Заборона «Не довіряй» на культуральному рівні
Життя в тоталітарній системі не сприяє налагодженню довіри. На початку книжки йшлося про те, що Йосип Сталін як носій саме хамартичного (такого, що веде до катастрофи) сценарію, зумів застосувати газлайтинг у системі відносин влада — народ.
Він завдав одразу трьох нищівних ударів: по етикету, технологічному розвитку й характеру.
Ударивши по культуральному етикету, тобто підірвавши вірування й цінності, сталінський терор обмежив вплив титульних національностей у кожній республіці колишнього СРСР, а також духовенства. Він не лише зменшив їхній функціонал, а застосовував репресії та фізичне знищення представників національних і культурних еліт разом з їхніми родинами.
Другий удар сталінського терору припав на технологічний розвиток — шляхом агресивної колективізації, індустріалізації, підміни історичних фактів і спотворення їх інтерпретацій.
Третій удар було завдано по культуральному характеру: впродовж короткого часу режиму вдалося зруйнувати горизонтальні зв’язки. Це призвело до напруження всередині громад, у сім’ях, між чоловіками й жінками, батьками й дітьми, братами та сестрами.
Газлайтинг на культурному рівні полягав у підміні релігійної й національної приналежності культом особистості Сталіна, а також у зведенні різних народів до псевдоідентичності «радянські люди». Мета газлайтингу завжди полягає в тому, щоб змусити людей сумніватися в об’єктивності свого сприйняття реальності. Сталін і його прибічники змусили цілі народи сумніватися в собі, а тих, хто чинив опір, залякували та піддавали фізичній розправі.
Йосип Джугашвілі, попри свою незакінчену освіту в духовній семінарії, був представником бандитської субкультури, схильним до погромів і нальотів. На мій погляд, він мав певні риси, притаманні не лише людям із злоякісним нарцисизмом і параноїдальними патологіями, а саме терористам. Людям, які обирають шлях тероризму, притаманні паранояльні ідеї, які ведуть до пошуку зовнішніх джерел власних проблем. Такі індивіди зосереджуються на захисті свого Я, транслюють токсичні проєкції на інших, перебувають у постійній оборонній готовності. Їхню надмірну фіксацію на собі супроводжує знижена увага до почуттів інших. Вони часто заявляють про свою винятковість, видатні здібності та впевнені у привілеях і спеціальних правах своєї національної, релігійної чи класової групи.
Сталін спрямував методи тероризму проти населення своєї країни, взявши в заручники різні нації та соціальні класи.
Депортація народів, релігійне переслідування, класова боротьба, розкуркулення й масові політичні репресії — сталінський режим застосовував усе це для посилення контролю над громадянами і для створення атмосфери, в якій було неможливо сформувати здорові, довірливі відносини.
Під ковпаком репресивної машини виникають специфічні соціальні вияви, такі як доноси. Новою культуральною формою захисту стає недовіра. Розуміння цього дає нам змогу інакше подивитися на послання наших бабусь «Довіряй, але перевіряй», «Сміття з хати не виносять». Це відлуння їхнього історичного, соціального й індивідуального досвіду.
Напруга між соціальними класами породжувала нові соціальні міфи. Ніхто не міг почуватися вільно: ні представники інтелігенції, ні робітники, ні селяни. Багато хто перебував наче в пастці: штучне й навмисне посилення конфліктів між жителями міст і селищ, життя в бараках і комунальних квартирах збільшували соціальний дискомфорт і недовіру.
Амністія 1953 року, одразу після смерті Сталіна, викликала ще більше тривог і страхів серед населення в містах і селищах, бо із зон і таборів спочатку випустили не політичних в’язнів, а небезпечних злочинців.
Мій тато згадував, як у парку Шевченка грали в «буру». Це така карткова гра на інтерес, ставкою в якій могла бути шапка, гаманець, а іноді навіть життя перехожого. Вечорами вулиці Києва були порожніми, люди боялися амністованих бандитів. Свавілля правоохоронної системи у вигляді органів НКВД, а потім КГБ й міліції, які працювали лише на режим і проти своїх громадян, надовго сформувало недовіру до людей у погонах.
У час хрущовської «відлиги» культ особи Сталіна було розвінчано. Проте варто визнати, що не для всіх ця новина виявилася комфортною: доволі багато людей вірили в «батька всіх народів», далеко не кожен був готовим змиритися з думкою, що він довго поклонявся тирану.
У час брежнєвського застою посилилася боротьба з інакомисленням, що призвело до формування дисидентського руху, який органи держбезпеки жорстко придушували аж до початку 1987 року. Наявність привілейованих класів у вигляді номенклатури ЦК і наближених до них діячів культури, які безсовісно декларували потрібні владі гасла та підписували бажані документи, також впливала на посилення недовіри між соціальними класами.
Каральна медицина, неетична й інколи брутальна поведінка лікарів формували недовіру до системи охорони здоров’я. Це спричинило поширення самолікування та домашньої профілактики, а в час правління Михайла Горбачова перетворилося на сліпу довіру до різноманітних екстрасенсів, які заряджають воду в банках.
Наявність горезвісної п’ятої графи у паспорті призводила до дискримінації за національною ознакою.
Приховування даних, пропаганда, спотворення інформації породили недовіру до медіа та звичку лаяти телевізор (головне, щоб ніхто з сусідів не доніс «куди треба» про твоє інакомислення). Дефіцит товарів, а також невідповідність між гаслами й реальністю посилювали недовіру до системи як такої.
Існувала тотальна цензура: твори мистецтва, літератури й кіно створювали під пильною увагою партії й оцінювали з погляду комуністичної моралі.
Тих, хто не хотів працювати «відповідно до штатного розкладу», судили за дармоїдство. Хто виявляв інакомислення — відправляли на примусове лікування. А хто намагався заробляти тим, що ми зараз називаємо підприємництвом, судили за спекуляцію та валютні махінації. Дефіцит справедливості посилює недовіру до державної влади та правоохоронних органів і породжує альтернативу, часто таку само жорстоку, — організовані злочинні угруповання (ОЗУ).
Ще один вимір недовіри — осуд і моралізаторство замість підтримки й допомоги. Там, де зруйновано міцні горизонтальні зв’язки та втрачено довіру між людьми, формується суспільство, яке засуджує. Очікування осуду затягує в пастку токсичних взаємин. Якщо не працюють інститути, які мали б захищати, люди шукають порятунку в месій, гуру, цілителів, долучаються до сект тощо. Такі люди були у КДБ на олівці як соціальні інформатори. Так працює система тотальної недовіри — ні собі, ні іншим, ні державі, ні системі.
Способи взаємодії із забороною
Важко знайти підґрунтя для формування довіри, якщо ваше життя вам не належить, ви не можете почуватися в безпеці, змушені добирати правильні слова й постійно перебуваєте в напрузі. Наш мозок насамперед забезпечує виживання. Для цього він обирає максимально ефективний спосіб захисту, виходячи з історії розвитку суспільства. Наші бабусі й дідусі, а також батьки однозначно обрали б для захисту одну з ранніх дисфункційних схем, запропонованих Джеффрі Янґом. Вона збігається зі сценарною забороною «Не довіряй».
У книжці «Геть із замкнутого кола» Джеффрі Янґ говорить про те, що рання дезадаптивна схема недовіри належить до домену «Порушення зв’язку й відторгнення». Вона формується як відповідь на неможливість у здоровий спосіб задовольнити найважливішу потребу в надійній прив’язаності, разом з безпекою, розумінням, прийняттям і доцільним керівництвом з боку дорослих.
Девіз такої ранньої дисфункційної схеми — «Ти для мене небезпечний / небезпечна».
Люди, які діють відповідно до цієї схеми, певні, що будьякі, особливо близькі, стосунки є небезпечними. Вони вважають, що якщо довіритися й підпустити когось надто близько, то люди їх лише використовуватимуть, принижуватимуть, маніпулюватимуть чи нехтуватимуть ними.
З позиції підкорення носії цієї схеми обирають ненадійних партнерів і друзів. Або ж, навпаки, стають надмірно настороженими й підозрілими щодо інших.
Люди, які намагаються уникнути активації схеми недовіри, прагнуть обходитися без тісної взаємодії з іншими в особистому житті та бізнесі. Вони ніколи не розкриваються, приховуючи свої справжні почуття, плани та наміри.
Водночас ті, хто став на шлях конфронтації схемі «Не довіряй», постійно контролюють близьких або погано поводяться з іншими й використовують їх.
Усі варіанти так чи так підтверджують раннє рішення, що довіряти не можна нікому, інколи навіть самому собі.
Вправи для зниження впливу заборони «Не довіряй»
Я, як і багато моїх клієнтів, які народилися в час СРСР або пережили його розпад, а також ті, хто вже народився в незалежній Україні, на жаль, є носіями заборони «Не довіряй» (в різних її похідних і варіаціях). Але хороша новина полягає в тому, що цей процес є хронічним, а отже, ми можемо навчитися дбати про себе, щоб уникати запальних процесів.
У разі роботи з довірою ми:
- беремо за основу поінформованість;
- вчимося відокремлювати факти від фантазій;
- формуємо коло довіри (якщо в ньому є троє людей, це успіх);
- змінюємо свій вокабулярій, стежимо за тим, щоб не переходити на узагальнення (всі, всіх, завжди, ніколи);
- дозволяємо собі перевіряти інформацію, сумніватися, дивуватися, розв’язувати проблеми в міру їх надходження.
Сформулюйте свій словник:
- Що таке довіра?
- Що таке контроль?
- Що таке влада?
- У яких ситуаціях ви можете покладатися на себе?
- У яких ситуаціях ви можете покластися на інших? Хто ці інші?
Легалізуйте своє право не довіряти
Визнайте, що така заборона може бути хронічною, але це не є приводом позбавляти себе й інших шансу на довіру. Це привід для профілактики. Дійте за формулою «Реальність — здоровий глузд — безпека».
Створіть коло довіри:
- Запишіть, кому ви можете довіряти, у чому й наскільки (можна у відсотках).
- Візьміть до уваги, що ваше оточення також може мати проблеми з довірою, і це — доречний привід поговорити та створити певні домовленості.
- Давайте людям змогу бути хорошими.
(Більше вправ і рекомендацій ви знайдете у книзі Марії Фабрічевої «Гора з плечей. Як виявити і подолати 13 психологічних заборон», що незабаром вийде друком).
Важливо памʼятати, що ми не маємо довіряти всім на сто відсотків, але можемо сформувати своє коло довіри з тих, хто заслуговує на неї, й бути готовими відновлювати та зміцнювати важливі для нас звʼязки й здорові стосунки.
Джерело: «Не довіряй» тоталітарній системі
