Українські підлітки на окупованих територіях створюють підпільні книжкові клуби, пише The Guardian.
“Ризикуючи розкриттям і навіть в’язницею, читачі-підлітки таємно зустрічаються, щоб обговорити тексти, які війська Путіна намагаються стерти”, ‒ пише видання.
“Це один із найнебезпечніших книжкових клубів у світі. Перш ніж вони зможуть відчути себе в безпеці, щоб говорити про поезію та прозу, 17-річна Марійка (не справжнє її ім’я) та її друзі мають спершу переконатися, що всі вікна закриті та перевірити, чи ніхто не ховається біля дверей квартири”, ‒ йдеться у матеріалі.
Інформатори часто повідомляють російській спецслужбі про тих, хто вивчає українську мову на окупованих територіях. Українські підручники визнали “екстремістськими” – за зберігання можуть засудити до п’яти років.
Батьки, які дозволять дітям навчатися за українською програмою онлайн, можуть позбутися батьківських прав. Відомо, що підлітків, які спілкуються в школі українською, бандити вивозили на “допити” в ліс.
Ось чому книжковий клуб ніколи не збирається більше ніж з трьома людьми – будь-які зайві учасники становлять додатковий ризик бути виявленими.
Крім небезпеки, є ще одна проблема: знайти самі книги. У місті, де живе Марійка, окупанти вилучили та знищили українські книжки з кількох бібліотек – лише в одному місті втрачено майже 200 тисяч творів політики, історії та літератури.
Тож Марійці та її друзям доводиться використовувати онлайн-версії – обережно, щоб потім очистити історію пошуку. Влада любить вилучати телефони та комп’ютери для перевірки на “екстремістський” контент.
Серед віршів і п’єс, які любить читати книжковий клуб Марійки, є поезії та п’єси Лесі Українки, української феміністки 19 століття та прихильниці незалежності країни під Російською імперією.
У 1888 році Українка також створила книжковий клуб у Києві за царської доби, в той час, коли видання, виступи та викладання українською мовою були заборонені. Твори Українки, у свою чергу, досліджують боротьбу України за незалежність від Москви в XVII столітті.
“У школі нас вчать не знанням, а ненавидіти інших українців. Вони зняли всю українську символіку і скрізь розвісили портрети Путіна. Історія ‒ це все про “велику Росію” і про те, як на неї завжди нападали інші”, ‒ зазначає Марійка.
Навчальна програма визначає Україну як меншу “братню націю” у великій загальноросійській ідентичності, об’єднану величчю російської мови, науковими та культурними досягненнями та “святим обов’язком” Росії захищати себе від ворогів.
У підручниках історії Росію постійно називають “ми” ‒ як “наша російська історія”, “наша мати-Росія”. Коли згадуються українські досягнення, то лише в контексті великих російських чи радянських, наприклад, бойові дії у Другій світовій війні чи наукові інновації часів холодної війни. Колонії описуються як “вхід” до Росії або “приєднання” до неї протягом століть.
Сталінські репресії, під час яких було вбито близько 20 мільйонів радянських громадян, займають у підручнику півтори сторінки. Їх описують як “суворі заходи”, але майже не згадують про їхні жахи.
