Харківський театр «Нафта» існує з 2018 року. Його заснували Ніна Хижна, Артем Вусик та Тетяна Голубова.
«Ми прагнемо до горизонтальної структури без диктатури, але з чіткими цінностями. Створюємо соціально відповідальне мистецтво, зберігаючи баланс між свободою та дисципліною. Після повномасштабного вторгнення частина нашої команди пішла до війська, ми стали серйозніші, але й досі використовуємо іронію та гумор як зброю, що допомагає витримувати реальність», — розповідає режисерка, акторка та співзасновниця театру Ніна Хижна.
співзасновниця театру “Нафта”, режисерка та виконавиця головної ролі у моновиставі “Someone Like Me”
Протягом років театр змінювався, шукав нові теми, експериментував із формами. Та повномашстабне вторгнення кардинально змінило все. З його початком частина команди заснували волонтерський штаб Культурний ШОК (Штаб Олега Каданова). Також актори “Нафти” Ярослав Подшивалов, Олег Каданов, Дмитро Третяк та акторка Тетяна Тумасянц приєдналися до війська.
“Тож звісно ми змінилися, подорослішали, наші вистави стали серйозніше та сумніше, але попри все ми активно використовуємо іронію та гумор в нашій роботі. Це наш важливий інструмент та зброя, що допомагає нам витримувати цю реальність”, — продовжує Ніна.
Edinburgh Festival Fringe (від on the fringe — «на периферії, поза межами офіційного») — це відкритий фестиваль виконавських мистецтв, який вперше виник у 1947 році. Його головна ідея була стати «альтернативою» офіційній програмі Edinburgh International Festival: тоді 8 театральних колективів приїхали без запрошення й просто показували вистави на околицях («fringe»).
Edinburgh Festival Fringe 2025
Сьогодні Fringe — найбільший мистецький фестиваль світу: понад 3000–4000 шоу щороку відбуваються в серпні, від театрів і стендапу до contemporary dance, цирку, перформансу й музики. Головним принципом програми лишається відкритість. Участь може взяти будь-який учасник — для цього немає спеціальної відбіркової комісії. Єдина умова: зареєструвати свій показ у програмі та знайти майданчик. Участь в Edinburgh Festival Fringe театру “Нафта” запропонувала Ірина Нірша, керівниця напрямку “Перформативне мистецтво” в Українському Інституті.
“Паралельно під час фестивалю співіснують офіційна програма та програма Fringe, яка є більш вільною та яскравою. Все, що можна собі уявити там можливо знайти – від експериментального дарк кабаре, сімейних циркових вистав, комедії, стенд-апу, перформансу, драг-шоу, танцювальних вистав до масштабних постановок драматичного театру на великій сцені. В один день я подивилась танцювальний колектив з Нової Зеландії, кабаре з Німеччини, мюзикл з Лондона та Бразильську психологічну драму. Таке різноманіття дійсно вражає”,– ділиться враженням Ірина Нірша.
Моновистава “Someone Like Me” створювалася на основі реальних історій українців від 9 до 91 року, які розповідали про свій досвід проживання війни. Зокрема, режисерку цікавив тілесний досвід, які відчуття закарбувалися в тілі, як за допомогою платики можна передати переживання таких катастрофічних подій як повномасштабне вторгнення в Україну.
моновистава “Someone Like Me”
«Процесу створення вистави передував дослідницький етап, — пояснює Хижна. — Ми з драматургинею Любою Ільницькою вивчали тему тілесності у війні. Проводили інтерв’ю з військовими, цивільними, дітьми, навіть моєю 91-річною бабусею. Всі історії, попри різницю досвідів та фізичних переживань, об‘єднані тим, що всі ми є свідками та інсайдерами однієї війни, однієї спільної трагедії та спільних масових катастрофічних подій, через які ми проходимо як єдине суспільство. Ми всі чули вибухи, наші тіла здригалися від розвиру снарядів та пропускали через себе вибухові хвилі, ми всі знаємо, як це вслухатися в звуки, не спати вночі від звуків шахедів, як це ховатися в коридорі, тілом відчувати, з якого боку від тебе Росія, бо там – небезпека, звідти на тебе летять ракети. Нас об‘єднує спільне тілесне проживання війни, яка стала частиною наших тіл, нашого колективного тіла. Тому ми вигадали фікційну безтілесну істоту, яка мандрує тілами українців та українок, збираючи їх досвіди в спільне мереживо єдиної Історії”,–каже Ніна Хижна.
Програма Fringe на Единбурзькому фестивалі – це величезна різноманітність жанрів, форм та виступів, тож завоювати увагу глядача стає складною мистецькою задачею.
“Тут шалена конкуренція і авдиторія нарощується поступово. Для нас було цінним чути відгуки після вистав та читати ревʼю, які лишали глядачі та глядачки, бо вони були чуттєвими та давали відчуття, що ми не самотні і що нас бачать в світі. Вони багато казали саме про те, що це є досвід, який не можуть передати новини та інші типи медіа. Що це привідкриває для них саме чуттєву та тілесну складові реальності, в якій ми живемо. Також відмічали естетику та художню форму вистави, що здається їх дивувала з огляду на реальність, в якій вона була створена”,— продовжує режисерка.
На також вона відмічає велику втому від теми війни в європейської аудиторії, що приводить митців з України до постійного пошуку нових форм та мова вираження. Тому, за її словами, коли вона бачила серед глядачів, представників різних країн і культур, яким зрозуміла та близька на рівні емпатії художня мова українського колективу, то це її особливо надихало і зворушувало. Але попри цю втому Ніна Хижна наголошує, наскільки важливо українським митцям займати свою нішу на міжнародних майданчиках та свідчити про свій досвід війни, попри все.
“Нам, українцям і українкам, дуже важливо брати слово і забивати за собою це місце в міжнародних творчих спільнотах. Називати речі своїми іменами, свідчити про злочини Росії, ділитися досвідами, розповідати про нашу культуру, знайомити з нею світ. Бо український театр досі не є достатньо представленим в світі. Бо якщо ми не зробимо цього, за нас це зроблять інші і вони опишуть цю війну і закарбують її в історії. І вони вже це роблять. Особливо небезпечно коли це роблять росіяни, представляючи свої вистави, скажімо, про любов між українцями і росіянами на крупних міжнародних майданчиках. І так, звісно ж це контакти, знайомства і видимість. Це про нашу культурну та політичну присутність”.
Українські теми на цьогорічному Edinburgh Festival Fringe були відчутні й в інших проєктах: приміром, у виставі “Refuse”, написаній британською драматургинею, зрежисованій українкою та зіграній україно-британським кастом.
“Refuse” — це нова драма, написана Люсі МакІлгорм (Lucy McIlgorm) і представлена компанією Just Bcoz Productions. Вона розповідає про Макса, збирача сміття в українському містечку, чия робота — невід’ємна частина життя громади, особливо напередодні російського вторгнення. Назва має двозначне значення: від слова «відходи» (refuse) і «відмовлятися» (to refuse) — піднімаючи питання, хто і що вважається «викидами», а також що означає протистояти. Цей твір малого формату був високо оцінений — його коротко згадали серед кращих на BBC Radio 4, а також у Bloomsbury Publishing.
“Ця вистава легка та глибока, вона створює живі та зрозумілі портрети українців, водночас дозволяє глядачам відчути наш досвід як такий, що може легко трапитись із ними. Василь Сидорко, який грає головного персонажа, чудово існує на сцені, навіть іноді імпровізує, при цьому годину граючи англійською”, — розповідає представниця Українського Інституту.
Також на великій сцені на 1200 глядачів виступав хор українських дітей біженців, які переїхали в Единбург після повномасштабного вторгнення, їх проект називався “Life in the suitcase”. Паралельно із Единбурзьким фестивалем на великому стадіоні відбувався фестиваль Military Tattoo, де Україну представляв оркестр Військо-морських сил, що загалом посилювало увагу до України в місті.
“Багато шотландців виражали мені підтримку України та щиру зацікавленість нашою сценою, українські прапори майорять по всьому місту, біля будівлі Парламенту — ти дійсно відчуваєш тут солідарність”, — підсумовує Ірина Нірша.
