Як відбувався процес переговорів
Процес написання включав спочатку спільне обговорення й узгодження тих основних тем-висновків за результатами Другої світової війни, які готові були підтримати всі сім країн. Ініціатива статті для The New York Times належить українській стороні. Як розповідає на своїй сторінці речник українського МЗС Георгій Тихий, процес був нелегким, оскільки більшість тем надзвичайно чутливі для всіх країн. Та зрештою це вдалося. Цей текст являє собою історий наратив із сучасними висновками для світу.
Ініатива України підсилює цю ідею, оскільки наша країна була однією з тих, яка втратила найбільше людей в часи Другої світової і ми знову перебуваємо у повномасштабній війні, яку розпочала Російська Федерація.Також тези, прописані у статті є частиною багаторівневого процесу із встановлення миру, в якому беруть участь Україна,Європейський Союз та Сполучені Штати.
“Спільна стаття семи міністрів в NYT — це справді глобальна подія. І сьогодні ми доносимо світові нашу тверду позицію разом із нашими союзниками. Путінським історичним маніпуляціям, пропаганді та парадам ми протиставляємо наш єдиний та сильний голос, історичні факти, правду про злочини нацистів і радянського режиму, єдину позицію щодо протидії російській агресії сьогодні” – написав на своїй офіційній сторінці фейсбук Георгій Тихий.
Основні історичні висновки статті
Глава МЗК України Андрій Сибіга разом із главами МЗС Естонії Маргусом Цахкною, Латвії Байбою Браже, Литви Кястутісом Будрісом, Молдови Міхаєм Попшоєм, Польщі Радеком Сікорським і Чехії Яном Ліпавським сформулювали такі основні тези в статті:
Умиротворення агресора веде до більшої агресії, а не миру
Коли в історії держава незаконно вторгається на чужі території, вирішувати це поступками є великою помилкою.
“Розділ Чехословаччини у 1938 році лише розпалив апетити нацистської Німеччини і призвів до глобальної війни. З огляду на цей урок, Україна ніколи не погодиться з легітимізацією російської окупації та анексії будь-якої частини своєї території”.
Автори статті наголошують, що повага до територіальної цілісності є основоположним принципом міжнародного права і ці питання не мають вирішуватися за рахунок українського народу та незалежності та цілісності України.
Сфери впливу ніколи не приносять миру і стабільності. Вони приносять пригноблення
“Друга світова війна розпочалася з вторгнення нацистської Німеччини до Польщі 1 вересня 1939 року, за тиждень після підписання пакту Молотова-Ріббентропа та секретних протоколів до нього між Радянським Союзом і Третім Рейхом, які домовилися про розподіл Польщі, держав Балтії та решти Європи. Так само переможці Другої світової прагнули встановити та закріпити сфери впливу на зустрічі в Ялті у 1945 році.Завершення бойових дій в Європі 8 травня 1945 року не принесло свободи багатьом європейським народам. Вони залишилися під радянською окупацією та контролем і десятиліттями страждали від міжнародних злочинів, гноблення та несвободи. Для багатьох наших держав і народів цей кошмар закінчився лише через п’ять десятиліть, з відновленням нашого суверенітету і незалежності в 1989-1991 роках”,-йдеться в тексті The New York Times.
Підписання пакту Молотова-Ріббентропа , 1939 рік.
Наразі Путін мріє повторити Ялтинську конференцію і знову прагне креслити кордони Європи, порушуючи всі легальні системи та погрожуючи світу силою.
“Наша принципова позиція полягає в тому, що жодна третя країна не має права вето на вибір союзів і альянсів Україною чи будь-якою іншою країною. Україна вже зробила свій вибір — вибір Європейського Союзу і НАТО — і не Кремлю ставити його під сумнів”.
Безкарність породжує майбутні звірства
В цій тезі йдеться про те, що нацистські злочини були широко викриті, засуджені, розслідувані та покарані, зроблено багато висновків, але цього не сталося із злочинами радянської системи. А як відомо не назване зло лишається неочевидним і безкарним. Цю картину зрештою бачимо на всій рівнях в держави-агресора.
“Необхідно пролити більше світла на злочини радянського режиму, включаючи депортації та страти політичних в’язнів у наших країнах, руйнування центру Києва та греблі Дніпровської ГЕС під час відступу радянських військ у 1941 році, масові депортації наших людей до Сибіру, жорстокі репресії проти учасників антирадянських рухів та геноцид кримських татар шляхом депортації з їхньої рідної землі у 1944 році — цей список злочинів можна продовжувати. Лише з держав Балтії понад сто тисяч людей були насильно вивезені з рідних домівок і транспортовані у вагонах для худоби до віддалених районів Сибіру. Злочин Голодомору-геноциду, під час якого мільйони українців померли голодною смертю, повинен зайняти вагоміше місце в європейському історичному дискурсі. Злочини СРСР мають бути належним чином засуджені, включно зі злочинами, скоєними під час радянської окупації Європи після Другої світової війни”.
Жертви Голодомору на вулицях Харкова.
Саме через те, що сучасна правонаступниця Радянського Союза Росія не йде на жодні кроки в цьому процесі та не визнає своєї провини, це створює відчуття безкарності, а значить реваншизму. І це створює приводи для подальшої безвідповідальності за нинішні злочини режиму Путіна в подальшому.
Історичні маніпуляції неприйнятні
“У Росії немає права монополізувати перемогу над нацизмом, яку здобули багато націй і народів. Навіть Червона армія була багатонаціональною, зокрема в її лавах воювало щонайменше шість мільйонів українців. Замість належного вшанування пам’яті жертв Другої світової війни, режим Путіна створив потворний культ перемоги, використовуючи колективну перемогу над нацистами для виправдання своєї нинішньої агресії та звірств проти українців. Майбутній парад 9 травня, на якому Росія щорічно відзначає перемогу СРСР над нацистською Німеччиною, задуманий як прославлення цього культу. Путін намагатиметься використати його для додаткової мобілізації росіян на війну, зміцнення свого режиму та створення враження, що його міжнародна ізоляція слабне. Ми маємо не дати йому досягнути таких цілей” – наголошують глави МЗС.
Також у тексті всі учасники говорять про те, що саме спільні дії, вибудовування спільної системи безпеки дадуть змогу запобігти Третій світовій війні, небезпека якої зависла не лише над європейською частиною, а й над всім світом.
В кінці статті є важлива приписка: “Цей текст є спільним попередженням від країн, які постраждали від Мюнхенської змови, пакту Молотова-Ріббентропа та Ялтинської системи”. Тож за цими тезами стоять реальні життя та досвід, що дає змогу свідчити про це 80 років по тому.
