Розбіглися, як миші по комишах: воїн 116 бригади про ворожу піхоту, коли працювали наші дрони

Старший солдат Максим у 2014 році брав участь в АТО. Нині він – сапер у 116-й окремій механізованій бригаді ЗС України.

Як було відбито масовану ворожу атаку на Харківщині у 2024 році? Та як діють піхотні групи противника при штурмах? Про це Максим розповів нашому кореспонденту.

Пошматували ворожу колону, що складалась з 12 одиниць техніки

«Коли почалося широкомасштабне вторгнення, я працював у Польщі. Звідти  поїхав до Львова, і там у березні 2022 року призвався до Збройних Сил. Бо до рідної Чернігівщини вже не зміг би дістатись – мости були зруйновані.

Спочатку служив у 24-й бригаді імені короля Данила. Згодом перевівся до 116-ї. Тут я потрапив до інженерно-саперного взводу. Навчання для цього проходив в Іспанії.

На нинішньому місці служби я забезпечую інженерну підготовку спорядження боєприпасів для скидів з БПЛА. Моя задача полягає в тому, щоб з не бойового транспортного положення безпечно перевести боєприпас у бойову готовність, увімкнути, перевірити й потім дати пілоту сигнал, щоб він починав  роботу з ураження цілі.

…Можу пригадати, як ми брали участь у відбитті ворожого штурму у районі одного з населених пунктів на Харківщині у 2024 році.

То була масована атака, я навіть не рахував живої сили противника. Саме наша задача була – знищувати ворога за допомогою скидів, FPV-дронів. І  в нас не один екіпаж там працював.

На позиції наших підрозділів рухались ворожі танки й БМП. Якщо мені не зраджує пам’ять, в кількості десь 12-14 коробочок. З них три – це точно танки. БМП були разом з десантом. Йшли колоною по полю.

Наприклад, лежить їх там вже 10-15 осіб розірваних, то наступні йдуть прямо по них

Це був ранок… Пам’ятаю, з розвідки повідомили, що на нас суне колона противника. Спочатку ворог викинув маскуючі дими та продовжив рух.

Ми підготували боєприпаси, дрони й чекали, поки ворог зайде в зону нашого ураження.

Більшу частину ворожої техніки ми знищили за допомогою FPV-дронів, артилерії. Наш екіпаж, до речі, теж в одну БМП влучив. Загалом, у них тільки 4 одиниці змогли вийти з того поля. Піхота противника, звісно, порозбігалася по населеному пункту, ховалася, як миші по комишах. І ми її методично добивали потім. Тобто, не тільки скидами, а й за допомогою артилерії й нашої піхоти.

По місцю, де я знаходився, у цей час ворожа артилерія працювала, і КАБами вони нас закидували.

…Після цієї поразки противник поступово поміняв тактику біля того населеного пункту.

Вони почали малими тактичними групами по 2-4 особи пересуватись і накопичуватись в бліндажах, в ямах, де можна тільки сховатися. Але більша частина їх не доходила. Бо ми по них працювали. Вони там так і зоставалися лежати. Завжди йшли по одній і тій самій дорозі. Наче роботи.

Наприклад, лежить їх там вже 10-15 осіб розірваних, то наступні йдуть прямо по них. Якщо там поранений їхній, то ніхто йому, як правило, допомоги не надає.

Раз я тільки бачив, як перематували одного. Я так зрозумів, що то якийсь командир групи. Але там нічого було вже перематувати, бо він був розірваний повністю. Руки й ноги вже не мав».