Історія жанру
Українське музичне бароко представлене багатоголосним співом, відомим під назвою «партесний». Він існував протягом ХVІІ – першої половини ХVІІІ століть і об’єднував українців, що мешкали на території Київської митрополії у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій, а також у козацькій державі Військо Запорізьке, яка внаслідок політичних подій стала частиною Великого князівства Московського (від 1721 року — Російської імперії).
Український партесний спів був безпосередньо пов’язаний з церковноспівацькою традицією православного й унійного богослужіння, представляв писемну культуру і вимагав від хористів спеціальної професійної підготовки і тривалого навчання. Він виник у Львові в середовищі Святоуспенського православного братства і був відомий вже в кінці ХVІ століття. Швидко поширився православними братствами, які утворювалися у великих містах Київської митрополії. Поступово дійшов до східних околиць об’єднаної Польсько-Литовської держави (міста Київ і Луцьк), де почався його активний розвиток.
Львів, Успенська церква
Партесний спів — це багатоголосся гармонічного типу з опорою на лінеарний тип голосоведення та тризвукову вертикаль. Велике значення мають засоби поліфонії, які сприяють появі принципу повторності слів, розвитку й розширенню музичної композиції. В основі багатоголосної вертикалі — виконавські можливості мішаного хору, що складається з різнотембрових співацьких партій (дискант — альт — тенор — бас) й охоплює весь звуковий діапазон. Часто хор подвоювали або потроювали, і це призводило до утворення надзвичайно популярних у партесну добу 8- і 12-голосних складів і формування ефектної практики, коли хори співали почергово.
Що таке партесний концерт
У середині ХVІІ століття в партесному багатоголоссі, яке до того часу розвивалося в доконцертних формах, формуються ознаки концертності. Виникає партесний концерт — великий одночастинний твір. Його форма побудована за принципом ампліфікації, тобто внутрішнього розширення музичної композиції, у тому числі за допомогою поліфонічних засобів. Музична тканина організована за типовим для мистецтва доби бароко принципом контрасту, що охоплює всі рівні музичного цілого: темп, фактуру, динаміку, метроритм та ін. Винятковою ознакою партесних концертів була надзвичайна технічна розвиненість співацьких партій, унаслідок чого концерти були настільки складними для виконання. Свій перший яскравий прояв жанр партесного концерту здобув у творчості видатного українського композитора другої половини ХVІІ століття, випускника Віленської єзуїтської академії Миколи Дилецького.
Крім нечисленних авторських зразків концертного жанру сучасників і послідовників Дилецького, збереглися сотні анонімних партесних концертів, авторів яких установити неможливо. Однак за якістю вони не поступаються авторським концертним творам, а в деяких випадках навіть перевершують їх.
Партесних творів не публікували; їх копіювали вручну у великі рукописні збірки, розписували за партіями в окремі книги зі шкіряними оправами — так звані поголосники. Сукупність поголосників утворювала комплект, куди могли входити по кілька десятків творів.
Комплект поголосників
Утрачена і відновлена спадщина
З часом окремі книги губились. Для сучасного виконання партесного твору потрібно відновити хорову партитуру з партій, наявних у поголосниках. Якщо деякі загубили, втрачені партії доводиться реконструювати або шукати в інших рукописних збірках. Такі збірки знаходяться в Україні та за її межами. Велику кількість матеріалів українського походження свого часу вивезли в Російську імперію.
Щоб відновити хорові партитури, потрібні спеціальні навички читання київської квадратної нотації, якою фіксували партеси, і співацьких ключів, призначених для фіксації вокального матеріалу. За ними можна визначати партію, якщо вона не позначена в рукописі.
Аркуш партесного рукопису
Партесні концерти Миколи Дилецького, Германа Левицького й анонімних авторів, а також «Херувимську» зі Служби Божої Симеона Пекалицького виконає хор «Гомін» під орудою Вадима Яценка на концерті у Львівському органному залі. Це твори на 4, 8 і 12 голосів. На початку виконають кант Димитрія Туптала «Мати милосердна». Кант — це духовна пісня, розспівана у триголосній фактурі; така фактура увійшла в багатохорний партесний концерт і стала основою численних ансамблевих побудов, які контрастували багатоголосному хоровому тутті.
Партесна творчість відображає тенденції високого бароко, тому виконання концертної програми українських барокових партесів є мистецтвом, розрахованим на обізнану публіку, а також на любителів музики, які прагнуть відкрити для себе велич цього унікального явища в історії хорового виконавства.
***
Проєкт «Території культури» виходить у партнерстві з компанією «Перша приватна броварня» і присвячений дослідженню історії та трансформації української культурної ідентичності.
Джерело: Перлини українського бароко: концерт «Партеси» хору «Гомін»
