назвав рішення «категорично хибним сигналом» Путіну і союзникам, що лише підігріває ізоляціоністські настрої в самих США. На його думку, такий крок
«підживлює небезпечну тенденцію самоусунення» Америки від міжнародних справ.
На цьому тлі низка європейських лідерів зробили публічні заяви, які традиційно применшують значення події. Зокрема, й влада Румунії намагається демонструвати впевненість: мовляв, безпека не
постраждає, а партнерство з США залишається міцним.
Генсек НАТО Марк Рютте та президент Румунії Нікушор Дан під час прес конференції після зустрічі в Бухаресті, 5 листопада 2025
року.
Президент Румунії Нікушор Дан, який ще в серпні обіцяв парламенту збільшення американських сил на румунській території (йшлося про поповнення техніки й особового складу на базі «М. Когелнічану»),
тепер назвав цей крок «стратегічною перебудовою, а не відходом». Генсек НАТО Марк Рютте заявив, що невдовзі після новини про скорочення військ відвідав Бухарест, закликав не перебільшувати вплив
рішення і підкреслив тісну координацію всередині Альянсу і наявність достатніх постійних сил НАТО в регіоні.
Фантоми
Ситуація, що склалася, має відчутний історичний резонанс для регіону. Румунія та Молдова вже ставали розмінною монетою в таємних угодах великих держав. Попри те, що в українському суспільстві
найпоширенішою аналогією є Мюнхенська змова 1938 року (компроміс, що проклав шлях до великої війни), для всього регіону кулуарні домовленості також не нові.
Класичний історичний приклад, наслідки якого досі відчутні, це Пакт Молотова-Ріббентропа (1939). У секретному протоколі до пакту Гітлер і Сталін ділили Східну Європу на сфери впливу, й відповідно
до цього поділу територія Румунії – Бессарабія – де-факто відійшла до радянської сфери.
Міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов (праворуч, сидить) підписує Пакт Молотова-Ріббентропа. Третій ліворуч –
генеральний секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін. Москва, 23 серпня 1939 року
За рік СРСР ультимативно анексував Бессарабію, створивши Молдавську РСР, а Румунія втратила частину своїх територій. Молдова опинилася на десятиліття за «залізною завісою», а Румунія – під
радянським впливом. Цей документ досі залишається суперечливим для регіону. Коли Молдова у 1991 році проголошувала незалежність, вона одразу ж засудила Пакт Молотова-Ріббентропа та оголосила
радянську анексію 1940 року юридично нікчемною. Натомість у невизнаному Придністров’ї, яке залишається замороженим військовим активом Росії у регіоні, й досі місцева проросійська пропаганда
зображуючи радянське «приєднання» Бессарабії як нібито визволення від румунської окупації.
Нині Кремль всіляко заперечує на словах значення пакту 1939-го, але на ділі продовжує розглядати сусідні держави крізь призму тих самих «сфер впливу». Й дії чинної адміністрації США такі паралелі
лише підживлюють. Недарма серед вимог РФ до США знову фігурує «повернення НАТО до рубежів 1997 року», тобто неприсутність сил Альянсу на території країн, що колись входили до Варшавського блоку. На
цьому Москва особливо наполягала напередодні повномасштабного вторгнення 2022 року, й про це ж знову заговорила нині, в Ер-Ріяді у 2025-му.
Масштаб проблеми, який сусіди не дооцінюють
Румунія сьогодні опинилася на передньому краї потенційної «сірої зони» безпеки. Це держава НАТО з майже 650-кілометровим кордоном з Україною, на якому все частіше відчуваються наслідки
війни.
Eurofighter Typhoon на військовій авіабазі Міхаїл Когелнічану поблизу міста Констанца, Румунія, 25 листопада 2025 року.
У листопаді російська атака вперше завдала прямого удару по спільному кордону, знищивши інфраструктуру пункту пропуску на українсько-румунському кордоні. Ще складніше становище у сусідній Молдові,
яка не те, що не під «парасолькою «НАТО», а й досі залишається на добрячу половину проросійською з огляду на склад парламенту. На її території в Придністров’ї з 1992 року укорінений російський військовий плацдарм – близько 1 500 військових РФ під виглядом «миротворців», дислокованих всупереч волі
Кишинева, а також численні місцеві збройні формування під фактичним командуванням росіян. Ці сили контролюють величезний склад боєприпасів у Ковбасній і відповідно як підкреслюють чиновники в
своїх заколисливих оцінках, є лише заручниками тамтешнього сепаратистського режиму. Втім хоч чисельно ця група й невелика, її присутність тримає в напрузі і Україну, і Молдову.
В таких умовах зростає не лише роль України, яка нині перетворюється чи не на єдиний реальний військовий потенціал Європи, а й роль Румунії – як фактичного «старшого брата» безпеки для Молдови.
Бухарест уже тісно координує з Кишиневом заходи захисту на випадок можливих загроз. Один із красномовних прикладів – зміна румунського законодавства у сфері оборони. Тепер воно дозволяє застосовувати збройні сили Румунії за межами країни для захисту громадян Румунії. Це прямий сигнал про готовність
захищати жителів Молдови, значна частина яких є румунськими громадянами (понад 1 мільйон молдаван отримали румунські паспорти з 1991 року.
У підсумку, скорочення американського контингенту в Румунії – тривожний, якщо не сигнал, то принаймні симптом геополітичного торгу, за лаштунками дипломатичного пінг понгу. Офіційно Вашингтон
запевняє, що «не зменшує відданість НАТО», але Москва однозначно трактує подію як «послаблення рішучості США» та початок їхнього відходу з Європи. Отже, східний фланг НАТО вчергове опиняється перед
складним випробуванням, яке втім ще можна використати, як вікно можливостей.
Джерело: По слідах Молотова і Ріббентропа. Про що свідчить виведення військових США з Румунії
