Умовно, якщо в музеї ремонт, і картину в тій самій кімнаті перевісили з однієї стіни на іншу, я маю зробити про це запис у картці. Коли в тебе десять картин, то ще можна запам’ятати, де яка. А в мене 1871 картина, і не в одній кімнаті, а на різних поверхах. До того ж із кожним роком кількість зростає. Тож потрібно все фіксувати.
У мене часто запитують, де розташовані фонди. Щоб до них був доступ у зберігача, фонди зазвичай складають єдине ціле з музейною установою чи філією. Який вигляд мають фонди і як там розміщені твори, можна побачити в деяких фільмах про відомі музеї, аукціонні будинки, колекціонерів. Зазвичай твори зберігають на спеціальних щитах, і таких щитів дуже багато.
Загальний доступ до фондів закритий, туди можна потрапити лише за офіційним листом. Наприклад, до нас можуть звертатися студенти, яких зацікавили певні картини з наших фондів і які хотіли би їх оглянути, щоб написати дипломну роботу.
«Ти зберігаєш не приватну власність, а культурне надбання країни та світу»
Ти сидиш за столом у кабінеті, а навколо тебе десятки картин-шедеврів відомих митців. Ти маєш можливість працювати тет-а-тет із кожним твором, довкола не снують відвідувачі. Для мене це розкіш. Іноді, коли я працюю, у мене складається враження, що це не просто картини: портретовані дивляться на тебе, відчувається присутність, енергетика автора. Звісно, твір мистецтва – це не жива людина, але ніби одухотворений предмет, відбиток таланту та характеру людини.
Уявімо, що це твір невідомого художника, де зображена невідома модель. Нам треба зрозуміти, у який період часу створена ця робота, хто міг би її написати та представником якого художнього напряму він був. Звісно, для цього треба мати натреноване око, розуміти стильові характеристики того чи іншого періоду. Спочатку ми вивчаємо композицію, колорит, техніку виконання, можливо, особливості мазків пензля. Дивимося по кутках, чи є підпис або дата. Коли закінчили з лицевою стороною, досліджуємо підрамок і раму – рідна ця рама чи ні? На деяких роботах на звороті також може бути підпис. Далі треба підняти інвентарну картку картини, це теж може дати якусь зачіпку. Іноді така робота справді схожа на художній детектив.
Зберігач має вчасно помітити деформацію полотна чи осипання фарбового шару. Якщо він цього не зробить, то твір псується, і це вже професійна недбалість – ти ж зберігаєш не приватну власність, а культурне надбання країни та світу. Тож час від часу варто робити реставраційні огляди разом із художником-реставратором, а раз на п’ять років збирають комісію, щоб перевірити роботу зберігачів.
Для огляду чи переміщення творів необхідно надягати рукавички. Але це не лише про шанобливе спілкування з творами і їхніми авторами: треба бути готовим і до того, що рукавички потрібні й для прибирання. Якщо ми відповідаємо за зберігання колекції у відповідних умовах, то іноді треба самим прибрати пил із рами або зробити вологе прибирання. Раніше це могли робити прибиральники музею, але в умовах воєнного часу доводиться й науковим працівникам.
«Документи ти формуєш для нащадків»
Зберігачі також займаються обігом документів, тобто фіксують абсолютно все, що відбувається з творами в музеї, такий собі аналог Flight Radar 24.Наприклад, якщо для тимчасової виставки в музеї взяли картину в художника чи приватної галереї. Також ми оформлюємо дарування – твори дарують митці, їхні родичі чи колекціонери. Збираються фондово-закупівельні комісії, складаються протоколи.
Звучить доволі нудно, і фондова робота справді не любить помилок. Бо всі документи, які ти формуєш – це не лише для тебе сьогодні, але й для науковців-нащадків. Загалом найголовніше для зберігача – це відповідальність, уважність і чесність. Ми з колегами часто жартуємо, що зберігачів можна не боятися брати на високі державні посади: у нас моральні якості сформувалися так, що ми не чіпаємо твори, які можуть коштувати мільйони доларів.
Ми повинні зробити все можливе, щоб наші діти, онуки та правнуки насолоджувалися цими творами мистецтва. Історію кілька разів переписуватимуть, з’являтимуться нові факти, але якщо твори певного митця перебувають у музеї, значить, його талант цього гідний.
Під час російсько-української війни я неодноразово згадувала подвиги, які здійснювали музейні працівники Полтавського художнього музею імені Миколи Ярошенка у вирі подій Другої світової війни. Одна науковиця розповідала на екскурсії, що вони просто кидалися у вогонь музею, що палає, не думаючи про власне життя, щоб урятувати бодай 10 чи 15 робіт, які ми могли би побачити сьогодні.
Узагалі працювати в музеї, особливо у фондах – це як працювати в Японії. Дуже часто, якщо людина влаштовується в компанію, то віддає їй майже все своє життя. Тут так само, якщо ти закохався в музей і в його колекцію.
У фондах завжди тихо та спокійно, але якщо хочеться більш бурхливого життя й емоцій, можна вийти на відкриття виставки та побачити місцевий бомонд. Не в кожного є можливість поспілкуватися зі знаними сьогодні українськими художниками, а ця робота таку можливість дає.
Валерій Гниденко
головний інженер
За освітою я інженер-механік, цукрова промисловість. Я прийшов сюди працювати восени 2003 року, тобто працюю вже 22 роки. Просто побачив оголошення, що в музей шукають різнороба. Я тоді працював охоронцем у нічну зміну, на Терещенківській, і вдень у мене був вільний час. Трошки відіспався – і пішов на іншу роботу.
Зараз у моєму підпорядкуванні техніки, провідні інженери, прибиральники, двірники й гардеробники. Я відповідаю за розвішування й демонтаж виставок, а також за комунальні послуги – щоб у музеї були вода, світло, тепло. Десь вікно не зачиняється, десь стілець поламався – це теж до мене.
«Ніколи не вішав картини під рулетку»
Спочатку куратори розставляють предмети на підлозі – так, щоби було зрозуміло, де саме вони висітимуть на стінці. Я вішаю все сам, а колеги мені допомагають.
На одній виставці може бути залучено 100 і більше картин. Якщо виставка відбувається у трьох чи чотирьох залах, то її можна назвати складною. А якщо це всього одна зала, то можна встигнути все повісити за годину чи дві. Демонтаж проходить набагато швидше, ніж монтаж: за дві чи три години ти можеш розібрати те, що монтував три або чотири дні.
