Острів Іодзіма був важливий з двох причин: як військовий аеродром та як місце розташування радару японських військ. Американське командування вирішило взяти Іодзіму під контроль за будь-яку ціну. Руйнування радару знищило б систему оповіщення Токіо про наближення американських бомбардувальників, а нейтралізація аеродрому призвела б до припинення японських атак на Маріанські острови.
Битва, що тривала з 19 лютого по 26 березня 1945 року, була важкою і кровопролитною. Загальні втрати американців перевищили втрати японців. Після захоплення острова США побудували там авіабазу, завдяки якій змогли регулярно бомбардувати Японію. Поразка імперського війська стала справою найближчих місяців.
Підняття прапора на Іодзіма, 23 лютого 1945 р.; шість бійців морської піхоти США встановлюють прапор на горі Сурібаті у ході битви за Іодзіму.
А втім, це протистояння увійшло в історію не стільки через його стратегічне значення, скільки через одну фотографію, що уособила всю Другу світову війну на Тихому океані. Джо Розенталь зазнімкував, як шестеро морпіхів підіймають американський прапор над горою Сурібаті, і ця світлина яскраво відобразила момент, коли перемога союзників над Японією стала неминучою. Тож не дивно, що в битви за Іодзіму є власна історія репрезентації на екрані. Розказуємо про найбільш значущі фільми.
“Піски Іодзіми” (реж. Аллан Двен, 1949)
Кадр з фільму ‘Піски Іодзіми’
Капрал Роберт Данн згадує історію кар’єри міцного й жорсткого сержанта морської піхоти Джона Страйкера. Спочатку його дуже не люблять підлеглі за суворі тренування, через які він змушує їх проходити. Особливо його зневажають рядовий Пітер «Піт» Конвей – зарозумілий син полковника Сема Конвея, під командуванням якого Страйкер служив на Гуадалканалі і яким захоплювався, та рядовий Ел Томас, який звинувачує Страйкера у своєму пониженні в посаді. А втім, війна все розставляє по місцях і показує, хто чого вартий. Коли лютий сержант веде підлеглих у бій на острові, вони починають розуміти, що він навчив їх навичкам, необхідним для виживання і перемоги у війні.
Джон Вейн, майбутня зірка вестернів та інших мачистських фільмів, отримав за роль Страйкера свою першу номінацію на «Оскар».
“Аутсайдер” (реж. Делерт Манн, 1961)
«Аутсайдер» – біографічний фільм 1961 року про Айру Гейза, корінного американця, який воював у Другій світовій у складі морської піхоти США і був одним з тих, хто підняв прапор на Іодзімі.
17-річний Айра Гамільтон Хейс (Тоні Кертіс) ніколи не виїжджав за межі резервації народу Піма в Арізоні, доки не вступив до лав морської піхоти США. Одноплчани уникають Хейза і насміхаються з нього, називаючи «вождем». Усі, окрім Джима Соренсона. Випадково вони стають двома з шести американських військовослужбовців, які піднімають прапор США на горі Сурібачі під час битви на Іодзімі. Після цієї акції Соренсона вбиває ворожий снайпер. Однак фото згодом стає знаковим зображенням війни і слугує основою для меморіалу, встановленого на військовому цвинтарі Арлінгтон, штат Вірджинія.
Похмурий і травмований Гейз повертається додому, де його проголошують героєм і залучають до продажу військових облігацій. У міру того, як його депресія наростає, Гейз, відчуваючи себе недостойним уваги і публічності, знаходить розраду у віскі.
Цей фільм увійшов в історію завдяки феноменальній грі Тоні Кертіса, який передає стани й емоції свого героя у найширшому діапазоні – від найвищої доблесті до найглибшого розпачу.
“Тихий океан” (HBO, 2010)
Міні-серіал від HBO «Тихий океан», зафільмований під продюсерством Стівена Спілберга, Тома Генкса і Ґері Ґоецмен, критики називають одним з найкращих зразків батального жанру, порівнюючи його з іншим успішним продуктом НВО – телесагою “Брати по зброї”.
«Тихий океан» створений на основі мемуарів морських піхотинців США Юджина Следжа, Роберта Лекі і Чака Татума; останній служив разом з Джоном Бейзілоном на Іводзімі. Відповідно, серіал оповідає про трьох морпіхів (Следжа, Лекі і Бейзілона), які брали участь у боях з японцями на Тихому океані під час Другої світової. Стрічка показує ключові битви, які увійшли до історії, очима звичайних солдатів і їхніх близьких.
Восьмий епізод – «Іодзіма» – можливо, найкращий у всьому серіалі. Сержант морської піхоти Джон Бейзілон, нагороджений Медаллю Пошани за свою роль на Гуадалканалі, втомився гастролювати Сполученими Штатами як герой-продавець військових облігацій. Він повертається до тренування морських піхотинців і врешті-решт веде своїх людей у бій на Іодзімі. Джон Седа у ролі Бейзілона є винятковим і віддає своєму герою належну шану.
“Прапори наших батьків” (реж. Клінт Іствуд, 2006)
Клінт Іствуд написав сценарій і зняв фільм, який зосереджується на чоловіках, що піднімають прапор на знаковій фотографії. Сценарій фільму заснований на книзі Джеймса Бредлі, який довгий час вважав, що його батько був одним із тих чоловіків.
Багато фільмів Іствуда присвячені наслідкам героїчних моментів і впливу, який слава може мати на людину. «Прапори наших батьків» – не виняток. Зображені на фото чоловіки, які вижили в бою, мають складне повоєнне життя – і режисер хоче, аби ми замислилися над тим, що їм довелося пережити.
У «Прапорах» йдеться про індіанця Айру та англосаксів Дока та Рені, які брали участь у захопленні японського острова і виявилися причетними до встановлення прапора, ставши загальнонаціональними знаменитостями.Тож теми фільму — люди на війні та поза війною. В окопах усе зрозуміло — небезпека, смерть чатує поруч, безсилля і розпач відчувають ті, що вціліли, ті, що втрачають бойових товаришів. Але в мирному житті теж складно: тягар слави виявляється непідйомним і кожного ламає на свій лад. Айра починає спиватися. У Рені прокидається безмежна корисливість, але йому так і не судилося знайти навіть пристойну роботу. А Док, хоч і вижив, і вибився в люди, мучиться від ПТСР — для нього бій все ще триває.
Воєнні сцени зрежисовані професійно і масштабно. Проте найбільш цінні — епізоди тиші. Такі, наприклад, як розмова про дівчат у кубрику; але замість фотографій своєї коханої Айра кладе на стіл світлини з катуваннями та стратами, що їх чинять японці полоненим; а з радіо в цю мить під веселу музику лине жіночий голос: «Вона кохає тебе, ти дочекаєшся її поцілунків…» — і від того всього хлопці завмирають, неначе закляклі. У фільмі є декілька таких знахідок — як в режисурі, так і в операторській, акторській роботах. Під кінець намічається протиріччя між чітко окресленим людським виміром і додатково закладеною режисером патріотичною інтонацією. Зрештою, гору бере друга.
“Листи з Іодзіми” (реж. Клінт Іствуд, 2006)
Знімаючи «Прапори наших батьків», Іствуд також хотів розповісти історію Іодзіми з японського погляду, тож паралельно зробив “Листи”.
Японські війська у час тих подій були в поганому стані, але Іствуд показує, як запекло вони билися, коли американці висадилися на острові. Це робить їхній опір ще більш вражаючим, і режисер хоче, щоб глядачі визнали їхню доблесть у поразці.
По суті, основний сюжет «Листів» – це історія генерал-лейтенанта Тадамічі Курібаясі (Кен Ватанабе) і рядового Сайго (Кадзунарі Ніномія). Сайго сумує за дружиною і новонародженою донькою, риє окопи на березі разом зі своїм взводом, отримує побої від капітана за брак патріотизму. Курібаясі, прийнявши командування гарнізоном, дізнається, що Японія не може надіслати підкріплення, і тому наказує терміново копати тунелі та бункери: так більше шансів протриматися. Незабаром американські літаки і кораблі обстрілюють острів, після чого морпіхи США висаджуються на берег і ціною важких втрат розвивають наступ.
Клінт майстерно вибудовує батальні сцени, показує втрати і відчайдушний героїзм. Однак найбільш емоційна, хвилююча частина – саме листи. Сповнені ніжності та любові до близьких, спогадів про нескінченно далеке мирне життя. Тут рівні і генерал, і рядовий.
Завдяки цій щирості, відсутності пафосу, а також історичній точності і коректності у всьому, що стосується японської культури й історії, “Листи з Іодзіми” стали більшим касовим хітом, ніж «Прапори наших батьків». “Листи” також отримали чотири номінації на «Оскар», в тому числі за найкращий фільм і найкращу режисуру.
Джерело: Прапори, листи, герої: як Голівуд показував битву за Іодзіму
