Не випадково Іллю Муровлянина сьогодні намагаються зробити російським богатирем — попри те, що його мощі спочивають у Ближніх печерах. Не випадково про гетьмана Івана Мазепу в Лаврі довгі роки не можна було згадувати — попри те, що саме він був її меценатом і захисником. Не випадково про українських архімандритів, просвітників, мислителів не говорили вголос. Їх намагались стерти, аби стерти і наше коріння.
Два роки тому ми почали відвойовувати Лавру назад. Не силою. Не ультиматумами. А крок за кроком — відновлюючи її українську душу.
Ми повернули Україні землю — вперше за понад 30 років держава юридично закріпила право власності на території (32 га), що десятиліттями перебували у фактичному користуванні без належного контролю.
Знайшли гроші від благодійників та партнерів, щоб відновити реставраційні роботи, які призупинилися через російську агресію — Велика лаврська дзвіниця, Троїцька надбрамна церква.
Заповідником взято під повний контроль Ближні та Дальні печери Нижньої лаври та забезпечено безперешкодний доступ комісії МКСК з перевірки мощів лаврських святих.
Ліквідували в Лаврі резиденцію Онуфрія на території Нижньої Лаври і створив умови для постійної присутності Владики Авраамія, архієрея Православної церкви України, єпископа Бориспільського, який веде повноцінну релігійну діяльність.
Провели більше 25 виставок міжнародного значення.
Запустили програму «Духовне відновлення культурою» для військових, через яку пройшло близько 2000 наших воїнів.
І головне — дали відчути, що Лавра може бути не тільки музеєм, не тільки монастирем, а й місцем де виникла і формується ідентичність нашого народу.
І от сьогодні цю роботу намагаються зупинити. Не гучно, не демонстративно. А тихо, кулуарно, в стилі епох, проти яких ми, як суспільство, вже стільки разів повставали.
Це не про посаду. Це не про особисту образу. Це про тривожний симптом: у той момент, коли держава мала б консолідуватися навколо точок сили — ми втрачаємо орієнтири.
На четвертому році війни, коли за спинами наших воїнів ми маємо тримати не лише зброю, а й смисли — ми раптово віддаємо одну з ключових смислових висот.
Києво-Печерська лавра — це не пам’ятка архітектури. Це історична висота. Якщо ми її здамо — не варто дивуватись, якщо знову повернуться ті, хто десятиліттями нав’язував нам «рускій мір» як православ’я, а колоніальну ідеологію — як святість.
Сьогодні — не час заколисувати себе спокоєм. Бо ця війна — не лише за території. Вона за майбутнє в головах. І Лавра — її фронтова лінія.
Джерело: Києво-Печерська лавра: святиня, яку ми маємо вберегти не від ворога – від байдужості
