Я вийшов перевірити, але раптом вони «зірвалися» на інший терміновий виклик у Дарницькому районі. «Коли повернетеся?» – питаю. «Не переживайте, завтра», – відповіли. І справді, завершили все за день-два.
До монтажу майстри тримали рейку й питали: «Який нахил робити?», я сказав – за нормами. Але якщо буквально дотримуватися ДБН, довелося б тягнути пандус аж до Бессарабки.
Після встановлення подзвонили: «Приїжджайте, тестуйте». Я спустився – все нормально. Наступного дня ЖЕК пофарбував конструкцію. Перед зимою я знову подзвонив, щоб підфарбували, бо фарба почала облазити, і я боявся, що метал проржавіє.
Уперше я скористався пандусом на День Незалежності. Збіг?
«Заруба» із сусідами
Сусіди мене знають, але серед 25 адекватних завжди знайдеться кілька «унікумів». Почалося з бабусь: «Навіщо це? Тут же квіточки». На місці майбутнього пандуса був невеликий схил із непримітною клумбою, але для бабусь 80+ – це святе. Кажу: «А як мені пересуватися?» Відповідають: «Та є ж рейки». Пропоную: «Сідайте у крісло, прокотіться – тоді поговоримо».
Ми ще радилися з бригадою, як краще зробити, але зрештою я сказав: «Заливайте бетоном». Крім бабусь, були й інші, хто бурчав, що пандус заважатиме проходу.
Та більшість мешканців підтримали. Дехто просто не розумів, навіщо. Ладно, якби я на ногах стояв і вимагав пандус, щоб картоплю заносити. А я ж на кріслі колісному. Пояснював: «Я не один. Є ще мами з колясками, літні люди з «кравчучками»».
Джерело: «П'ять листів і півтора року». Як я домігся пандуса у своєму будинку
