Растіслав Шутек
«Ще у 2019–2020 роках ми зрозуміли, що на території Словаччини й Чехії можуть перебувати люди, які є жертвами злочинів, скоєних Росією в Україні, — каже один із засновників Платформи за мир та людяність Растіслав Шутек. — Приблизно тоді ж чеська і меншою мірою словацька влада розпочали низку кримінальних переслідувань щодо своїх громадян, які брали участь у конфлікті на сході України в складі сепаратистських формувань. І, до речі, це були громадяни не лише Чехії та Словаччини. Наприклад, були випадки переслідування також громадян Білорусі, які мали певні дозволи на проживання на території Чеської Республіки. І саме в рішеннях судів у цих справах ми знайшли ознаки того, що ці засуджені скоїли певні міжнародні злочини. Тож ми почали запитувати: якщо цих людей переслідують за участь у збройному конфлікті, то чому ті самі суди не займаються міжнародними злочинами, такими як геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та, можливо, злочини агресії?»
Як пояснює правозахисник, не так багато документів на національному й міжнародному рівнях регулюють питання фіксації воєнних злочинів і переслідування воєнних злочинців. Один з них — Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Утім є також механізми на рівні держав, які дозволяють переслідувати воєнних злочинців, навіть якщо вони скоїли злочини не на території країни, в якій розглядають справу, і не є громадянами цієї країни. Простіше кажучи, росіянина, який скоїв воєнний злочин в Україні, можуть засудити на території Чехії, Словаччини або іншої країни, у законодавстві якої закріплена така можливість.
Універсальна юрисдикція проти міжнародних злочинців
Універсальна юрисдикція існує в низці країн Європи. Зокрема, у Фінляндії нещодавно засудили до довічного ув’язнення російського неонациста Яна Петровського. Колишній ватажок угруповання «Русич» воював на Донбасі у 2014–2016 роках. Окружний суд Гельсінкі визнав його винним у скоєнні чотирьох воєнних злочинів у 2014 році на сході України. Ані зміна імені, ані спроба «загубитися» серед законослухняних фінських обивателів не допомогли йому уникнути покарання.
Стосовно пропаганди війни — у Європі не так багато держав, кодекси яких дозволяють переслідувати за цей злочин, тим більше, якщо це стосується іноземців. У Чехії та Словаччині це можливо. Умови, за яких може розпочатися кримінальне переслідування іноземного воєнного злочинця, відрізняються від країни до країни. Наприклад, деякі держави вимагають обов’язкової присутності жертви або злочинця на своїй території або ж висувають певні вимоги до громадянства чи постійного місця проживання злочинця. У законодавстві Чехії та Словаччини їх немає. Ані присутність злочинця або жертви на території цих країн, ані щось інше не обов’язкове. Що і створює можливість переслідувати в цих країнах російських воєнних злочинців. Тим більше мова про злочини, скоєні в сусідній країні. Хоча в рамках універсальної юрисдикції можливе навіть переслідування за воєнні злочини, скоєні на іншому кінці світу.
Жертви та свідки злочинів не завжди готові говорити
Коли розпочалася повномасштабна агресія Росії проти України, Чехія та Словаччина прийняли сотні тисяч біженців. Звісно ж, серед них були й ті, хто став жертвами воєнних злочинів, скоєних росіянами на території України. З одного боку, присутність великої кількості українських біженців на території Чехії та Словаччині спрощувала роботу правозахисників. З іншого боку, далеко не завжди люди були готові розповідати.
«На початку нашої роботи, у тій найгарячішій фазі після вторгнення Росії 2022 року, ми усвідомлювали, що, можливо, люди ще не будуть готові настільки відкрито говорити про той травматичний досвід, який вони пережили в Україні, — каже Растіслав Шутек. — Є також низка інших індикаторів, які можуть на це впливати. Наприклад, значною мірою на готовність або неготовність людей свідчити про злочини, скоєні проти них, впливає розвиток ситуації на лінії фронту в Україні, а також розвиток політичної ситуації в країні їхнього перебування. На жаль, ми живемо в часи великої непевності — люди не можуть передбачити, як завтра обернеться ситуація і в загальнополітичному сенсі, і в їхньому особистому житті. Відповідно, певний особистий ризик давати свідчення про воєнні злочини для багатьох людей є більш вагомим, ніж абстрактний бій за справедливість».
Растіслав Шутек
Про що свідчать жертви злочинів
Та ряд осіб погодилися свідчити як жертви або свідки воєнних злочинів, скоєних під час вторгнення Росії в Україну. Йдеться про різне: втрата або пошкодження майна, обстріли цивільного населення, вимушене переселення й загибель родичів. Доволі поширені, за словами словацького юриста, також випадки смерті людей через відсутність доступу до медичної допомоги на окупованих територіях — і це також належить до воєнних злочинів.
Серед епізодів, над якими працюють словацькі правозахисники, — примусове вивезення дітей з певних областей України до Росії. У цій справі жертвами воєнного злочину виступають цілі родини. Дітей вивезли нібито на відпочинок до дитячого табору на території Росії, і вони не повернулися. Інших подробиць, як і регіону, з якого вивезли дітей, правники називати не можуть, оскільки мають захищати інтереси клієнтів. Растіслав Шутек лише уточнив, що цю справу через низку обставин розглядатимуть на території Чеської Республіки, й пообіцяв інформувати згодом про якісь конкретні результати.
Минулого тижня він повідомив, що у вівторок, 25 березня, Платформа за мир та людяність й International Partnership for Human Rights (IPHR) подали до чеських правоохоронних органів кримінальну скаргу у справі про депортацію українських дітей.
Серед інших справ, якими нині займаються Растіслав Шутек і його чеські й словацькі колеги, — численні випадки обстрілів житлових будинків та інших цивільних об’єктів на території Харківської області на самому початку війни, у 2022 році. У той час фіксували безліч епізодів загибелі людей і пошкодження приватного майна в результаті таких дій. Завдяки показанням однієї жертви правники Платформи ідентифікували російського військовослужбовця, який невибірково обстрілював цивільні об’єкти. При цьому точно встановили, що в той час на цих територіях не перебували українські військові формування, тобто законних військових цілей там бути не могло.
Правозахисникам також вдалося отримати свідчення про низку злочинів у Маріуполі. Наразі вони перебувають у контакті зі свідками й жертвами цих подій, планують ініціювати від їхнього імені нові кримінальні провадження. Для кожного випадку намагаються зібрати якомога більше свідчень, які створювали б повну картину. Що більше даних, то більшу вагу має справа і кращі шанси для розгляду в суді. Утім навіть показань однієї жертви або свідка злочину може бути достатньо, щоб розпочати цей процес.
Чи не найскладніший у цьому процесі саме перший крок — знайти людей, що стали жертвами воєнних злочинів і готові дати свідчення. Нині Платформа за мир та людяність проводить низку зустрічей з представникам української громади, у тому числі онлайн, щоб розповісти про свою діяльність і так, можливо, спонукати людей, які були свідками або жертвами воєнних злочинів, говорити про це. Ці свідчення збирають у різних країнах і вносять у спільні бази даних, якими потім можуть користуватися правозахисники з будь-якої точки світу. Інколи, здавалося б, незначний епізод зі свідчень однієї людини стає важливим доказом чи доповнює картину у справі геть іншої жертви.
Установлення справедливості, покарання злочинців і матеріальні компенсації
Як зазначив Растіслав Шутек, у випадках, якими вони займаються, йдеться перш за все про встановлення справедливості й покарання винуватців. Можливі матеріальні компенсації — це ширше питання, яке вирішуватимуть на міжнародному рівні через створення єдиного механізму компенсацій. Першим кроком у цьому процесі є створений Радою Європи Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України. Громадяни України можуть подавати заяви про злочини й пов’язані з ними докази через застосунок «Дія». Зі збором доказової бази допомагає саме ініціатива «Платформа за мир та людяність» й інші подібні організації в різних країнах світу. Вони пропонують свою асистенцію громадянам, які хотіли б подати інформацію до цього реєстру, і проводять усі необхідні дії.
За словами Растіслава Шутека, говорити про реальне відшкодування збитків, завданих агресією Росії в України, поки що зарано. Міжнародний механізм напрацюють, і він почне діяти згодом, а база даних про завдану шкоду є першим етапом у цьому процесі. Крім того, в Міжнародному кримінальному суді існує Цільовий фонд для потерпілих, створений згідно з Римським статутом. Його призначення — саме матеріальне відшкодування й репарації за скоєні воєнні злочини, злочини проти людяності, а також злочини агресії та геноциду.
Підставою для таких репарацій може бути рішення Міжнародного кримінального суду щодо певних осіб. Наприклад, наразі звинувачення висунули проти шести посадових осіб Російської Федерації, серед яких президент Володимир Путін, колишній міністр оборони Росії Сергій Шойгу, уповноважена з прав людини Тетяна Москалькова, голова російського генштабу Валерій Герасимов та інші. Усі вони з 2024 року перебувають у міжнародному розшуку. Якщо суд визнає їх винними й ухвалить рішення про репарації, то вони можуть бути виплачені саме з Цільового фонду МКС. Його наповнюють з внесків різних держав, причому існує можливість для країни-донора зазначати, що свій внесок вона хотіла б спрямувати саме на виплати жертвам воєнних злочинів, скоєних Росією в Україні.
Слід визнати, що будь-які фінансові відшкодування та репарації не є питанням найближчого майбутнього. Але вже зараз цілком реально говорити про кримінальне переслідування й обвинувальні вироки щодо тих чи інших злочинців. «Саме тому настільки важливо збирати показання свідків і постраждалих, працювати в цьому напрямку, усвідомлюючи, що конкретний результат ми, вірогідно, не побачимо в найближчому майбутньому», — наголошує Растіслав Шутек.
Растіслав Шутек
Але навіть усвідомлення злочинцем того факту, що про його злочини відомо, що їх розслідують і можуть довести в суді, є важливим психологічним фактором. Історія знає приклади, коли розплата наставала для злочинця цілком неочікувано навіть через довгі роки після скоєного злочину. Кейс Яна Петровського це доводить: він отримав довічний термін через 10 років після того, як чинив злочини на Донбасі у складі незаконних збройних формувань. Відомі й приклади численних нацистських злочинців, яких покарання наздоганяло через десятиліття після Другої світової війни.
Чи запанує справедливість у справі російського пропагандиста?
«Яка вірогідність того, що Володимир Соловйов отримає реальне покарання за пропаганду війни та виправдання агресії?» — це питання я поставила словацькому правозахисникові наприкінці нашої розмови. Його відповідь не була однозначною.
«На початку 2025 року справу передали на розгляд до регіональної прокуратури Братислави. Наразі розгляд перебуває лише на початковій стадії. Припускаю, що регіональна прокуратура вивчає, чи можна розпочати розслідування, тобто чи достатньо доказів для цього. Але не думаю, що саме в цій справі потрібні якісь додаткові докази. Адже всі свої заяви Володимир Соловйов робив і робить у відкритому медіапросторі: на телебаченні, у прямих ефірах, різноманітних токшоу. Ми зібрали сотні цих висловлювань». За словами правозахисника, розгляд цього подання може ускладнити те, що подібні злочини ніколи не були спрямовані проти Словацької Республіки й не були предметом розслідування на її території. Тобто відповідні органи ще не мають відповідного досвіду. Для правозахисників це є додатковою мотивацією довести справу до логічного завершення — щоб створити прецедент, який стане базою для розгляду інших схожих випадків.
У Кримінальному кодексі Чехії та Словаччини є статті, у яких згадано злочин пропаганди війни. Такі дії кваліфікують як загрозу миру, іншими словами — сприяння війні. Саме так, на думку правозахисників, слід тлумачити висловлювання російського пропагандиста.
То якою ж може бути відповідальність, якщо його вину доведуть? Кримінальний кодекс Словацької Республіки передбачає як покарання позбавлення волі — про це сказано, зокрема, у статті 417. «Щонайменше тут можна говорити про завдання значної шкоди, — каже Шутек. — Адже величезна пропагандистська медіамашина Росії підтримується урядом й іншими владними суб’єктами, у тому числі й фінансово. Отже, мова про небезпечне спотворення фактів з метою виправдання агресії, яке організоване й кероване державними органами. Якщо ці дії будуть кваліфіковані саме так, обвинувачений може бути засуджений до позбавлення волі на термін від 10 до 20 років».
