“З приходом осені”: нетипово типовий фільм Франсуа Озона

На початку варто сказати кілька слів про режисерську манеру Озона. Зокрема, у нього регулярно грають зірки першого ряду: Катрін Деньов, Шарлотта Ремплінґ, Фанні Ардан, Валерія Бруні-Тедескі тощо. Одна з причин такої прихильності в тому, що Озон надзвичайно компліментарний до акторок і акторів. Він вміє показати їх красивими й сексапільними, а ось на психологічне нюансування тут розраховувати не варто. Дуже часто типажі витісняють характери.

Озон працює статичними, часто фронтальними планами; якщо треба, то камера плавно і передбачувано наїжджає на персонажа. Ніяких таємничих світлотіней, різких монтажних ривків, парадоксальних ракурсів, багатозначних деталей. Озону важливо бачити все як воно є.

У тому, що стосується людей, рухові камери в стрічках Озона притаманна ще одна особливість: тривале ковзання по поверхні тіла чи розглядання в упор на середньому плані. Об’єктив, фактично, перетворюється на шпарину. Озон роздивляється героїв не тільки через закоханість і жагу плоті. Йому хочеться заскочити їх за актом трансгресії. За порушенням норм, за спалахом забороненої пристрасті або злочином. В більшості фільмів хтось помирає, інколи – не своєю смертю.

Фото: Артхаус Трафік

Кадр з фільму ‘З приходом осені’

Звісно, в такій реальності сім’я є джерелом нещасть. Зради й розлучення – звична річ, батьківство – не більше ніж соціальна умовність. Будь-який зв’язок приречений, а якщо перед нами міцне на перший погляд партнерство, на ньому обов’язково лежить зловісна тінь з минулого. Озон не вірить у щасливу родину, надто родину традиційну. Він атакує французьку добропорядність, французький побут і французьку католицьку мораль через секс, насильство і зради, він топчеться по впорядкованому життю, намагаючись заплямувати його кров’ю, втратами і девіаціями.

Утім «Коли настане осінь» і випадає з цієї парадигми, і відповідає їй. Головна героїня, літня пані на ім’я Мішель (Елен Вінсент), живе тихим життям у бургундському селі. Її дні складаються з клопотів у саді, прибирання й куховарства. Іноді вона ще допомагає подрузі Марі-Клод (Жозіан Баласко), яку треба підвозити до тюрми, аби та провідала непутящого сина Венсана (П’єр Лоттен). Одного дня донька Мішель, Валері (Людівін Саньє), привозить на канікули улюбленого онука головної героїні – Лукаса (Гарлан Ерлос). Однак візит проходить невдало. Мішель пригощає доньку грибами, що виявляються отруйними. Між Валері і матір’ю без того вкрай натягнені стосунки, а тепер все перетворюється на відкриту ворожнечу: героїня Саньє виїздить до Парижу з твердим наміром ніколи не повертатися, і, звісно, про побачення з онуком теж не може бути й мови. Незабаром на волю виходить Венсан, і все ще більше ускладнюється, а давні скелети охоче вистрибують зі скромних шаф.

Фото: Артхаус Трафік

Кадр з фільму ‘З приходом осені’

Озон тут чесний настільки, наскільки це можливо у вимишленій історії. В перші ж хвилини священник читає проповідь про Марію Магдалину, тож не варто дивуватися, коли виявиться, що чемні бабусі Мішель і Марі-Клод – колишні секс-працівниці. І вся історія – це дійсно осіннє кіно. Час у цій бургундській долині наче зупинився у вічній середині жовтня. Листя червоніє і хрумтить, повітря прозоре й холодне, краєвид оповитий неквапною охристою меланхолією.

І те ж саме стосується режисури. Вона тут на диво стримана, ба навіть сором’язлива, згадані шаленство й тілесність зведені майже до нуля; навіть єдине на весь фільм злодіяння не показане в кадрі, а позначене коротким діалогом. Елен Вінсент – зірка французького театру, майстриня емоційного інтонування. Озон звично намагається затиснути її в типажі на кшталт “пенсіонерка з багатим минулим”, утім акторка працює ширше, суперечливіше: від цікавості до самовдоволення, від сорому до непокори, від роздратування до провини.

Назагал, усі стражденні душі знаходять тут спокій, всі гріхи прощені. Інша річ, що фільм надто стишений, аж до сюжетних непогоджень; коли, наприклад, вмирає одна з дійових осіб, решта персонажів живуть собі далі без жодних рефлексій, наче нічого й не сталося – хоча жертва мала власний тягар страждань і точно ні в чому не була винна. Заради справедливості, детективна фабула ніколи не була сильною стороною Озонового стилю. Зате у фільмі є привид – і привид цей не так страшний, як зворушливий.

“З приходом осені” – прохолодний, осінній, маленький фільм. Без зайвого клопоту – у всіх сенсах.

Джерело: “З приходом осені”: нетипово типовий фільм Франсуа Озона