Пеплум був неймовірно популярний у добу Золотого Голлівуду, коли діяв цензурний кодекс Гейза. Псевдоісторичні стрічки з античним чи біблійним сеттингом робили акцент на масовість та видовщність і стали своєрідною предтечею блокбастерів. Занепад пеплумів припав на період Нового Голлівуду, коли кіно ставало більш похмурим та менш бюджетним. Дивним чином пеплуми продовжили існування у Румунії 1960-х-1970-х, де комуністична диктатура Ніколае Чаушеску ліпила пропагандистський міф про те, що румуни нащадки чи то римлян, чи то дакійців.
Однак ніхто серйозно не говорив про пеплум як жанр до 2000 року. Рідлі Скотт розпочав ХХІ століття появою неопеплуму “Гладіатор” з Расселом Кроу. Цей фільм запустив цілу низку неопеплумів у 2000-х роках, як то “Троя” Вольфганга Петерсена, “Александр” Олівера Стоуна, “Король Артур” Антуана Фукуа, “Останній легіон” Дага Лефрела та ще багато інших, включно з кінокоміксом “300 спартанців” Зака Снайдера.
Сам же Рідлі Скотт на ці чверть століття перейшов у знімання чого завгодно, крім пеплумів – від майже кінематографічної реконструкції битви за Могадишо у “Падінні “Чорного яструба”” до релігійно-філософського культу у продовженні “Чужого”. Останні роки Скотт повернувся до улюбленого жанру – масштабної історичної драми. Іноді це повернення було успішним (як “Остання дуель”), а іноді – не дуже (як “Наполеон”).
Кадр з фільму ‘Наполеон’
Відродження пеплуму у 2000-х стало кращим досягненням Скотта у кіно, принаймні в оскарівському еквіваленті. Ідея створити продовження фільму про видовищні бої Стародавнього Риму виникла в нього ще у 2001 році. Однак довгий час сцилла і харибда різних обставин не давали змоги реалізуватись цьому проєкту. Врешті у 2018 році Скотт погодився стати не лише режисером, а й продюсером сиквелу легендарного “Гладіатора”. Над сценарієм працював Пітер Крейг, який приклав руку до “Бетмена” Метта Рівза, а також Девід Скарпа, який працював над “Всі гроші світу” та “Наполеон” для Рідлі Скотта, а зараз створює неопеплум “Клеопатра” для Дені Вільньова.
Від початку створення сценарію була відома головна інтрига: син Максимуса Коммода Луцилій вижив, і саме він стане головним героєм другого “Гладіатора”. Глядачам про це повідомили у першому ж трейлері до стрічки. Події фільму розгортаються за 10-15 років після подій першого “Гладіатора”. Луцилій (Пол Мескаль) живе в Нумідії – античному царстві на території сучасного Алжиру. Нумідію от-от мають завоювати римляни на чолі з генералом Маркусом Акацієм (Педро Паскаль). Звісно, Луцилій стає на захист рідного дому. В боях за Нумідію гине дружина Луцилія, а сам він потрапляє в рабство і таким чином повертається на батьківщину, з якої втік малим. Тут його купує рабовласник Макрініус (Дензел Вашингтон), який спеціалізується на гладіаторських боях і плете інтриги, аби отримати більше влади та впливу у Римі, яким правлять близнюки Гета (Джозеф Квін) та Каракала (Фред Хехінгер).
Кадр з фільму ‘Гладіатор-2’.
Кадр з фільму ‘Гладіатор-2’.
Луцілій одержимий помстою генералу Маркусу Акацію (який, за іронією долі, є його вітчимом) і починає шлях гладіатора. На тлі його боїв у Колізеї розгортаються не менш запеклі підкилимні битви між Акацієм та Макрініусом за управлінням Римом, адже імператори Гета та Каракала (реальні історичні персонажі) – справжні ідіоти. От тільки Акаціус хоче це змінити, а Маркініус – цим скористатись.
Не існувало такого кінокритика 2000-х або кіноблогера 2010-х, який би не громив першу частину “Гладіатора” за історичні невідповідності, вишукуючи джинси на відвідувачах Колізею, кавові станканчики в кадрі чи повітряну смугу від літака на небі. Щоправда, не кожен згадував, що жанр пеплуму відпочатку був псевдоісторичний і ніколи не намагався точно відтворювати епоху. Завдання пеплуму інше: створити масштабне видовище, яке захоплює дух. Для Рідлі Скотта неопеплум став ідеальним жанром, адже режисер ніколи не приховував, що між історичною достовірністю і видовщністю зображеного він обере друге. Чого вартує лише недавня заочна сварка між Скоттом та істориками щодо фільму “Наполеон”.
Кадр з фільму ‘Гладіатор-2’.
Кадр з фільму ‘Гладіатор-2’.
У “Гладіаторі-2” Скотт не просто ігнорує випадкові ляпи, а прямо вставляє те, чого в Стародавньому Римі не могло бути, на кшталт читання ранкових газет чи хірургічного зашивання ран. Однак у видовищності Скотт не поступається нікому, створюючи одну з найепічніших стрічок не лише цього, а й декількох попередніх років. У фільмі є сцени боїв з мавпами-людожерами та носорогом, верхи на якому їде гладіатор. Бій у воді – навмахію, – Рідлі Скотт доповнює акулами. Усе це вигадка, але вона виглядає настільки яскраво та масштабно, що реальність тут уже не така й принципова. І це опис лише трьох сцен; левова ж доля цього 150-хвилинного дійства складається з дрібніших боїв на мечах та голіруч, які вражають хореографією.
“Гладіатор-2” значно динамічніший за свого попередника. Однак сюжет його ще більш слабкий. Єдиний актор, отримує достатньо простору для гри у кадрі – це Дензел Вашингтон. Його Макрініус – фрагментарно описаний персонаж раба, що став рабовласником, але велика кількість сцен та діалогів дає Вашингтону відіграти цілий спектр цієї особистості, від улесливого підлабузництва до цинічного макіавелізму.
Кадр з фільму ‘Гладіатор-2’.
Кадр з фільму ‘Гладіатор-2’.
Натомість і Пол Мескаль, і Педро Паскаль не мають що грати. Паскаль отримує дуже мало часу на екрані, його Маркусу Акацію переважно треба просто бути в кадрі, щось грати – не обов’язково. Образ Луцилія наче головний, але Полу Мескалю у кадрі доводиться більше непокоїтись про хореографію боїв, ніж про акторську гру. А в тих сценах, де все ж треба щось грати, від Мескаля не вимагають нічого поза пафосом та сентимантальністю типового блокбастерного персонажа. Те ж стосується і головної акторки Конні Нільсен, яка грає матір Луцилія – Луциллу. Акторка вдало відтворює бунтівну мотрону, але це теж не аби яка масштабна за спектром перфоманса роль.
У певний момент фільму Луцилію показують могилу його батька Максимуса Коммода, увінчану його мечем та легендарною бронею. Тінь батька нависає не лише на Луцилієм, але й над усім фільмом. “Гладіатор-2” явно перебуває у тіні свого попередника. І якщо Луцилій долає це, вдягнувши батькові обладунки перед фінальним боєм, то другий “Гладіатор” попри всю свою епічність та масштабність, так і не виходить з тіні першого.
Кадр з фільму ‘Гладіатор-2’.
Кадр з фільму ‘Гладіатор-2’.
“Гладіатор-2” – найепічніший блокбастер останніх часів. Ба більше, на тлі малокартиння 2024-го, це один з найліпших фільмів року. Він однозначно вартий уваги, і слабкість його сценарію повністю компенсована монументальністю зображеного. Однак стати культурним феноменом, який відродить давно забутий жанр, йому не судилося. Луцилій може вбратися у броню Коммода, але від цього легендарність Максимуса не стане меншою.
Джерело: “Гладіатор-2”: тінь батька Коммода
