Насправді Кубу звати Юля Сідорова, а Аляску — Олександра Лисицька. А те, що фільм вийшов напередодні зустрічі Трампа й Путіна на Алясці — чистий збіг, одна з тих химерій, яких надто багато тепер у нашому житті.
Перше, що героїні кажуть перед камерою — це прощальні слова на випадок, якщо дівчат «заї*ошать»:
— Я вас всіх люблю.
— Я вас всіх, сука, ненавиджу.
— Все буде Україна, бл*дь.
— Не будьте п*дарасами.
Вибух. Але обидві живі.
За словом у кишеню вони не лізуть. Бо робота така. Бо стикаються з кровʼю, стражданнями і смертями щодня. Єгор Трояновський показує небезпечні будні Юлі й Олександри в максимальному наближенні, в репортажному режимі, монтуючи професійні зйомки, відео з натільних камер і з телефонів. Обстріли, вибухи, машина, що скаче на вирвах, закривавлений боєць, якого треба врятувати наввипередки з часом. Когось вдається витягти. Когось ні. Олександра сама отримує важке поранення (момент атаки потрапляє в обʼєктив). Але, попри все, вони продовжують виконувати свою найкращу у світі роботу. Сміючись і видаючи шибеницькі жартики на кшталт «Повертайся не по шматках. Вечірка чекає».
Юлія Сідорова
У Єгора Трояновського, що нині сам є військовослужбовцем Сил спеціальних операцій ЗСУ, зйомки третього повного метра — копродукції України, Франції та Бельгії — зайняли майже два роки. Режисер вправно вибудовує оповідь і збалансовує драматичні і світлі моменти. Якщо перша половина картини тримається на спільній енергії двох відчайдушних характерів, на побратимах героїнь, на постійному виклику, що всі вони кидають смерті, то подальші сцени все більш меланхолічні: коротка зустріч Куби з мамою за кордоном, поранення і загибель близьких людей. Майстерний монтаж і чудовий саундтрек (з «Троєщиною» Жадана як музичною післямовою) насичують емоційну палітру. Зосередившись на двох героїнях і їхньому найближчому оточенні, Трояновський делікатно й точно показав самопожертву і вдачу наших захисниць і захисників. Людей, які неймовірною ціною будують новий український світ тут і зараз.
Світова прем’єра «Куби і Аляски» відбулася на фестивалі документалістики Sheffield DocFest у Великій Британії. Також фільм отримав дві нагороди в конкурсі «Тиждень режисерів» Брюссельського кінофестивалю: приз журі та приз глядацьких симпатій.
Подивитися «Кубу і Аляску» можна буде у 124 кінотеатрах по всій Україні.
Розповідає Єгор Трояновський:
— У 2022 році в нас було угруповання в Києві, яке щось фільмувало, ми шукали історії. Я подорожував по Україні, працював як журналіст, робив інші проєкти. Ми знімали у волонтерському центрі «Ветеранка», де працює Куба. Згодом вона знову пішла на війну, потім з’явилася Аляска. Тоді й виник задум фільму, і під кінець року ми вирішили розвивати його. Знайшли французького копродюсера. Нас відібрав телеканал Arte в програму Generation Ukraine — це безпрецедентна підтримка українських фільмів, фінансування з нуля. Раніше такого ніколи не було. Далі вже пішло виробництво кіно.
Якщо говорити про первісний задум, то він не змінився. План був зробити історію про друзів на війні. Хіба що ми не розраховували, що такі трагічні обставини будуть у дівчат, коли починали, але фільм вийшов.
режисер Єгор Трояновський
Світова прем’єра була в Шеффілді, у Великобританії — кілька показів, повні зали. Потім кінофестивалі в Мюнхені і Брюсселі, двотижневий прокат у Бельгії. Багато рецензій у фламандській пресі, досить позитивних. На сеанси приходили, звичайно, і українці, але більшість глядачів — бельгійці. Для них стало несподіванкою, що героїні прямо тут, у залі. Було багато розмов. Я думаю, європейцям не треба особливо розуміти деталі — вони знають, що в нас війна і що тут теж люди, а фільм якраз про людське, він не сконцентрований на подіях. Мені здається, це найцінніше.
Кадр з фільму «Куба і Аляска»
Джерело: Новий Світ: «Куба і Аляска»
