Що спонукає чоловіків з окупованих територій воювати за ворога: інтерв’ю з військовим психологом

Як формуються підрозділи з колаборантів? Чому вчорашні співгромадяни починають воювати у лавах армії країни-окупанта?

На ці запитання відповідає головний судовий експерт КНДІСЕ, військовий психолог, кандидат психологічних наук, полковник запасу Едуард Литвиненко.

— Серед полонених вже неодноразово виявлялись громадяни України з ТОТ (тимчасово окупованих територій. — Авт.). Що спонукало їх піти на службу до росіян і чому вони воюють проти своїх співгромадян?

— Почнемо з того, що головним для військовослужбовця завжди був мотив. Мотив захисту Батьківщини, почуття патріотизму, почуття військового обов’язку. Ще 200 років тому було сказано про те, що військовослужбовець без ідеї, без ідеології, без патріотизму — це просто найманець.

Щодо тих колаборантів, злочинців, які воюють у складі збройних сил країни-агресора.

По-перше, треба згадати, що війна триває 11-й рік.

І на час так званих референдумів у Луганській і Донецькій областях тим хлопцям, яким на той час було 10 і 20 років, нині відповідно 20–30 років. Ми з вами знаємо, наскільки ефективно працює ідеологічна і пропагандистська машина збройних сил російської федерації.

Я нагадаю, що коли відбулася анексія Криму, перше, що зробили керівники окупаційних військ — вони зібрали всіх заступників з морально-психологічного забезпечення, так званих замполітів, які перейшли на сторону країни-агресора, і літаком відправили їх у москву. Там їм протягом тижня влаштовували екскурсії по москві — в Третьяковську галерею, Кремль, Грановиту палату тощо. Переодягли їх в новеньку російську військову форму і тим же літаком відправили назад у Крим продовжувати службу на користь країни-агресора.

Це стосується й ідеології та пропаганди, яка нині панує на окупованій частині Донбасу. Це по-перше.

По-друге, ми можемо стверджувати, що багато мобілізованих осіб, які воюють у складі збройних сил рф, є вихідцями з Луганської та Донецької області.

— Що саме, на вашу думку, їх спонукало піти до лав збройних сил окупантів?

— Почнемо з того, що вони чітко усвідомлюють одну важливу річ. Так звані колишні лнр і днр є квазіутвореннями, які не можуть існувати довгий час. Це фальшиве надбання, яке вже розвалюється і стає апендиксом у територіальних надбаннях рф. Усвідомлюючи те, що ці «лнр» і «днр» є штучним утворенням, мотивації в цих людей воювати саме за них, я думаю, недостатньо. Основною причиною їх участі в бойових діях є прагнення зберегти своє життя і прагнення фінансового забезпечення власного проживання.

— А скільки там взагалі залишилось людей призовного віку? Я знаю, що багато хто покинув Донбас.

— За даними статистики, з Донбасу з 2014-го по 2022–2023 роки на територію України виїхало понад 2,5 млн осіб. По росії дані різні, там кажуть від 800 тисяч до півтора мільйона. Я думаю, що найбільш свідома, найбільш патріотична, або, якщо казати просто, найбільш цивілізована частина людей з того гадюшника виїхала в той чи інший бік. У них пріоритети — це мирне життя і забезпечення власного добробуту. Хтось виїхав в Україну, хтось через Україну виїхав до Європи будувати своє життя, хтось — углиб росії, якомога далі від лиха.

Тому в ОРДЛО переважно залишились, по-перше, або ті, хто не може з якихось причин змінити свій стан на більш спокійний і стабільний як фінансово, так і психологічно, а по-друге, ті, які за психологічним, ментальним рівнем відчувають себе комфортно саме в ОРДЛО. Тобто це або колишній кримінальний елемент, або маргінали, схильні до правопорушення.

— Чому ви так вважаєте?

— Я хочу нагадати, що в засобах масової інформації ще на початку 2000-х років був наведений один такий цікавий факт. За даними Міністерства внутрішніх справ, якщо брати Донецьку область, на 100 осіб 17 осіб або були засуджені, або мали засуджених близьких родичів. Основний вид правопорушень — це розбій. Тобто криміналізоване середовище — якщо зі 100 осіб 17 причетні до криміналу, не важко уявити їхню мотивацію, світогляд, і спосіб життя.

Якщо брати Луганську область, то там кількість залучених до криміналу або тих, хто мав засуджених близьких родичів, 11 осіб на сотню. Причому є суттєва різниця. Якщо в Донецькій області це розбій, то в Луганській області — це розповсюдження наркотичних речовин, участь у наркотрафіку.

— Серед полонених з рф були такі, яким все одно куди повертати зброю. Людина готова стріляти й в тих, і в інших — із чим це пов’язане?

— Це якраз і є прояв психології найманців, або психологія людини-індивідуума. Людина в такому випадку має головне прагнення — це прагнення уникнення небезпеки, прагнення до виживання. І заради цього прагнення вона піде на злочин, на зраду, тим більше, що на тих територіях поняття зради, поняття честі, належності до держави практично знівельоване.

— З ОРДЛО більш-менш зрозуміло — вони довгий час перебувають під впливом росіян. А що стосується щойно окупованих територій — Запорізька область, Херсонська область? Зараз є полонені вже й із Запорізької області в нас, і є полонені з Херсонщини.

— Щодо цього, на наш погляд, головна проблема — це проблема нашої держави в забезпеченні ефективної евакуації та забезпечення добробуту внутрішньо переміщених осіб. Основне запитання, яке люди ставлять, коли їм пропонують евакуюватись: «Куди я поїду? Хто мене там чекає? У мене там нікого немає». І залишаються на окупованій території. А які є засоби виживання на ТОТ у таких людей призовного віку 20–50 років? Тільки збройні сили рф. Причому ми знаємо, що мобілізаційна машина рф діє достатньо ефективно.

Якщо порівняти з нашими залякуваннями щодо «бусифікації», там все відбувається набагато серйозніше. До речі, «бусифікація» — це теж певною мірою привіт від російської пропаганди.

— Як саме впливає на людей російська пропаганда? Чому вона так влучно б’є?

— Перше, що дуже впадає в око, — як тільки територія окуповується, там починає достатньо ефективно працювати телебачення окупаційних військ, інші засоби масової інформації окупаційних військ. Це в експертів називається «інформаційна діяльність». І до неї часто залучаються місцеві мешканці, колаборанти на управлінських посадах. У нас дуже багато експертиз, що стосуються колабораційної діяльності посадових осіб-зрадників на тимчасово окупованих територіях.

У Кримінальному кодексі щодо визначення злочинів проти національної безпеки є пункти: інформаційна діяльність у співпраці з державою-агресором або з окупаційною адміністрацією. І в нас навіть були експертизи, коли посадові особи в тимчасово окупованому Херсоні проводили пропагандистські заходи в краєзнавчому музеї.

Уявіть, окупований Херсон, краєзнавчий музей, і в цей Херсонський краєзнавчий музей везуть художні твори, знаєте, звідки? С петербурзької «ермітажки». Для насадження російської ідеології, ідеології русского міра«. Ідеологія «русского міра», до речі, якщо коротко, починається з чого? Що немає ніякої «Київської Русі», є «древняя Русь». Поняття «Київської» вони прибирають. «Древняя Русь» — це три єдиних народи. Великороси, малороси й білоруси. Ці три єдиних народи, як вони кажуть, об’єднані чим? Єдиною спільною релігією.

— На що саме вони роблять наголос?

— Зараз вони кажуть, що єдина канонічна православна церква в Україні — це яка? Українська православна церква «московського патріархату». До речі, вони уникають називати себе «московським патріархатом», вони кажуть «Українська православна церква».

Релігія є комплексом надвеликих цінностей, які є в людини. Тобто це те, що формує світогляд людини, її переконання, сенс життя, тобто релігія є найвпливовішим чинником впливу на неї, на соціальні групи, на суспільство у цілому.

— Наскільки релігійна компонента важлива для роботи з мобілізованими зараз?

— Якщо ви пам’ятаєте, у нас ще у 2014 році були перші капелани — Андрій Зеленський, отець Тарас Коцюба, дай їм Боже здоров’я, високоінтелектуальні капелани, які були першими, коли ще штаб АТО був у Довгенькому поблизу Ізюма.

Росіяни за останні роки нас дуже сильно в цьому аспекті наздогнали. Вони почали ґрунтовну підготовку військових капеланів. У нас є на опрацюванні дві експертизи, якраз щодо керівництва Руської Православної церкви, яка забезпечує релігійну діяльність у збройних силах. У них дуже серйозна ідеологічна підтримка, виникає своєрідна синергія, коли загарбницька ідеологія держави-агресора поєднується з релігійною компонентою. Коли пан Гундяєв, той же Патріарх Кирило, каже, що «наши воины делают святое дело», що вони виконують святу місію, «освобождение древних русских земель».

Чим релігія вразлива для людини, яка ще не має сталого світогляду? Релігія дуже чітко і дуже класно оперує такими поняттями, як добро і зло. Тобто вони кажуть, що Україна — це «країна зла, це диявольськое отродьє, це фашизм і нацизм, це гріх і содоміти». А натомість їхні цінності — високодуховні, руська людина завжди готова віддати ближньому останню сорочку, прийти на допомогу, захистити слабого, старих, жінок і дітей.

І це дуже важлива річ щодо мотивації, щодо ідеології людей, які воюють по той бік зі зброєю в руках.

— Це стосується, так би мовити, ідейних вояків. Але ж є багато інших. Що їх спонукає?

— Я бачив таких людей. Так, там і вчителі, і інженери, тобто люди з вищою освітою, які, на наш погляд, повинні мати якусь ідеологію, почуття патріотизму. Коли їх запитували «а чого ви пішли?», вони кажуть, що «силою змусили», «куди подітися», «а що робити?». Тобто ніякої протидії, внутрішнього спротиву, стійкої моральної позиції.

Голову опустив і пішов. Тобто є абсолютно рабська психологія.

Наостанок хочу нагадати наступне. Пам’ятаєте 2014–2019 роки? Тоді багато хто, згадуючи АТО/ООС, запитував тільки одне: «Коли воно все закінчиться?». І аргументом для багатьох було «Коли прийдуть під мій дім — тоді я візьму зброю». І дуже нелегко було переконувати пересічних сусідів, що краще захищати Київ, Львів, Харків у Луганській і Донецькій області, аніж на порозі власного дому.

І згадаймо перші дні повномасштабки, величезні черги під ТЦК. Люди зрозуміли — ворог на самому порозі, під твоїм вікном.

А зараз для декого війна вже далеко, десь там, за горизонтом, щось примарне, яке його не стосується.

Але війна закінчується або перемогою, або поразкою.

Примирення з ворогом — це не перемога, це відтермінування поразки.

Тому ми приречені перемогти.