Патріотизм має бути економічно вигідним: офіцер ЗСУ доповнив рецепт перемоги від Черчилля

Прочитаєте за: 8 хв. 15 Жовтня 2025, 6:30

Колаж Сергія Поліщука / АрміяInform
Колаж Сергія Поліщука / АрміяInform

Свій позивний «Схід» Анатолій отримав дуже просто — під час служби в Збройних Силах у 2015‒2022 роках він украй рідко мав змогу потрапити додому.


Тож так і повелося, що «Схід» увесь час на сході.

Надовго потрапити додому вдалося лише після важкого поранення, після якого майор-зв’язківець продовжив службу на посаді начальника зв’язку Дніпропетровського обласного ТЦК та СП.

Про свій бойовий шлях, рішення продовжити службу попри втрату ока та рецепт перемоги від Вінстона Черчилля Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня майор Анатолій на псевдо «Схід» розповів АрміяInform.

Офіцером став у 93-й бригаді «Холодний Яр»

Вперше до Збройних Сил Анатолій прийшов після закінчення Дніпропетровського радіоприладобудівного коледжу в далекому 2012 році, коли майбутній напад російської федерації на Україну видавався більшості українців чимось абсолютно неймовірним.

Коли ж через рік повернувся до цивільного життя, така небезпека вже з’явилась — наприкінці листопада — у грудні 2013 року на мирному Майдані в Києві цілком серйозно звучали питання про те, чи може росія напасти на Україну.

— У 2012 році пішов служити на строкову службу, у 2013 році був демобілізований. Коли повернувся додому, вже були зачатки в Україні певних питань з приводу того, що може початися війна з росією. У 2014 році вона почалась, — коротко розповідає Анатолій.

Тож вже 2014 року чоловік пішов до військкомату з наміром боронити Батьківщину. Тоді йому відмовили — під час строкової служби Анатолій був старшим оператором зенітної самохідної установки 2С6 «Тунгуска» і потреби в його спеціальності не було.

— Але вже на початку 2015 року мені зателефонували з військкомату і призвали на службу. Після місяця навчань на полігоні направили до 93-ї окремої механізованої бригади. Відтоді з 2015 по 2023 роки я служив у славетній бригаді «Холодний Яр», — офіцер не приховує, що пишається службою в рідній бригаді.

Службу майбутній майор починав солдатом, однак у 2015‒2017 роках заочно відучився в Державному університеті телекомунікацій, який закінчив з відзнакою. Це дозволило здобути первинне офіцерське звання.

— Командир дивізіону запропонував мені стати офіцером на посаді командиру взводу управління, начальника зв’язку протитанкового артилерійського дивізіону. В 2017 році пройшов тримісячні офіцерські курси і повернувся в частину з первинним офіцерським званням, — розповідає майор.

До 2019 року Анатолій служив в артдивізіоні 93-ї окремої механізованої бригади, був командиром взводу управління, начальником зв’язку. Потім був призначений на посаду начальника зв’язку артилерії.

— Були і на Луганському напрямку, і на Донецькому. Моїм завданням було забезпечувати безперебійний зв’язок для підрозділів артилерії, взаємодію артилеристів з піхотою. Цей досвід дуже знадобився під час початку широкомасштабного вторгнення — практика АТО / ООС дуже допомагала, — наголошує військовий.

Зв’язок на початку широкомасштабки вдосконалювався щотижня

— За добу до початку «широкомасштабки» нас відправили в Сумську область. На момент початку вторгнення частково бригада була вже на позиціях і вже безпосередньо з самого ранку вела бойові дії.

З самого початку повномасштабного вторгнення стало різко питання з приводу того, що засобів зв’язку не вистачає для того, щоб забезпечити на велику дальність радіозв’язок. Потрібні були засоби, і ми дуже швидко нарощували свою потужність, будь-якими шляхами викручувалися для того, щоб радіозв’язок був, — розповідає Анатолій.

Поступово від рацій Motorola, поширених за часів АТО/ООС намагалися перейти до більш професійних військових рацій Harris, однак їх критично бракувало. А поряд зі звичними терміналами Tooway для забезпечення Інтернет-зв’язку з’явився Starlink.

Якщо пригадати хронологію, то зв’язок на початку широкомасштабного вторгнення розвивався і вдосконалювався щопівмісяця і навіть щотижня. Це стало одним із вирішальних факторів, що дозволили вибити окупантів з півночі нашої держави.

— «Харрісів», коли вони почали з’являтися, було небагато і закрити ними всі потреби ми не могли. А «Тувеї», коли противник перейшов кордон, взагалі перестали працювати. Ситуація зі зв’язком була критичною.

Поява «Старлінка» у березні 2022 року — це був просто порятунок і «вибух мозку», бо система сама все налаштовувала, підключалась — і головне розмістити термінал так, щоб ворог не виявив і не уразив, — пригадує офіцер.

Хто постачає «повітря» на війні, або Чому зв’язківці не люблять, коли про них згадують

Хто постачає «повітря» на війні, або Чому зв’язківці не люблять, коли про них згадують

Вже тоді, у березні‒квітні 2022 року Анатолій брав участь у налагодженні онлайн-трансляцій відео з БПЛА літакового типу «Фурія» та згодом «Лелека-100» на основному командному пункті бригади.

— Все робили для того, щоб обстановку на землі з повітря було видно не тільки оператору, а й артилерії, і в командному бункері. Я безпосередньо працював на командному пункті 93-ї бригади.

Інтенсивність бойової роботи була дуже і дуже великою. Доводилось постійно їздити по всіх напрямках, вирішувати багато питань, як розгорнути і налагодити зв’язок. 93-я бригада одразу йшла у бій, частково навіть, наскільки я пам’ятаю, прямо з ешелонів.

Ніхто не ставив ніяких питань, всі виконували завдання, бо розуміли, що почалось широкомасштабне вторгнення. І всі розуміли, що треба робити — захищати Україну.

За допомогою піхоти, артилерії, розвідки, зв’язку — завдяки професіоналізму наших військовослужбовців нам вдалося відкинути противника від Охтирки і Тростянця і відбити його аж до кордонів, — розповідає військовий.

Досвід зв’язківця став у нагоді в бригаді «Магура»

Як зв’язківець Анатолій увесь цей час був у самісінькому вирі подій, роблячи все необхідне для того, щоб кожен військовослужбовець мав зв’язок зі своїм командиром, щоб кожен воїн міг своєчасно отримати команду і завдання.

— На той час я в першу чергу працював з артилеристами. Ми одразу бачили повітряну обстановку, і була змога коригувати вогонь з повітря. Вже у березні‒квітні 2022 року ми могли робити це в режимі реального часу.

Після визволення півночі України нас без передишки, без перекуру перекинули на Ізюмський напрямок. Там ми з квітня були близько чотирьох місяців, після чого нас перекинули на Бахмутський напрямок, де ми були до кінця грудня 2022 року, — пригадує військовий.

В цей час Анатолій отримав пропозицію перевестися до 47-ї окремої механізованої бригади «Магура», де його досвіду потребували для налагодження зв’язку у нещодавно масштабованому до рівня бригади військовому організмі.

— На початку 2023 року я вже був в лавах «Магури». Було цікаво розвивати щось з нуля від самого початку, вносити свої думки для того, щоб покращити зв’язок, покращити ведення бойових дій і постаратися зі свого боку зменшити втрати.

Якісь цікаві наші впровадження було здійснено, це досі працює в сфері зв’язку в цій військовій частині. Туди я прийшов на посаду помічника і допомагав все організовувати зі своїм новим начальником, — розповідає військовий.

Йшлося, зокрема, про інтеграцію різних засобів зв’язку до бойової системи управління тактичної ланки «Кропива», щоб можна було в режимі реального часу відстежувати розташування бойових машин.

З весни 2023 року бригада «Магура» вела бойові дії на Запорізькому напрямку, тож саме там Анатолій з побратимами налагоджував та підтримував зв’язок.

— Радіозв’язок у нас вийшло розгорнути, я вважаю, на всі 100%. Причому під час бойових дій на півдні ми зробили це прямо під носом у противника — перший ретранслятор стояв за 3 км від лінії бойового зіткнення і забезпечував покриття у радіусі до 40 км.

Ми як зв’язківці переймалися не тільки за зв’язок, а взагалі майже за все. Ми переймалися за інженерну техніку, і щоб там був внутрішній зв’язок, хоча це зовсім інша служба забезпечення.

Ми переймалися за те, щоб у всієї піхоти були додаткові дублюючі засоби зв’язку. Забезпечували засобами, щоб у них була всюди встановлена «Кропива». Ми переймалися максимально за все, що тільки могли. І забезпечували, і надавали допомогу всім, чим тільки могли, — розповідає офіцер.

Попри втрату ока понад рік передавав досвід у бригаді

Під час бойових дій на півдні влітку 2023 року Анатолій зазнав важкого поранення внаслідок вибуху протитанкової міни під колесом автомобіля.

— Ми їхали на виконання бойового завдання — організовувати зв’язок підрозділів РЕБ, щоб вони вчасно могли застосовувати свої засоби. Водій вчасно не помітив протитанкові міни, розкладені на дорозі.

Я крикнув «Міна!» і смикнув ручку дверей. Після цього, судячи з усього, мене вибуховою хвилею викинуло з машини на кільканадцять метрів. Від машини місця живого не лишилося. Загинув побратим — помічник начальника зв’язку Владислав Биканов.

Мені дуже пощастило, що поряд в посадці були наші хлопці. Вони вибігли і почали надавати першу медичну допомогу, викликали медиків, які доволі швидко приїхали і доставили мене до стабпункту, а далі у Запорізьку поліклініку, — розповідає Анатолій.

Найбільш відчутним наслідком вибуху стала втрата ока, врятувати яке було абсолютно неможливо. Попри це лікарі доклали всіх зусиль, щоб допомогти військовослужбовцю зберегти та по можливості відновити здоров’я.

— У Запоріжжі мене оперували 6 годин. Оперували дуже класно, дуже круто — зібрали філігранно. Потім в Інституті очних хвороб імені В. П. Філатова в Одесі дуже професійно все зробили і після лікування та реабілітації я повернувся до частини, — розповідає офіцер.

Попри те, що повноцінно виконувати обов’язки після важкого поранення Анатолій вже не міг, він відчував відповідальність перед побратимами і робив усе можливе, щоб передати свій досвід і знання налагоджених процесів наступникам.

В цей час він встиг взяти участь в обороні Авдіївки, однак поступово з огляду на стан здоров’я зосереджувався здебільшого на тиловій роботі та питаннях забезпечення бригади необхідними засобами зв’язку.

Зрештою влітку 2024 року Анатолій звільнився з лав Збройних Сил за станом здоров’я згідно висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби. Повернувшись у рідний Дніпро чоловік вирішив присвятити життя родині, в якій ростуть дві доньки.

Про «безкоштовний патріотизм» і рецепт перемоги від Вінстона Черчилля

Невдовзі після повернення до Дніпра офіцеру запропонували посаду в Дніпропетровському обласному ТЦК та СП, де саме була вакансія для зв’язківця з відповідним званням і досвідом.

— Прийшов сюди, тому що запросили. Я місцевий і мені це нескладно — я сюди більше як на звичайну роботу ходжу. Мої обов’язки — забезпечення зв’язку між Дніпропетровським обласним та районними ТЦК та СП, контроль кібербезпеки в підпорядкованих РТЦК та інших структурах, — пояснює військовий.

Роботи, розповідає офіцер, чимало, однак тішить, що є змога працювати за фахом і реалізовувати професійні знання. Тим більше, що служачи в ТЦК та СП, він продовжує робити внесок в захист українського народу та оборону держави Україна.

На питання про те, чому в соцмережах поширилось негативне ставлення до ТЦК та СП як структури, відповідальної за мобілізацію громадян України на захист власної держави, офіцер відповідає:

— Звісно, люди бояться загинути на війні — всім страшно. Але головна першопричина в тому, українці дозволили цьому «русскому міру» надто довго бути присутнім на нашій землі. Ми не зробили достатньо для того, щоб викоренити його в повному обсязі навіть після 2014 року.

Я зараз читаю біографію Вінстона Черчилля, який під час Другої світової війни зміг донести суспільству Великої Британії дуже важливу думку про те, що воно загине, якщо не згуртується для боротьби проти спільного ворога.

Він не обіцяв британцям нічого, крім важкої праці, поту, крові і сліз — і це спрацювало. Бо британці усвідомили, що в іншому випадку на них не чекає нічого, окрім загибелі.

Капітан Олександр Лапа з ТЦК та СП: втративши ногу, військовий став опорою для сімей зниклих безвісти

Капітан Олександр Лапа з ТЦК та СП: втративши ногу, військовий став опорою для сімей зниклих безвісти

Однак необхідно також зацікавлювати та заохочувати людей, щоб у нас була більш професійна контрактна армія. Я вважаю, що патріотизм має бути економічно вигідним і в тому числі гідно оплачуватись.

Патріотизм не повинен бути безкоштовним, тому що всі військовослужбовці мають сім’ї, які необхідно підтримувати, забезпечувати. На чистому патріотизмі ні сім’ю не забезпечиш, ні повоюєш, ні державу не захистиш.


Джерело публікації: Патріотизм має бути економічно вигідним: офіцер ЗСУ доповнив рецепт перемоги від Черчилля

Схоже